У Святому Письмі немає заборони спалювати померлих
Помісні православні церкви схиляються до традиційного поховання тіла в землю, утім не виключають кремації, коли це необхідно. Але й тут є винятки — наприклад, Церква Греції забороняє священникам відспівувати померлих, яких піддають кремації.
У Православній церкві України запевняють, що воскресіння померлих не буде залежати від того, поховані вони були чи спалені.
За словами професора Київської православної богословської академії ПЦУ, доктора богослов’я, протоієрея Костянтина Лозінського, у Святому Писанні немає прямих заборон на спалювання тіл покійних.
«Є традиція від часів Старого Заповіту ховати людину в землі. Але ж ми повинні враховувати реалії нашого життя. От, скажімо, в Києві помирати дуже дорого. Ціни за ритуальні послуги захмарні. Тому багато людей погоджуються на кремацію рідних. Але неважливо, спалять тіло чи не спалять. Головне для православного християнина — щоб померлому було віддано останню шану, тобто щоб відбувся чин поховання, щоб за померлого молилися», — зазначає богослов.
Він розвінчує забобони деяких «кондових православних», мовляв, спалена людина не воскресне з мертвих під час другого пришестя, і закликає не слухати цих байок.
«А якщо люди загинули в авіакатастрофі, потонули в морі, то що — вони не воскреснуть чи на Страшний суд не прийдуть? А якщо людину розірвало снарядом, то вона постане на Останньому суді без голови, чи без руки, чи без ноги? Та ні. Ми воскресаємо для життя вічного по волі Божій, і тіла знову стануть такими, якими були, тільки, звісно, преобразяться», — зазначає Костянтин Лозінський.
Ці запевнення особливо важливі для родичів загиблих воїнів. Часто полеглих привозять у закритих трунах — зі зрозумілих причин. І в якому б стані не було тіло, хай це навіть буде якась його частинка або попіл — це не перешкода для майбутнього воскресіння.
Отець Костянтин, котрий не перший рік є військовим капеланом і не раз хоронив загиблих, переконаний, що можливість поховати тіло дуже важлива для рідних.
«Я ховав хлопців у закритих трунах. Якщо воїн згорів у БТР, то можна уявити, що там у домовині. Але для родичів, для близьких неважливо, в якому стані тіло. Важливо, що вони його можуть належно поховати, зможуть прийти на його могилу, помолитися й поплакати», — зазначає Костянтин Лозінський.
Часи нині такі — чи не щодня стикаємося зі смертю. І священник вважає, що було б добре, якби люди залишали розпорядження щодо свого поховання, аби справді виконати їхню волю, а не побажання рідних.
«Я, наприклад, своїй дружині вже давно, ще тільки війна почалася, заповів, як мене хоронити. Ми вирішили це питання. Думаю, що для всіх було б корисно залишати свою останню волю», — зазначає отець Костянтин.
І він скептично ставиться до історій з розвіюванням попелу над морем чи де б це не було. Часто йдеться про відомих людей, зірок, на славі яких навіть після смерті хтось намагається спекулювати. Але коли попіл розвіється, шум ущухне, шоу завершиться, чи залишиться в серцях пам’ять про померлого?
Господь воскресить людину навіть з попелу
Католицька церква також надає перевагу традиційному способу поховання: тіло після смерті має бути покладене до гробу і поховане в землі. Однак церква змушена відгукуватися на виклики часу.
«Коли ми говоримо про біоетику, був час, коли церква, скажімо, вирішувала, як чинити з трансплантацією органів. І дослідивши це питання, дійшла висновку, що це добра практика. Те саме було з кремацією», — пояснює богослов Ігор Бойко.
Він розповідає, що в 60-ті роки минулого століття у великих містах виникла проблема з місцем на цвинтарях. Потреба в кремації була дуже актуальною, і церква, вивчивши питання, заявила, що не заперечує.
За словами священника, було б добре, щоб не тільки родичі ухвалювали рішення про спосіб поховання людини, але також щоб сама особа могла залишити останню волю щодо кремації чи традиційного поховання.
Водночас він застерігає: навіть у разі кремації з прахом необхідно поводитися з належною шаною.
«Хтось каже, що попіл можна розвіяти в садочку чи на березі озера або моря. Церква натомість наполягає на тому, що навіть після спалення прах має бути похований у землю. Найкраще, щоб це було відповідне місце на цвинтарі, куди можуть прийти рідні, близькі цієї людини, віддати останню шану, помолитися, запалити свічку, побути разом на могилі», — зазначає богослов.
Він також застерігає від того, щоб зберігати прах удома, а тим більше використовувати його в медальйонах, інших прикрасах.
«Дехто робить із прахом кулони, які носить на шиї, або поміщає його в перстень. Церква цього не допускає і не схвалює. Церква наголошує, що треба ставитися з пошаною до тлінних останків померлого», — каже отець Ігор.
За його словами, найважливіше не сумніватися, що в будь-якому разі Господь може воскресити людину до вічного життя.
«Хтось може підірватися на міні, тіло може бути настільки понівечене, що мало що від нього залишиться. Але ми маємо усвідомлювати і вірити: для Бога немає нічого неможливого, — зазначає богослов. — Бог настільки могутній, що у своїй любові до людини дарує їй безсмертну душу. І після нашої смерті настане воскресіння, до якого ми всі покликані і про яке говорить Христос: "Я прийду судити живих і мертвих". І з гробів постануть мертві, бо Господь має силу воскресити до життя тіло навіть з праху.
І це вже буде інше тіло — преображене».
