Тривала політична криза – 88 днів без уряду – в Італії завершилася. Ринки дещо заспокоїлися. Тепер у гру вступають ті, хто сам себе охрестив «урядом змін».
Італійців не змусили повертатися до виборчих дільниць завдяки тому, що президент Італії Серджо Маттарелла таки переконав лідерів популістів відмовитися від намірів призначити міністром економіки Паоло Савону, перебування якого в цьому кріслі означало б паніку для ринків і конфлікт з Берліном і Брюсселем.
Відтак Ді Майо за одну добу змінив думку про дії президента. Якщо досі він волав про «зраду», «перевищення повноважень» і навіть «негайний імпічмент президентові», то потім раптово заспокоївся і прийняв правила гри. Можливо тому, що свіжі соцопитування демонстрували зниження його рейтингу (у частини виборців «П’яти зірок» склалося враження, що Сальвіні «переграв» їхнього лідера).
«З тими запроданцями – ніколи!»
Тепер італійці матимуть дивний уряд, лідери якого - Сальвіні і ді Майо - ще кілька місяців називали один одного «лицемірами, бовдурами та запроданцями» і повторювали про неможливість коаліції.
І от коаліція є. І підбір міністрів у ній – майже суцільний когнітивний дисонанс з окремими острівцями здорового глузду (завдяки президенту Маттареллі).
Отже, сам лідер «П’яти зірок» Луїджі ді Майо стане віце-прем’єром і міністром праці.
Нагадаю, до його стрибка в політику в резюме Ді Майо фігурували лише нетривала робота веб-майстром і стюардом на стадіоні Неаполя. Недарма інтернетом зараз циркулює карикатура, де Ді Майо «говорить»: «Перше місце роботи? Міністр праці!»
Не більш адекватним для своєї посади видається і один з лідерів партії «Ліга Півночі» Маттео Сальвіні, який став міністром внутрішніх справ.
Лідер партії, яка ще не так давно висувала відверто сепаратистські і расистські гасла... Людина, яка хизувалася відвідинами Росії і своєю зустріччю з Володимиром Путіним. Не кажучи вже про те, що його партія підписала офіційну угоду про співпрацю з правлячою партією РФ «Єдіная Росія», відповідно до якої італійці зобов’язалася виступати за скасування антиросійських санкцій.
Утім Сальвіні чудово знає, чого саме від нього очікує його ультраправий електорат, і вже оголосив, що однією з перших його пропозицій буде різке урізання коштів на прийом іммігрантів. Його фраза «хороше життя для мігрантів закінчилось: нехай починають пакувати валізи» стала сигналом до боротьби з нелегальною міграцією.
Чи не більший когнітивний дисонанс викликає призначення того самого «каменя спотикання» на ім’я Паоло Савона – увага – міністром з європейської політики.
Затятий антиєвропеїст, який цілком серйозно говорить, що якщо Третій Рейх використовував воєнні засоби завоювання Європи, то «тепер вони вигадали механізм, який називається «Європа» і має такий самий ефект. Тобто механізм, у якому німці мають домінантну ідеологічну позицію». І отака людина – хай навіть він буде міністром без портфеля - тепер займатиметься у Римі зв’язками з Брюсселем.
А у кріслі міністра економіки має опинитися Джованні Тріа, який переконаний, що виходити із зони євро Італії не вигідно (тут ринки полегшено зітхнули), але сам європейський проект слід переглянути, передусім зиски, отримувані Німеччиною від механізмів функціонування єврозони.
Україні ж слід звернути увагу також на двох інших міністрів «уряду варварів» - Лоренцо Фонтану (міністерство з питань сім’ї та інвалідів) й Елізабетту Трента (міністерство оборони). Ці люди, крім зазначеного Маттео Сальвіні, конкретно пов’язані з Росією.
Лоренцо Фонтана відверто захоплюється всіма диктаторами й популістами Європи, починаючи від Марін Ле Пен і Віктора Орбана і закінчуючи Володимиром Путіним. В останньому італійцеві дуже імпонують його «висловлювання, а також грандіозне релігійне християнське пробудження, запроваджуване ним у країні». Політологи передбачають, що у наступні тижні саме Фонтана, з його безпосередністю та відсутністю звички фільтрувати висловлювання, стане джерелом великих скандалів на шпальтах італійської преси. Адже Фонтана виступає проти цивільних прав ЛГБТ, шкодує, що в так званому «контракті уряду» не прописане обмеження права на аборти. І взагалі є класичним представником цього уряду, що під гаслом «йдемо до змін» насправді відкочує країну в минуле.
З міністром оборони Елізабеттою Трента все дещо складніше. На відміну від більшості інших міністрів – у неї блискуче резюме, чималий досвід роботи з розв'язання конфліктів (Північна Африка, Близький Схід). І водночас дивні обставини.
Перша, про яку нині багато пише італійська преса – зв’язки синьйори Трента з Джанп’єро Спінеллі. Майбутня пані міністр була очільницею консорціуму Criss (Consortium for Research on Intelligence and Security Services), створеному Спінеллі. Він працював, зокрема, в Лівії і наполягає, що сьогодні є приватним «контрактором», а не найманцем.
Це не єдина дивина, в якій нині прагне розібратися преса. Як відзначено в резюме синьйори Трента, вона вільно володіє англійською, французькою і... російською. У Росії прожила кілька місяців, але мала почати викладання в Московському університеті ім. Ломоносова.
І що це означає для України?
Ну хоч якісь гарні новини для України в новому уряді є, спитаєте ви. Так, є. І найголовніша з них пов’язана з ім’ям Енцо Моаверо Міланезі, який стане міністром закордонних справ. Як пише італійська преса, якщо новий уряд справді хоче щось змінити в ЄС, не зруйнувавши його, то Міланезі – правильна людина. Переконаний європеїст, професор права, європейський чиновник найвищого рівня. Був додатковим секретарем Єврокомісії, директором департаменту радників з європейських політик, суддя Євросуду. Працював також на посаді міністра з європейських питань при уряді Маріо Монті та Енріко Летти. Чудово знається на внутрішньоєвропейських механізмах. Крім того, є дуже твердим, але дуже ввічливим перемовником, він не з тих, хто грюкає кулаками по столі.
Одним словом, є сподівання, що він зуміє пом’якшити антиєвропейську затятість колег. Залишається тільки питання: наскільки? Адже популістських міністрів набагато більше.
Друга гарна новина для України полягає в тому, що в розвинених демократіях убудовано механізм «захисту від дурня»: систему противаг, що не дозволяє концентрувати всю владу і прийняття всіх рішень в одних руках. Протягом цієї італійської кризи ми побачили, що система активізувалася – у вигляді вето президента Маттарелли на кандидатуру Паоло Савони. Механізм не зміг відвернути прихід популістів (проголосували як проголосували, демократія виглядає саме так, а більшість, як ми знаємо з історії, таки може помилятися), але дещо пом’якшив наслідки. Наскільки? Побачимо це в наступні тижні.
Третя й остання добра новина полягає в тому, що в Італії уряди майже ніколи не тримаються всю каденцію. Набагато міцніші й переконливіші уряди, ніж цей, «падали» після кількох місяців. Цілком можливо, що і цей виявиться нетривалим. Можливо, у цьому і буде щеплення від ідіотизму для Італії. Таке сподівання висловлюють деякі виборці у соціальних мережах: «Щоб поставити на місце Лігу і «П’ять Зірок», достатньо дати їм покерувати кілька місяців: вони нароблять таких справ, що вже ніхто й не зізнаватиметься, що голосував за них. Аби вони за цей час нічого непоправного не накоїли».
А як же виглядатиме Італія українськими очима на період популістського уряду? Заяви з Апеннін звучатимуть ще неприємніше. Вони й за попереднього уряду були стриманими, не такими проукраїнськими, як нам хотілося б. А тепер звучатимуть ще гірше. Щодня ми чутимемо з офіційного Рима, що «Росія – це не ворог, а партнер». Що «Путін – вартий поваги сильний лідер», що «антиросійські санкції – велике зло» і так далі... І це все радо підхоплюватиме і виплескуватиме в ефір російська пропаганда: «а-а-а, от ба-а-ачите: в ЄС немає єдності щодо нас, не всі нас терористами вважають, є наші люди там, є!..»
Звісно, українським дипломатам в Італії працюватиметься помітно важче.
Другий наслідок: Євросоюзу в цей час буде не до України. Італію хитатиме так, що ЄС буде стривожений тільки тим, щоб узагалі втримати рівновагу і не беркицьнутися в якусь кризу завдяки італійським «новаторам».
Наслідок третій: санкції. Італія, звичайно, може вкрай ускладнити їхнє подовження. Але тут «уряду змін» доведеться вирішити, наскільки сильно вони захочуть сваритися з ЄС. Адже їхня «наполеонівська» економічна програма вимагає фінансування, кредитів тощо. Як проросійський уряд буде знаходити баланс між бажанням вислужитися перед Кремлем і небажанням геть сваритися з Брюсселем? На це буде, безперечно, цікаво подивитися.
А в інших держав є шанс, уважно подивившись на Італію, вчасно зробити «щеплення». І не голосувати за тих, хто пропонує легке й швидке вирішення складних і застарілих проблем.