Питання відповідальності та інші юридичні нюанси
Сергій, керівник однієї з українських компаній (назву не вказуємо на прохання спікера з міркувань безпеки — ред.), зазначає, що готовий вибудовувати комплексну систему захисту своїх об’єктів, але його найбільше турбує питання відповідальності за можливі наслідки роботи приватної ППО. При чому як у випадку, коли він звертатиметься до послуг інших, так і у випадку, коли створить на підприємстві власний підрозділ. Йдеться про поранення людей чи пошкодження майна внаслідок влучання збитого об’єкта чи уламків.
«Якщо цей об’єкт внаслідок роботи групи ППО падає і є поранені — наразі я не маю від юристів прозорої картини того, що відбувається далі», — говорить він.
Також, зазначає, є нюанси і під час роботи крупнокаліберними кулеметами: «Є вже непоодинокі випадки у Києві, коли ці кулі залітали у вікна, є і поранення. Про це небагато інформації, але знаю людей, до яких ці кулі залітали. Якщо би вони влучили, в кращому випадку це було б поранення, зважаючи на калібр».
Як зазначає Олександр з позивним «Менеджер», керівник проєкту «Антишахедний рубіж» фонду Dignitas, де і готують кадри для цього напрямку, і в цілому адвокатують його розвиток, на цьому етапі у галузі є «дитячі проблеми і хвороби» в плані неготовності певних зон відповідальності.
Наприклад, для спорядження бойової частини перехоплювачів потрібен доступ до вибухівки. Отже, або цивільний має його отримати, або спорядженням дронів мають займатись окремі люди, які ці дозволи мають — наприклад, сапери, виділені військовою частиною.
«Одне з болючих місць — передача безпосередньо бойової частини, роботи саперів в приватній ППО. Ми пропрацювали, щоб ветерани або люди, які мали колись роботу з вибухівкою, могли отримати сертифікати через МВС, через центр розмінування. Але все одно лишається питання видачі вибухівки та відповідальності за неї», — зазначає «Менеджер».
Інша причина, яка затримує розвиток напрямку — дійсно, питання відповідальності за поранення і пошкодження під час роботи ППО, підтверджує Олександр: «Це все ж таки цивільний напрямок, ці підрозділи не мають імунітету, на відміну від того ж ДФТГ, яке прирівняне до Сил оборони. Майно пошкоджене, не дай боже, життя або травмування людей — при бажанні, з юридичної точки зору, можна нормально покарати. На жаль, це до кінця не пропрацьовано».
Як розповів у коментарі для LB.ua Дмитро Зубець, начальник штабу Ветеранського корпусу (ініціативи Третього армійського корпусу), для комунальних підприємств, що є об’єктами критичної інфраструктури, теж поки що не прописаний механізм використання приватної ППО: «В них такого немає у статуті, в бюджетних статтях витрат, вони не можуть і бояться це підписувати. Це всім зрозуміло і всім потрібно, але вони не можуть витрачати ці кошти на ППО».
Питання отримання ліцензії
Як зазначає керівник проєкту «Антидроновий рубіж», ринок приватної ППО розвивається, і це добре. Але через підзаконні обмеження першочергово на нього зайшли «компанії з системи охорони, які не до кінця розуміють, як працює приватна ППО, просто пішли за великими, швидкими грошима».
Охоронним компаніям простіше пройти процедуру оформлення, бо вони вже мають відповідні ліцензії і дозволи. Вони можуть просто відкрити окремий підрозділ, назвати його підрозділом ППО, зробити окремий склад для майна — і все готово, пояснює Олександр.
«Але це негативно впливає на розвиток напрямку. Водночас компаніям, які про ППО все розуміють і знають, потрібно ще отримати охоронну ліцензію, щоб надавати послугу», — зазначає він.
З точки зору розвитку і насичення ринку для фонду оптимально навчати всіх, говорить Олександр: «Тому що ми даємо шаблон роботи під радарами, з тактичними групами, військовими і цивільними підрозділами, взаємодію, програмне забезпечення. Ми це показуємо як для військових, так і для цивільних. Також ми беремо за ручку і знайомимо на конкретному місці з конкретною бригадою, яка буде роздавати цілевказання, щоб вони вже між собою комунікували на цьому етапі».
Ідея приватної ППО активно просувалася колишнім міністром оборони Михайлом Федоровим. Тому як відбуватиметься розвиток напрямку після зміни керівництва МОУ, поки питання, зазначає Олександр. Попри це, фонд продовжує консультації і навчання.
«Приватна ППО — це зараз більше ніби така танцююча людина, яка всіх приваблює, щоб запросити до танку. Щоб перерости оці “дитячі болі”, щоб зайшло більше гравців і вони прийшли до того ж Кабміну чи міністерства: а давайте змінювати законодавство, змінювати ще щось, щоб воно в дійсності працювало», — зазначає «Менеджер».
Питання навчання кадрів
Як розповів Дмитро Зубець, процес навчання у цивільних навчальних центрах наразі недостатньо організований — неможливо відтворити на 100% практику, бо цивільних не можуть допускати до реальної бойової роботи по «шахедах», вони не мають допуску до систем ситуаційної обізнаності, якими користуються військові: «Незрозуміло, як людина, яка була не дотична до цього, або навіть дотична, має пройти підготовку для роботи».
На думку Сергія, керівника компанії, у розвитку цього напрямку також грає роль ставлення до приватних військових компаній (ПВК) в суспільстві в цілому: «Якщо говорити про приватну ППО — в принципі, всі в позитиві, а якщо спитати не лише військових про ставлення до приватної військової компанії, то 70% скаже — ні, ми до цього максимально обережно ставимось».
Можливо, це негативні асоціації з російською ПВК «Вагнер», міркує він. Хоча те, чим вони займались — це найманство, пряме втручання у військовий конфлікт, а не гуманітарні місії, охорона або консалтинг. У більшості країн це заборонено.
«Та сама Blackwater (одна з найбільших приватних військових компаній США, заснована у 1997 році — ред.): в неї основна функція була — непрямі військові дії. Міжнародними конвенціями прямо заборонено залучення не військових до військових дій. Це більше про консультації, навчання — у Blackwater 80% діяльності було пов’язано саме з військовим консалтингом», — зазначає Сергій.
Питання самих кадрів
Як зазначає наш співрозмовник зі сфери бізнесу, з точки зору відповідальності за наслідки, компанії простіше користуватись послугами приватної ППО, ніж займатись створенням підрозділу самотужки. Водночас, коли послуги надає інша компанія, бізнесу не дадуть повністю проконтролювати якість та кількість персоналу. Зокрема, ветеранів для таких підрозділів, на його думку, краще залучати саме з ветеранських спільнот, бо в людей може бути і різний рівень підготовки, і різний психологічний стан після служби.
Олександр з фонду Dignitas зазначає, що в них є досвід і коли компанії повністю зосередились на ветеранах, і коли зосереджувались на своїх працівниках. Водночас, каже, важливо розуміти, що це все одно колектив, а не армія.
«У нас були випадки, коли люди відучилися, за тиждень звільнилися і пішли собі десь далі працювати. Це не те, що в армії — коли ти на конкретній позиції можеш сидіти пів року, тому що в тебе іншого виходу немає. Тут бізнесу треба чітко розуміти, як правильно вибудовувати команду на початку, розуміти, що ця команда буде постійно змінюватись», — зазначає Олександр.
Також, на його думку, бізнесу потрібно мотивувати людей, пояснювати, чому їхня робота важлива, навіть коли результати не такі очевидні: «Коли ти збиваєш і постійно розумієш свій внесок — це одна історія. Інша — коли ти можеш сидіти 2-3 місяці, а ворог поміняв тактику, і через твою локацію нічого не проходить, а змінити її ти не можеш».
Буває, що ветеранів влаштовує робота у таких приватних структурах, вони бачать це як власну адаптацію і можливість вкладати свій внесок в оборону, зазначає керівник проєкту «Антидроновий рубіж». Буває навпаки — робота у приватних структурах не підходить. І колективи переважно змішані, залежно від якостей людей, від підходів самого роботодавця.
«Дуже багато зараз звернень не від ветеранів, а від людей, які обмежені щодо служби у війську. Тобто вони шукають себе. Ми їх спрямовуємо і на ДФТГ, і в приватну ППО, якщо десь відкриті вакансії. В нас є досвід навіть зі студентами, і дівчатами, 18-20 років, і вони все одно більше йдуть у ДФТГ-ППО», — розповідає «Менеджер».
Як зазначав у інтерв’ю LB.ua Ярослав Лапєєв, керівник відділу безпілотних систем приватної охоронної компанії «Тріаріус», вони залучають до роботи виключно ветеранів — і через те, що прагнуть насамперед спілкуватись з однодумцями, і через рівень підготовки: «Для військових, з огляду на щоденні небезпеки, ті самі дрони — так, небезпечні, але вони хоча б розуміють, як воно працює і як зменшити ризики для себе. Цивільний при ухваленні рішень буде вагатися, а це уповільнюватиме роботу».
Дмитро Зубець вважає, що до приватної ППО можна залучати максимально велику кількість ветеранів. Адже сьогодні ветеранів вже близько двох мільйонів і їхня кількість постійно збільшується: «Це найбільше джерело для приватної ППО, і взагалі цивільних спеціальностей в майбутньому, бо безпілотні системи будуть використовуватись для логістики, для аграрної промисловості».
Більше того — на його думку, в Україні потрібно активніше залучати ветеранів до приватної ППО. Інакше їх запрошуватимуть на аналогічну роботу, наприклад, в країни Близького Сходу, і це вже відбувається. Ветеранський корпус також долучався до створення поправок до відповідної постанови Кабміну.
Питання грошей і озброєння
Питання приватної ППО — це також і питання грошей, зазначає Сергій, представник бізнесу.
«Нереактивний “шахед” вартує близько $50 000. Дрони, які застосовує ППО — вартують до $3000 кожен. Якщо ви використовуєте три дрони, щоб влучити в один, то це ефективність — умовно 10 до 50. Реактивні “шахеди” вартують близько $100 000. А щодо дронів, які можуть їх наздоганяти, немає чіткої математики. Але вартість одного безпілотника буде за $10 000, і потрібно буде від двох до трьох дронів. Вартість захисту значно зростає», — зазначає керівник компанії.
За таких обставин підтримку екіпажів та їхнє оснащення зможуть собі дозволити лише середні та великі підприємства, малі — ні. Найбільш ефективно цю функцію зможуть виконувати громада і військова адміністрація у рамках створення систем багатошарової протиповітряної оборони. Громади в цьому питанні недостатньо залучені і мають бути рушійною силою, вважає Сергій.
«Мені було би значно спокійніше, якби ми могли профінансувати частково цю історію, розуміючи, що на все бюджету громади не вистачає. Але сама відповідальність — на громаді, на військовій адміністрації, або на якомусь військовому утворенні, яке разом з місцевою громадою здійснює цю функцію», — зазначає Сергій.
За словами Олександра, в порівнянні з минулим роком ситуація по перехоплювачах кардинально відрізняється у позитивному сенсі.
«Є проблема з реактивними “шахедами”. Певні засоби вже мають можливість збивати їх на швидкостях. Але це не 100%, як у випадку зі звичайними “шахедами”. Тут треба крім вмінь і фаховості також долю везіння, тому що часу на прийняття рішень набагато менше, ніж при роботі зі звичайними “шахедами”», — зазначає «Менеджер».
На його думку, тут має працювати не людський фактор, а автоматика — заміна автоматичним, швидким пошуком, донаведенням.
Остаточного рішення наразі і щодо екіпажів, і щодо перехоплювачів немає, бо швидкість 400 км/год — це одна категорія, а 500-600 — це вже фактично ракета, яка передбачає зовсім іншу категорію перехоплення, інші підходи.
«Повітряні сили і підрозділи, які за це відповідають, розуміють, як з цим працювати. Інше питання — щоб на всіх зараз вистачило засобів. А, на жаль, такого немає», — каже представник фонду Dignitas.
Щодо закупівлі озброєння будуть відмінності між приватними підрозділами і державними, вважає Олександр: «Приватники будуть швидше закуповувати, тому що вони швидше переб’ють живими грошима, ніж державні будуть контрактуватись».
Крім того, бізнес вважає, що отримає «індивідуальне рішення у вигляді якоїсь пігулки» - поставить приватну ППО і буде мати гарантію, що по об’єкту не прилетить, каже «Менеджер». Але потрібен комплексний підхід: «Ешелонована оборона не тільки з екіпажами — сюди мають входити і турелі, і ПЗРК. Зараз ворог перейшов на реактивні “шахеди”, додав “Бандеролі” - і в нас картина зовсім інша, ніж 2-3 місяці тому».
«Менеджер» наводить випадок з власного досвіду: одна з київських компаній, яка має критичність, створила собі приватну ППО - вони почергували на Київщині, зрозуміли, що це неефективно, і врешті стали працювати в ешелоні в Чернігівській області.
Владислав Чечоткін, співвласник мережі Rozetka, чиї склади вже постраждала від обстрілів Росії, вважає, що якщо приберуть зайву регуляцію, бізнес знайде відповідь на більшість загроз.
«Бо дрони-перехоплювачі, покращення для мобільних вогневих груп зараз роблять айтішники, інженери, які не мають військового досвіду, з бажанням заробити кошти, захистити державу, захистити себе», — зазначив він в інтерв’ю «Еспресо».
Збитки для власників і наслідки для покупців
Росіяни більш інтенсивно намагаються вивести з ладу розподільчі центри та виробництва. Наш співрозмовник зі сфери бізнесу зазначає, що вони теж зазнавали збитків від російського ракетного удару по Києву.
«У нас було влучання по складу дистрибютора у Києві, прямі збитки — близько 3 млн грн. Це по тому товару, який у нашій зоні відповідальності. По дистрибютору — більші втрати, не тільки товар, але й обладнання. Їхні втрати - більше 10 млн», — зазначає Сергій.
Щодо наслідків для споживача — перш за все зростає вартість товару на полицях. Також через знищення Росією розподільчих центрів продукція окремих торгових марок може не доїхати до полиць, каже представник бізнесу: «Якщо немає РЦ, тебе повинен довозити дистрибютор. Кількість дистрибюторів класу А — з якісним персоналом, якісними машинами — обмежена. Обмежена кількість машин, складів. Тому, коли до них звернуться всі виробники, то на когось цих потужностей вистачить, а на когось ні. І швидко ці виробники не зможуть закупити нові машини, найняти новий персонал, організувати собі нові склади».
Повністю такі склади прикрити ППО неможливо, навіть за наявності екіпажів, вважає він. Не можна зробити захист прямо над об’єктом, потрібно закривати периметр самого міста, і максимально збивати російські цілі ще за його межами.
Чи вистачає приватних компаній
Враховуючи протяжність фронту і незахищеність тилових міст, зараз приватних компаній ще недостатньо, каже Олександр з фонду Dignitas: «Ті 54 компанії, які пройшли ліцензування — це фактично крапля в морі. Якщо ми говоримо про тотальну оборону в поєднанні з Повітряними силами, з ППО Сухопутки, там є ще куди рости і що закривати».
Потрібно вибудовувати спільну систему з єдиними джерелом прийняття рішень, пояснювати, чому ППО має стояти в тих чи інших областях і які об’єкти прикривати. Як зазначає Олександр, можна закрити Чернігівську, Сумську області додатковими ешелонами, але ворог тоді поміняє тактику, і потрібно буде ще більше екіпажів. Росіяни користуються тим, що в нас велика територія, різна по висотах та лісистості. За його словами, зараз закрито менше 50% тих локацій, де летять російські цілі.
«Треба ще 100-150 приватних компаній, які би взяли на себе зобов’язання, виходили на ринок, комунікували з бізнесом, взаємодіяли і закривали такі речі», — говорить керівник проєкту «Антидроновий рубіж».