На тиждинь більше часу ніж раніше
Загалом у інструкторів у навчальних центрах є 51 день для того, аби навчити рекрута воювати, виживати й ліквідовувати ворога, паралельно стягуючи війну морально. Для цього поряд з класичними методами підготовки, як от смуга перешкод, в українській системі підготовки з’явилася низка новітніх розробок: від кілхаусів до віртуальних тирів. Усе для того, аби психологічно підготувати майбутніх воїнів до реалій бойових дій в умовах технологічно насиченого поля бою.
Поряд з покращенням програм підготовки відбувається масштабування системи підготовки загалом: від місця перебування рекрутів до зручності їхньої підготовки в умовах сталих загроз з боку ворога.
“До людини – людське ставлення”
“Говори до неї, не мовчи, заспокоюй”, – кричить пані Віра – інструкторка – рекруту, який накладає посестрі турнікет. Поряд вибухають навчальні гранати, чути автоматні черги, у небі набридливо дзижчить дрон.
“У тебе немає часу, ти повинен бути швидшим, швидшим! Евакуююй її”, – вчить інструкторка. На її заклик ближче до “пораненої” підбігає ще один рекрут. Удвох вони понесли посестру в відносно безпечне місце. Відпрацьовують надання допомоги в зоні під вогнем та в умовно безпечному місці.
Після закінчення вправи Віра збирає чоловіків у коло й починається розбір польотів. Хтось не добіг, хтось не зреагував, але загалом – годиться. Після слів інструкторки на змучених важкими навчальними буднями обличчях, з’являється усмішка.
Поки чоловіки переводять подих, Віра підходить до нас, щоб розказати, що вони тут роблять і навіщо.
“У нас немає дрібниць. Відпрацьовуємо можливі сценарії тут, щоб під час бойових завдань ці люди вижили й зберегли здоров’я собі й побратимам. Солдат повинен вміти сам собі допомогти й іншим. Цьому й вчимо їх тут”, – пояснює інструкторка.
За її словами, в цій справі головне – залишатися людиною, тоді й люди нормально сприйматимуть інформацію.
“Що найважливіше в цій роботі? Знайти підхід до кожного, бо ж всі дорослі люди зі своїм досвідом. До людини – людське ставлення. Ось і весь секрет”, – наголошує Віра.
На завершення вона кидає фразу про те, що рекрутери добре вчаться. Й повертається до них. Багато всього ще треба відпрацювати.
“Тут навчать захищати те, що любиш”
Ми ж тим часом йдемо далі. Чим ближче до місця призначення, тим більше в ніс б’є запах горілої гуми, землі й пилу. У голову, як каменем, б’є фраза з гучномовця: “Здавайся, хохол”... Підходимо до смуги перешкод.
Двоє інструкторів бігають іпровізованим полем бойових дій, облаштованим різноманітними інсталяціями: від згорілої техніки, до самотньої стіни колись цільного будинку, якого розірвав на друзки черговий ворожий приліт. Натягнуто мотузки, під якими повні баклажки з водою й піском, довгі дерев’яні планки, що розрізають заглиблення в землі… Поряд вибухають гранати, “тліє” димова шашка, у вухах шумить від підказок інструкторів і жахливого фону з гучномовця, який передає нелюдські крики від поранення. Знову автоматні черги…
Рекрути відстрілюються в контактному бою, фіксують мотузки, долають перешкоди, прикривають один одного, старанно виконуючи вказівки інструкторів. За 15 хвилин перериваються на паузу, жадібно ковтають воду. Один з рекрутів – Сашко на псевдо “Малий”.
“Ой, ну, важко, але ж корисно – сто балів зі ста. Головне, щоб не “двісті” (сміється). Ви бачили, які в нас інструктори круті? Хлопці знають, про що кажуть, і пояснюють добре. Тут важко, але потім на службі легше буде”, – пояснює Сашко. Він потрапив у навчальний центр за рекрутингом, сам обрав собі бригаду й прибув сюди здобути базові навички воїна.
За те, аби він засвоїв матеріал, відповідає Дмитро “Алекс” – інструктор, на рахунку якого не один, не два й не десять контактних боїв упродовж війни. Він на власному прикладі знає, як важливо залишатися з ясним розумом у стресових ситуаціях. Слова Алекса дещо важко розібрати, бо він зірвав голос, навчаючи рекрутів.
“Я – інструктор з тактики, неодноразово був на бойових, а зараз вчу нове покоління. Вибачте, що мене погано чути. Працюємо в атмосфері постійного шуму, тому доводиться кричати хлопцям, щоб вони нормально все чули, розуміли. Залученим треба бути в процес, як мені, так і їм. Чим більше поту й сил тут залишимо, тим менше крові проллємо там”, – наголошує пан Дмитро.
Поряд стоїть ще один рекрут Сашко на псевдо “Домрін”. Він добровільно мобілізувався, бо вирішив, що його час настав. Умовами перебування в навчальному центрі задоволений: годують нормально, спати й помитися є де, ставляться, “як до людей”. Він легко йде на контакт, ніби хоче через нас донести якусь важливу думку до інших.
“Не бійтеся, беріть своє життя у свої руки й захищайте те, що любите. Тут навчать захищати те, що любиш. Інструктори всьому навчать. До речі, я сам хвилювався, чи нормально ставитимуться до мене тут, в навчальному центрі. Приємно здивований, якщо чесно. І це мене не змушували казати”, – каже він, сміючись.
Хлопці йдуть на друге коло смуги, а ми ж тим часом переміщаємося в ігровий клуб… Не інакше.
Call Of Duty по-українськи
На одній з локацій навчального центру заходимо в кімнату, одна стіна якої слугує комп’ютерним екраном мрії підлітка початку двотисячних. Це – тир. Тут рекрути вчаться стріляти з ручного протитанкового гранатомету. Єдиний момент – цілишся по віртуальних цілях. Усе інше, навіть віддача після пострілу за рахунок спеціальних компресорів, присутнє.
Так вони вчаться користуватися зброєю перед її бойовим застосуванням на полігоні.
В іншому приміщенні двійка рекрутів під керівництвом інструктора вчиться зачищати будівлю зі страйкбольною зброєю. “Хто заходить в будівлю першим, якщо ви знаєте, що там лише ворог?, – запитує інструктор і сам відповідає: – Правильно, граната!”.
Поки одна двійка старанно нарізає кути, страхує один одного, інша двійка спостерігає за процесом, щоб після продовжити справу побратимів. Кожна стінка – рухома, тож інструктор може проєктувати різноманітні сценарії зачистки… Десь так виглядає стартова місія в більшості комп’ютерних шутерів.
Наші ж пішли ще далі. В наступному приміщенні відбувається відбиття наземного штурму за підтримки дронів. Двоє українських солдатів стоять між загородженнями з мішків, у VR-окулярах і зброєю в руках – відстрілюються від дронів і ворожої піхоти.
Кімната наповнюється димом, гул навкруги переносить тебе думками в епіцентр подій. Паралельно ж інструктор керує процесом, відстежуючи на моніторах рівень здоров’я кожного рекрута й загальну картинку.
Інструктор пояснює, що вправа покликана не навчити бійців стріляти по дронах, бо цьому треба вчитися на полігонах.
“VR дає можливість побачити потенційні сценарії бойових дій. Хлопці, які пройшли ось цей тренажер, потенційно будуть стійкішими психологічно, не впадуть в ступор, як то кажуть. Стріляти вони навчаться на полігоні, а тут акцент на психологію”, – пояснює інструктор Володимир.
Хлопці, які всього чотири хвилини займалися на тренажері, стоять мокрі. Нівроку віртуальна реальність забирає сил.
А те, що було далі – важко описати словами.
У Голлівуді такого немає
Наближаємося до комплексу спеціальної підготовки з психо-емоційним навантаженням. Фактично це будівля, яка є величезним тренажером.
В одній з кімнат інструктор, який керує процесом через комп’ютер, ускладнюючи/полегшуючи завдання рекрутам, залежно від особливостей навчального процесу. Він може кидати навчальні гранати дистанційно, висувати мішені, вимикати світло тощо. Паралельно в інших кімнатах група військових зачищає кімнати в максимально наближених до бойових умовах. Понівечина підлога, манекени трупів, миготливі ліхтарі, дим, крик… Розробники постаралися.
Дмитро – представник компанії, яка створила комплекс, пояснює, що його розробили під чітким керівництвом військових, щоб максимально відтворити атмосферу війни. Такі будівлі-тренажери постійно вдосконалюють, впроваджуючи штучний інтелект для аналізу проведених дій.
Паралельно рекрутів вчать керувати бронетехнікою на спеціальних тренажерах, орієнтуватися в навігаційних системах Збройних сил, їх вчать тактики…
Тренажери, смуги перешкод, спеціальні тири, такі собі лекційні й семінарські зали… Вони знаходяться над землею й під землею, там, де ворог їх не знайде, не дістане. Вони, сховані від усього світу, але там вирує життя. Водночас розвиваються й інструктори. Держава за підтримки благодійних фондів створює окремі школи для інструкторів, які навчатимуть українців захищати державу від ворога.
Про навчальні центри, зокрема – цей, ви не знайдете інформації, його немає на карті, але ми провели там цілий день і можемо запевнити, що українське військо розвивається, а разом з ним – український рекрут, для навчання якого українські технарі створюють усе нові й нові технологічні рішення. Рішення, які в комплексі зроблять різницю на полі бою, на українській землі.