Вікторе Володимировичу, на перший погляд, для Італії зараз не найкращий момент очолювати якісь ініціативи: у країні триває небувала політична криза. Чи не позначилося це якимось чином на переговорах?
Абсолютно ні. Головуючу роль перебрав на себе Франко Фраттіні, який є спецпредставником чинного голови ОБСЄ, а ця посада не прив’язана до формування уряду, тому не впливає на нашу роботу. Можу сказати, що захід пройшов вдало. Як і завжди, було прийнято консенсусний документ, що відображає точку зору всіх гравців формату 5+ 2 (Молдова, Придністров’я, Україна, ОБСЄ, Росія, ЄС, США). Україна має тут принципову позицію відстоювання цілісності та суверенітету Молдови.
Чи всі учасники згідні з цією позицією?
Ззовні нібито всі згодні, що Молдова має бути цілісною країною. Але коли слухаєш росіян, то вони кажуть, як у випадку Молдовою, так і у випадку України, що авжеж, ми не проти цілісності. Утім, щодо України у них розуміння цілісності «специфічне» – без Криму, без Донбасу...
Те саме із Молдовою. Це відома гра з їхнього боку: вони балансують і не дають змоги прийняти рішення, які прискорили б інтеграцію Придністров’я у склад Молдови. Для Росії це ще пов’язано і з тим, що там є російська база – це для них такий чинник дестабілізації регіону. Я не думаю, що тут може бути якийсь швидкий прогрес, але крок за кроком до цього треба просуватися.
Для України це важливо, тому що це прецедент. Як буде вирішуватися з Придністров’ям, то якісь елементи цього можуть бути використані для реінтеграції Донбасу в склад України. Тобто ми – я і інші партнери цього формату, не пов’язуємо ці два процеси, але такою вже є практика міжнародних інституцій: коли є якийсь прецедент, то його екстраполюють на інші схожі випадки... Тому ми маємо діяти обережно, знаючи, що у майбутньому ці ж механізми можуть бути запропоновані Україні.
А головуюча нині Італія наскільки розуміє українську позицію? Адже вона вважається досить проросійською країною...
Італія не єдина країна з романтизованим уявленням про Російську імперію. І нерозумінням того, що росіян, змальованих Достоєвським, вже немає після того, що вчинили з цією країною більшовики. Так, у італійців чомусь ця ностальгія за «тією Росією» зберігається. Але це не перепона для того, щоб продовжувати працювати з ними, добиватися своїх цілей. Треба пояснювати італійцям, і зокрема Фраттіні про те, що таке Росія сьогодні. Можна зрушити справу з мертвої точки, якщо постійно інформувати.
До того ж їхні гарні стосунки з Росією теж може використати та обернути на позитив. Фраттіні, друг Лаврова, може його якось переконати, вмовити піти на якісь зрушення. Італійці хочуть показати прогрес. Коли ви головуєте десь, то вже йдеться про ваше реноме. Такий досвідчений та вправний політик, як Фраттіні, не займався б безперспективною справою. Якщо він вже взявся за це, то вже використає і свої стосунки, і свій дипломатичний та політичний досвід для того, щоб результати були.
А нам – Україні та Молдові – важливе саме просування, незалежно від того, хто які погляди сповідує. Ми з італійськими партнерами один одного розуміємо, немає якось відторгнення чи нерозуміння. Гадаю, до кінця року буде прогрес у придністровському врегулюванні.
І як би цей прогрес міг виглядати?
Ми зараз займаємося більше соціально-економічною проблематикою. Це освіта, права на власність, комунікації – телефон, телебачення. Транспортні питання. Не всім людям цікава політика, їм треба вирішувати щоденні проблеми. І ними необхідно займатися. Не гублячи, однак, кінцевої мети, того, для чого взагалі існує формат 5+2 – відновлення цілісності держави. Тим більше, що соціально-економічні питання теж вирішуються набагато легше коли держава не розділена. От кілька місяців тому міст через Дністер відкривали, велика подія була. Дуже складно було досягти згоди на відновлення руху по цьому мосту. Коли ж це буде одна держава, таких мостів можна десять відкрити.
А ментально, наскільки відрізняється населення у двох частинах держави?
З населенням Придністров’я треба чимало працювати. Не просто їм сказати: все, ви маєте повернутися до складу Молдови. А донести: якщо ви повернетеся, то все одно зможете вчитися тією мовою, якою ви звикли. Ніхто вас не примусить просто одразу вивчати латиницю. Ніхто не забере ваш бізнес (а це дуже розповсюджене побоювання), ніхто вас не посадить за те, що ви були сепаратистами. Вам ще й користь буде: ваші дипломи визнаватимуть у світі, вас будуть визнавати як представників такої-то держави, будете їздити, спокійно робити бізнес...
Те ж саме нам треба буде пояснювати і жителям і Донбасу, і Криму. І не тільки все це пояснити, а дати ще якийсь перехідний етап.
Чи великим є ризик «придністровізації», заморожування конфлікту в Україні?
Безперечно, у випадку і Придністров’я, і Донбасу з Кримом – саме від Росії, від рішень Кремля залежатиме швидкість, з якою ми зможемо встановити мир і спокій у цих регіонах. І там, і там є інтерес Росії дестабілізувати ситуацію. Вони на цьому грають, не пускаючи ні Молдову, ні Україну до ЄС, і тим більше до НАТО. Але дійсно так: нам не слід брати Придністров’я за взірець, все слід робити швидше. А це можливо лише за умови, що міжнародна увага до України не буде знижуватись. Треба весь час тримати наш конфлікт у полі зору європейських та світових інституцій. І це робиться. Міністр закордонних справ та президент про це говорять під час усіх візитів за кордон.
В Молдові мінялися уряди – ліві, комуністи, налаштовані знаходити спільну мову з Росією, і все це дуже уповільнило врегулювання. Росіяни цим користуються, кажучи, що це все зробимо «колись», це не нагально. Україна ж чудово розуміє, що таке Росія і чи можна з нею про щось домовлятися, тому, гадаю, нам вдасться швидше розв’язати цей конфлікт.
Ще за правління Путіна вдасться?
Мені важко сказати...З Путіним мати справу, домовлятися - надскладно. Якщо навіть про щось домовитися, то все одно ніколи немає упевненості, що він виконуватиме свої обіцянки.
З іншого боку, Росія все слабшає економічно, вже не може підтримувати соціальні гарантії... Навряд чи ця держава ще довго перебуватиме у цьому стані.
А нам у цей час треба підвищувати рівень життя, потрібне економічне зростання, прогрес, тоді російська пропаганда стане недієвою. Як я це спостерігав на прикладі Нарви. Люди самі почнуть питати себе: чому ми мусимо жити гірше? І це прискорить інтеграцію.