На тиждень довше, ніж раніше
Загалом інструктори мають 51 день, щоб навчити рекрута виживати й ліквідовувати ворога, стягуючи війну морально. Для цього поряд з класичними методами підготовки, як-от смуга перешкод, в українській системі підготовки з’явилася низка новітніх — від кілхаусів до віртуальних тирів. Усе для того, аби психологічно підготувати до дій в умовах технологічно насиченого поля бою.
З покращенням програм підготовки систему масштабують загалом — від місця перебування рекрутів до зручності підготовки в умовах сталих загроз з боку ворога.
«До людини людське ставлення»
«Говори до неї, не мовчи, заспокоюй», — кричить пані Віра, інструкторка, рекрутові, який накладає турнікет посестрі. Поруч вибухають навчальні гранати, чутно автоматні черги, у небі набридливо дзижчить дрон.
«У тебе немає часу, ти повинен бути швидшим, швидшим! Евакуюй її», — вчить інструкторка. На її заклик до «пораненої» підбігає ще один рекрут. Удвох вони несуть посестру у відносно безпечне місце. Відпрацьовують надання допомоги під вогнем і в умовно безпечному місці.
Після вправи Віра збирає чоловіків у коло й починає розбір польотів. Хтось не добіг, хтось не зреагував, але загалом годиться. На змучених важкими навчальними буднями обличчях з’являється усмішка.
Поки чоловіки переводять подих, Віра підходить до нас, щоб розказати, що вони тут роблять і навіщо.
«У нас немає дрібниць. Відпрацьовуємо можливі сценарії тут, щоб під час бойових завдань ці люди вижили і зберегли здоров’я собі й побратимам. Солдат повинен уміти допомогти собі й іншим. Цього і вчимо їх тут», — пояснює інструкторка.
За її словами, у цій справі головне — залишатися людиною, тоді й люди нормально сприйматимуть інформацію.
«Що найважливіше? Знайти підхід до кожного, бо ж усі дорослі люди зі своїм досвідом. До людини людське ставлення. Ось і весь секрет», — наголошує Віра.
На завершення вона кидає фразу про те, що рекрутери добре вчаться. І повертається до них. Багато всього ще треба відпрацювати.
«Тут навчать захищати те, що любиш»
Ми ж тим часом ідемо далі. Що ближче до місця призначення, то дужче б’є в ніс запах горілої гуми. У голову каменем гупає фраза з гучномовця: «Здавайся, хохол». Перед нами смуга перешкод.
Двоє інструкторів бігають «полем бою», облаштованим різноманітними інсталяціями: від згорілої техніки до самотньої стіни колись — до чергового ворожого прильоту — цілого будинку. Натягнуто мотузки, під якими повні баклажки з водою й піском, довгі дерев’яні планки, що розрізають заглиблення в землі… Поряд вибухають гранати, тліє димова шашка, у вухах шумить від підказок інструкторів і жахливого фону з гучномовця, який транслює нелюдські крики від поранень. Знову автоматні черги…
Рекрути відстрілюються в контактному бою, фіксують мотузки, долають перешкоди, прикривають один одного, старанно виконуючи вказівки інструкторів. За 15 хвилин перериваються на паузу, жадібно ковтають воду. Серед рекрутів — Сашко на псевдо Малий.
«Ой, ну важко, але ж корисно — сто балів зі ста. Головне, щоб не двісті (сміється). Ви бачили, які в нас інструктори круті? Хлопці знають, про що кажуть, і пояснюють добре. Тут важко, але потім на службі легше буде», — пояснює Сашко. Він потрапив у навчальний центр за рекрутингом, сам обрав собі бригаду й прибув сюди здобути базові навички воїна.
За те, щоб він засвоїв матеріал, відповідає Дмитро (Алекс) — інструктор, на рахунку якого не один, не два й не десять контактних боїв упродовж війни. Він знає, як важливо залишатися з ясним розумом у стресових ситуаціях. Слова Алекса важко розібрати, бо він зірвав голос, навчаючи рекрутів.
«Я інструктор з тактики, неодноразово був на бойових, а зараз вчу нове покоління. Вибачте, що мене погано чути. Працюємо в атмосфері постійного шуму, тому доводиться кричати хлопцям, щоб вони нормально все чули, розуміли. Залученим треба бути в процес і мені, і їм. Чим більше поту й сил тут залишимо, тим менше крові проллємо там», — наголошує пан Дмитро.
Поряд стоїть ще один рекрут Сашко на псевдо Домрін. Він мобілізувався добровільно, бо вирішив, що прийшов його час. Умовами в навчальному центрі задоволений: годують нормально, спати й помитися є де, ставляться «як до людей». Він легко йде на контакт, ніби хоче через нас донести якусь важливу думку до інших.
«Не бійтеся, беріть своє життя у свої руки й захищайте те, що любите. Тут навчать захищати те, що любиш. Інструктори всього навчать. До речі, я сам хвилювався, чи нормально ставитимуться до мене тут, у навчальному центрі. Приємно здивований, якщо чесно. І це мене не змушували казати», — зазначає він, сміючись.
Хлопці йдуть на друге коло смуги, а ми переміщаємося в ігровий клуб… Не інакше.
Call Of Duty по-українськи
Заходимо в кімнату, одна стіна якої слугує комп’ютерним екраном мрії підлітка початку двотисячних. Це тир. Тут рекрути вчаться стріляти з ручного протитанкового гранатомета. Єдиний момент — цілишся по віртуальних мішенях. Усе інше є, навіть віддача після пострілу завдяки спеціальним компресорам.
Так вони вчаться користуватися зброєю перед її бойовим застосуванням на полігоні.
В іншому приміщенні двійка рекрутів під керівництвом інструктора вчиться зачищати будівлю зі страйкбольною зброєю. «Хто заходить у будівлю першим, якщо ви знаєте, що там лише ворог? — запитує інструктор і сам відповідає: — Правильно, граната!»
Поки одна двійка старанно нарізає кути, страхує, інша спостерігає, щоб опісля продовжити справу. Кожна стінка рухома, тож інструктор може проєктувати різноманітні сценарії зачистки… Десь так виглядає стартова місія в більшості комп’ютерних шутерів.
Наші ж пішли ще далі. У наступному приміщенні відбивають наземний штурм за підтримки дронів. Двоє українських солдатів стоять між загородженнями з мішків у VR-окулярах і зброєю в руках — відстрілюються від дронів і ворожої піхоти.
Кімната наповнюється димом, гул навкруги думками переносить в епіцентр подій. Інструктор керує процесом, відстежуючи на моніторах рівень здоров’я кожного рекрута і ситуацію загалом.
«VR дає можливість побачити потенційні сценарії бойових дій. Хлопці, які пройшли оцей тренажер, потенційно будуть стійкішими психологічно, не впадуть у ступор. Стріляти вони навчаться на полігоні, а тут акцент на психологію», — пояснює інструктор Володимир.
Хлопці, які всього чотири хвилини займалися на тренажері, стоять мокрі. Нівроку забирає сил віртуальна реальність.
А що було далі, важко описати словами.
У Голлівуді такого немає
Наближаємося до комплексу спеціальної підготовки з психоемоційним навантаженням. Фактично це будівля-тренажер.
В одній кімнаті інструктор керує процесом за комп’ютером — ускладнює/полегшує завдання рекрутам залежно від особливостей навчання. Дистанційно він може кидати гранати, висувати мішені, вимикати світло тощо. В інших кімнатах група військових зачищає кімнати в максимально наближених до бойових умовах. Понівечена підлога, манекени трупів, миготливі ліхтарі, дим, крик… Розробники постаралися.
Дмитро — представник компанії, яка створила комплекс, пояснює, що його розробили під чітким керівництвом військових, щоб максимально відтворити атмосферу війни. Такі будівлі-тренажери постійно вдосконалюють, впроваджуючи штучний інтелект для аналізу проведених дій.
Паралельно рекрутів вчать тактики, керувати бронетехнікою на спеціальних тренажерах, орієнтуватися в навігаційних системах Збройних сил…
Тренажери, смуги перешкод, спеціальні тири, такі собі лекційні й семінарські зали… Вони розташовані над і під землею — там, де ворог їх не знайде, не дістане.
Інструктори також розвиваються. За підтримки благодійних фондів держава створює окремі школи для них.
Про навчальні центри, зокрема і цей, ви не знайдете інформації, його немає на карті, але ми провели в ньому цілий день і можемо запевнити, що українське військо розвивається, а разом з ним український рекрут, для навчання якого українські технарі створюють усе нові й нові рішення. Рішення, які в комплексі зроблять різницю на полі бою, на українській землі.