Важке дитинство й недооцінена футбольна кар'єра
29 липня 1945 року в районі Берчені на околицях Бухареста в родині з трьома братами й сестрою народився Мірча Луческу. Родина жила в страшних злиднях, бо ж у післявоєнній Румунії ні батько-санітар, ні мати, яка прибирала по сусідах, нічого іншого запропонувати не могли. Малий Мірча жив з родиною спочатку в бараці, а потім — у службових приміщеннях при тій самій лікарні, де працювали батьки.
Луческу зізнавався, що в таких умовах нічим, окрім футболу, й зайнятися не можна було. Тому дітлашня, ясна річ, босоніж грала в м'яч, зроблений зі знайдених на вулиці ганчірок. Мірча вирізнявся серед однолітків, тому його й помітили скаути столичного клубу.
«Весь вільний час ми з братами грали в футбол, ганяючи ганчір'яний м'яч. Я — єдиний з них, хто чогось досяг у футболі», — згадував Мірча.
Очевидно, найяскравіша сторінка в кар'єрі Луческу-футболіста пов'язана якраз із бухарестським «Динамо», кольори якого Мірча захищав 12 років. У його активі 250 матчів за столичну команду й 57 голів. Пік кар'єри вінгера припав на Чемпіонат світу-1970 року в Мексиці. Хоч Румунія відіграла всього три поєдинки в групі, не пройшовши в плей-оф, Мірча — капітан тієї команди — гучно заявив про себе. Ним цікавилися бразильський «Флуміненсе» й турецький «Фенербахче», однак румунські комуністи не відпустили, бо ж «національне надбання»...
Мірча був якісним футболістом із солідною кімнатою трофеїв — 7 титулів чемпіона Румунії, 2 національних кубки. Окрім того, в його футбольному ігровому доробку є цікавий рекорд. Він став найстаршим гравцем Чемпіонату Румунії з футболу, вийшовши на поле в офіційному матчі в 44 роки. І що, що він уже декілька років тренував «Динамо» Бухарест? А як він тренував!
Дав Пірло квиток у футбол і привіз карнавал в Україну
Спочатку Мірча тренував на Батьківщині, зокрема поєднував з роботою в збірній Румунії. У 1984 році Луческу навіть вивів свою збірну на Євро, здолавши в кваліфікації на той момент чемпіона світу – збірну Італію. Саме туди Мірча й поїхав далі. Тренував чотири клуби, й навіть встиг попрацювати з молодим Дієго Сімеоне в «Пізі». А під час роботи в «Брешії» взагалі дозволив дебютувати перспективному півзахиснику… Андреа Пірло. Був у кар'єрі Мірчі ще й міланський «Інтер», в якому не прижився й пішов менш як за пів року.
Потім Мірча повернувся додому й здійснив вояж у Туреччину, але визначальним для Луческу було рішення очолити донецький «Шахтар» у 2004-му. Варто наголосити, що Мірча приходив у команду, яка на той момент лише одного разу в історії вигравала внутрішній чемпіонат і була безнадійно другою під київським «Динамо» в турнірній таблиці. За два тижні «гірники» виграли Кубок України в матчі проти «Дніпра» (2:0).
За наступні 12 років каденції румуна «Шахтар» виграв вісім титулів чемпіона України. Ключ був схований у Латинській Америці. Мірча переконав керівництво зробити ставку на молодих атакувальних бразильських гравців, яких за потреби можна було дорого продати.
«Я кажу йому (президенту «Шахтаря» Рінату Ахметову, – Ред.), що перш ніж створювати велику команду, ми маємо грати у великий футбол. Мені потрібні не чемпіони, а таланти, які будуть рости, і бразильців я знаю добре», — пояснював Луческу.
Так у команді з'явилися Матузалем, Жадсон, Елано, Фернандіньо, пізніше — Дуглас Коста, Фред, Тейшейра, Луїс Адріано. Мірча ніколи не приховував, що пишається своїм внеском у кар'єру цих бразильських хлопців.
«Я дуже пишаюся, коли бачу гравців, яких взяв у 18-19 років, і вони грають у великих командах Європи — Фернандіньо в "Манчестер Сіті", Вілліан у "Челсі", Міхітарян у Дортмунді, Адріано в "Мілані", Дуглас Коста в "Баварії". Це змушує мене завжди відчувати себе молодим», — казав він.
Паралельно з тим, як зростав «Шахтар», збільшувався й градус протистояння між «гірниками» й київським «Динамо». Одним з тих, хто підливав масла у вогонь, якраз був румунський спеціаліст. Він театрально кидав шапку на газон з криками «Браво, федерація», коли, на його думку, запрошені португальські арбітри судили упереджено в матчі з «Динамо». Додамо контексту й нагадаємо, що в ті часи — 2006-й рік — президентом УАФ був Григорій Суркіс, брат власника «Динамо» Ігоря Суркіса. Тому то й браво саме федерації…
Мірча загалом був щедрим на гострі слова, називав футболістів «Динамо» онуками Блохіна, а російського тренера киян Юрія Сьоміна – наступником Лобановського. Луческу був різноманітним у спробах вколоти головного суперника, стабільними залишалися лише результати. І себе ж він не ображав.
«Напевно, в українському футболі я не тільки шапку кидав», — наголосив якось румун під час однієї з пресконференцій, намагаючись себе вкотре похвалити. Було ж за що.
Пік припав на 2009 рік, коли «гірники» виграли Кубок УЄФА, здолавши у фіналі німецький «Вердер» — 2:1. Луческу з «Шахтарем» тоді виграв не лише останній в історії розіграш Кубка УЄФА, на заміну якому потім прийшла Ліга Європи, а й завоював перший і поки єдиний європейський трофей для українського клубу після відновлення незалежності в 1991 році. Історична подія!
Чорна пляма в репутації й зрада «Шахтарю»
Він працював в Україні до 2016 року, а потім вирішив розпочати новий проєкт, зробивши найсуперечливіший вчинок у кар'єрі — переїхав до Росії. Румун очолив пітерський «Зеніт». Саме тоді Мірча видав декілька фраз, які йому вже ніколи не пробачать, не забудуть точно.
«Після Донецька мені не було складно адаптуватися. Росія і Україна для мене — одна і та ж країна. Їх розділила випадковість, історія. Але для моїх однолітків це все колишній Радянський Союз. Звичаї і життя тут одні і ті ж, спосіб мислення ідентичний, тип поведінки — теж», — заявив він у розмові з російськими пропагандистами.
До речі, ці слова йому ще згадають під час повернення в Україну.
На цьому румун не обмежився й вирішив проїхатися по покійному Валерію Лобановському.
«Якби вони зайшли на сайт УЄФА, то побачили б, що я другий за кількістю виграних трофеїв. Я дуже здивований високому місцю Лобановського у цьому рейтингу. За межами України він нічого не досяг», — сказав Луческу в одному з інтерв'ю після публікації рейтингу кращих тренерів за версією France Football, в якому він лише на 41-й позиції, тоді як Лобановський — на 6-й.
Хто б міг подумати, що ці слова ще вплинуть на Мірчу Луческу, який на момент 2019 року вже три роки не тренував в Україні. Усе змінилося в 2020-му, коли румун очолив… київське «Динамо». Кращої можливості насолити клубу, який він по-справжньому любив, але який, водночас, на думку Мірчі, погано з ним розійшовся, не придумаєш.
Мірча зіштовхнувся з опором уболівальників «Динамо», які не забули його слова про Лобановського й «одну країну». Вони влаштовували перформанси перед кожним домашнім матчем клубу, але Луческу продовжував працювати. У підсумку він виграв «золотий» дубль у стартовому сезоні й дещо знизив рівень напруги. У столиці Мірча довго не затримався, але за іронією долі вдруге був змушений евакуюватися через вторгнення Росії в Україну. Спочатку — з Донецька в 2014 році, а в 2022-му — з Києва. Тоді його вже й осінило…
«Те, що зараз відбувається в Україні — це кримінал. Путін — злочинець. Це варварська війна. Ми бачимо, як вмирають діти і жінки. Бомблять лікарні та цивільні будівлі. Це щось неймовірне. Тепер увесь світ має підтримати Україну. Вона бореться не лише за свою свободу, а й за свободу Європи! Повторюю: Путін — злочинець. Сподіваюся, що ще повернуся в Україну. Вірю в це. Я категорично проти цієї війни. Спустошений тим, що ця війна принесла Україні. Цей жах треба зупинити. Сподіваюся, що Україна з допомогою інших держав виграє цю війну», — заявив Мірча.
Особливо щемливо прозвучали його слова про те, як він виїжджав з Києва.
«Я одразу поговорив із гравцями — попросив їх не панікувати. Ліга була зупинена кількома годинами пізніше. Ми організували два автобуси. Там були переважно жінки і діти, домашні улюбленці, папуга — ми намагалися нікого не залишити позаду», — запевнив тренер.
Фінальний акорд
Останнім місцем роботи Мірчі стала збірна Румунії, яку він очолив через 40 років після тріумфального виходу на Євро-1984.
Мірча намагався вивести команду на Чемпіонат світу, але не зміг, зупинився на стадії плей-оф відбору. Це було його останньою краплею. Далі був серцевий напад, штучна кома…
Вам цікаво, про що думав 80-річний румун, який у дитинстві фактично голодував, а потім став зіркою тренерського цеху й усе життя віддав футболу? В одній з останніх розмов із сином Разваном, який теж нині тренує, Мірча попросив його забронювати квитки на фінал Кубка Греції, щоб наживо побачити, як ПАОК — команда сина — гратиме.
Весь футбольний світ вшановує пам'ять яскравого футболіста, великого тренера й, щонайважливіше, гідної людини. Понад 1700 матчів на тренерському містку, 37 трофеїв і 4 країни, де він здобував кубки. Дякуємо й прощавайте, Містере.