Коли Пекін хоче залякати своїх суперників, він дістає розлогий — і часто загрозливий — арсенал перевірених методів.
Цей «меню» тиску на країни, які переходять Китаю дорогу, яскраво проявився впродовж кількох тижнів після того, як прем’єр-міністр Японії Санае Такаїті роздратувала Пекін, заявивши, що Японія може бути втягнута у конфлікт, якщо Китай спробує силою захопити Тайвань. Пекін вважає Тайвань своєю територією і трактує зусилля з встановлення контролю над островом як внутрішню справу.
Те, що почалося з дипломатичного осуду слів Такаїті сьомого листопада, швидко переросло у добре відпрацьовані сфери інформаційної війни, економічного тиску, юридичних атак і військових погроз.
Ось кілька сторінок з китайського «підручника», відшліфованого роками тиску на Тайвань і знову застосованого проти Токіо.
Інформаційна війна
Державна пропагандистська машина Китаю має інструментарій для підриву репутації лідерів, що включає згенеровані штучним інтелектом дипфейки, фальшиві соціологічні опитування та загальну дискредитацію особистості.
У спробах очорнити уряд президента Тайваню Лай Цін-де і схилити тайванців до прихильності до Пекіна Китай сипав на його адресу барвистими образами. Подібний стиль ілюстрацій з’явився у листопаді — цього разу мішенню стала Такаїті.
Китай використав штучний інтелект, щоб «турбонаддути» свої інформаційні кампанії. За кілька тижнів до президентських виборів на Тайвані 2024 року з’явилася серія згенерованих ШІ відео, які паплюжили тодішню очільницю держави Цай Інвень. Тайвань звинуватив у цій кампанії «Сили інформаційної підтримки» Народно-визвольної армії Китаю.
Зовсім недавно, коли Китай атакував Японію, текстові повідомлення та фотографії, які, за словами тайванських чиновників, походили від китайських військових, поширювали твердження, що Такаїті нібито була підкуплена тайванськими дипломатами. На одному з фото було зображено коштовності, які, як стверджувалося в повідомленнях, отримала японська лідерка. МЗС Японії від коментарів відмовилося.
МЗС Китаю заявило, що твердження про використання Пекіном таких тактик і інших методів тиску на суперників є неправдивими. «Китай є жертвою дезінформації», — заявили у відомстві, знову підтвердивши претензії Пекіна на Тайвань.
Економічний примус
Китай, нині друга за величиною економіка світу, регулярно використовує торговельні заборони як важіль тиску. Пекін припинив імпорт норвезького лосося після того, як Нобелівську премію миру 2010 року — яку вручають у Норвегії — присудили китайському дисиденту. У 2022-му він заборонив імпорт товарів з Литви після того, як країна дозволила відкрити у своїй столиці представницький офіс Тайваню.
В останньому кроці проти Токіо Китай перекриває експорт до Японії рідкісноземельних металів і магнітів. Торговельний тиск почався невдовзі після листопадового коментаря Такаїті, коли Китай швидко зупинив імпорт японських морепродуктів — що викликало в Тайбеї спогади про заборону тайванських ананасів у 2021 році.
Китайські туристи — і їхні гроші — також є інструментом Пекіна. Після заборони індивідуальних поїздок до Тайваню у 2019 році, запровадженої напередодні президентських виборів 2020-го, туристичні потоки через протоку так і не відновилися повністю.
У листопаді МЗС Китаю попередило потенційних туристів не подорожувати до Японії, посилаючись на загрозу землетрусів. Кількість туристів того місяця зменшилася порівняно з жовтнем, але зросла на 3% порівняно з листопадом 2024 року.
Зміщення фокусу
У червні тайванський суд визнав винним капітана китайського судна, який, керуючи вантажним кораблем під прапором Того, перерізав підводний інтернет-кабель — повторювану проблему національної безпеки для острова. Через шість місяців китайська влада заявила, що судно нібито використовували тайванські контрабандисти.
Берегова охорона Тайваню заявила, що Пекін «зміщує акценти й підміняє істину».
Аналогічно, стикаючись зі звинуваченнями у безпрецедентному масштабі шпигунства, Пекін намагається перевести увагу, звинувачуючи інших у шпигунстві проти Китаю. На тлі загострення з Токіо Міністерство державної безпеки КНР оголосило, що в останні роки розкрило кілька справ про японське проникнення та шпигунство.
Місяцем раніше поліція Сямень — східного китайського міста навпроти острова — оприлюднила перелік з 18 осіб, яких назвала членами тайванських підрозділів психологічної війни. Тайвань відмовився коментувати точність цих тверджень, але назвав це «грубою і незграбною» спробою розколоти тайванське суспільство, принизити уряд і підірвати моральний дух.
Культурні важелі
Сценічні мистецтва дають Пекіну публічний майданчик для мобілізації внутрішньої підтримки й трансляції геополітичних меседжів назовні. Китай користується цією стратегією роками — наприклад, заблокував виступи тайванської попзірки A-Mei в Китаї після того, як вона виконала гімн Республіки Китай на інавгурації президента Чень Шуйбяня у 2000 році.
У листопаді, коли китайська влада закликала бойкотувати все японське, співачка Макі Оцукі — відома темою до хітового аніме «One Piece» — була посеред концерту в Шанхаї, коли світло і музику вимкнули, а її вивели зі сцени. Наступної ночі концерт «імператриці попу» Японії Аюмі Хамасакі скасували майже без попередження. Вона все ж провела виступ — для порожнього шанхайського стадіону.
Юридична війна
На різних рівнях китайської влади правові аргументи і договори використовують як геополітичну зброю — у межах того, що Пекін називає мистецтвом «lawfare».
Лідер Сі Цзіньпін під час торішніх заходів з нагоди перемоги у Другій світовій війні обґрунтовував територіальні претензії Китаю на Тайвань, посилаючись на воєнні заяви союзників, зокрема Каїрську декларацію 1943 року. Китай також застосовує правові аргументи для підтвердження своїх претензій у Південно-Китайському морі та на контрольовані Японією острови Сенкаку, які Китай і Тайвань називають Дяоюй.
Організація Об’єднаних Націй часто стає платформою для китайських правових кампаній. Китайські дипломати там стверджують, що претензії Пекіна на Тайвань підкріплені резолюцією ООН 1971 року, яка передала місце Тайбея в організації Пекіну. Нещодавно Китай критикував Японію й в ООН: 18 листопада на засіданні посол Фу Цун заявив, що «з огляду на огидну поведінку Санае Такаїті» Японія не заслуговує на постійне місце в Раді Безпеки.
Юридична війна Китаю має і «нижчі» цілі. В одній масштабній кампанії торік китайська влада оголосила в розшук депутата правлячої партії Тайваню Пуму Шеня, звинувативши його в порушенні материкового закону проти сепаратизму — незалежно від меж китайської юрисдикції. Державні медіа долучилися, поширюючи супутникові знімки дому й офісу Шеня.
Військове залякування
Найзагрозливішою тактикою Китаю є військові навчання. Ці «сіро-зонні» дії — демонстрація сили без прямого переходу до війни — мають на меті залякати суперників і закріпити територіальне домінування.
Коли наприкінці 2025 року Китай завершив масштабні військові маневри навколо Тайваню, сигнал китайських військових був очевидний: Тайбею краще уникати боротьби й мирно підкоритися владі Пекіна.
Навчання «Місія справедливості — 2025» також були спрямовані на залякування Токіо і Вашингтона — як попередження проти зовнішнього втручання. Маневри продемонстрували, що китайські сили могли б спробувати перекрити будь-яку допомогу, що надходила б з американських баз на японській Окінаві.
Такі навчання виконують і інші завдання в стратегії тиску Китаю. У 2024 році берегова охорона КНР — її флот тоді кружляв навколо Тайваню — опублікувала зображення, на якому кораблі нібито описують навколо острова траєкторію у формі серця, назвавши цю операцію «актом любові».