З кожним кроком у бік пошкодженої багатоповерхівки дихати складніше. У повітрі літає пил, тхне горілим, кількість скла збільшується. Обабіч дороги стоять понівечені машини. Уламки хаотично побили їх: десь немає лобового скла, десь пробитий капот. Що ближче до місця прильоту, то гучніше навкруги: чути роботу спецтехніки — рятувальники намагаються розібрати завали зруйнованого під'їзду. Червона стрічка навколо локації, за нею працюють представники ДСНС і поліції, психологи і волонтери. Крізь стіну суцільного шуму пробивається несамовитий крик чоловіка, який іде з місця трагедії. Він несамовито лається, розмахує руками і плаче. Слідом за ним поліція діалогу несе в руках ковдру і пляшку з водою. Очевидно, під завалами перебувають його рідні.
Намагаюся підійти, аж раптом відчуваю різкий біль у плечі. Біля ніг шматок фундаменту розміром з м’ячик для гольфу. Його принесло вітром з будинку.
Біля дороги сидять люди, хтось плаче, інші розмовляють по телефону. На стільчику сидить Олександра. Очі дівчини червоні від сліз, вона важко дихає і курить цигарки.
Уночі 17 червня вона була в будинку навпроти, а її батьки — в сусідньому під’їзді.
«Коли прилетіло, я думала, що все. Здійнявся страшний гуркіт. Розумію, що гучно в стороні, де батьки живуть. Одразу почала дзвонити їм. Мама сказала, що в них трішки вікна пошкоджені… Трішки… Там пів квартири знесло, все покручено. Мене з ночі не відпускає. Ще трохи — і я втратила б батьків… У мене ще бабуся з ними була, з нею все добре, вона в лікарні. Мамуся й татко не постраждали. Страшно», — хаотично й налякано розповідає Олександра.
Поряд з нею сидить Любов Станіславівна. Вона, як і батьки Олександри, живе в сусідньому під'їзді зі зруйнованим. Під час тривоги була в переході, але вирішила повернутися додому по ліки… Саме коли виходила з квартири, прилетіла російська ракета. Ударною хвилею броньовані двері помешкання заблокувало. На щастя, рятувальники приїхали швидко і деблокували жінку. Вона дякує їм зі сльозами на очах.
«Мені стало погано під час тривоги, тому пішла зі сховища взяти ліки. Щойно взялася за ручку дверей, як почула вибух. Вилетіли вікна, двері заклинило. Я не можу передати, наскільки сильно вдячна хлопцям з ДСНС. Хлопці прийшли, почали говорити зі мною, сказали намочити ганчірку і прикласти до рота, щоб не дихати пилом, і заспокоїтися. “Ми вас врятуємо”. Спрацювали на відмінно», — розповідає жінка.
Ближче до зруйнованої багатоповерхівки помічаємо чоловіка років 60. Він сидить на лавочці разом з іншими і схвильовано спостерігає за розбором завалів. Це Володимир Борисович, викладач Національного авіаційного університету. Він теж чекає на звістку зі зруйнованого під’їзду. Під завалами залишається його добрий друг, як потім виявилося — майже родич.
«Їх двоє там — чоловік і дружина. Усе життя прожили в цьому районі. Живуть самі, діти роз’їхалися. Дзвоню їм постійно, але сигналу немає… Напевно, все», — каже він.
Навкруги завалів атмосфера максимально гнітюча. Кожен когось чекає. Біля самої стрічки стоять чоловік і дружина. Вони плачуть, обіймаються, кричать. Під завалами їхній син. Упродовж дня з’явилася інформація про те, що його врятували. Проте, на жаль, вона виявилася хибною. Хлопця дістали мертвим.
Поруч група молодих людей. Вони моляться і раз по раз підіймають очі до неба, періодично заспокоюють одне одного, обіймаються.
«Складно щось казати. Там друг наш. Він там зараз лежить. Хоч би живий», — каже один хлопець.
Концентрація горя на квадратний метр захмарна. Живі люди, що виглядають як мерці. Періодично чути дзвін розбитого скла, на землю падають гілки обгорілих дерев.
Біля машини, чи швидше того, що від неї залишилося, порається чоловік. Він переселенець з Донеччини: виїхав з дружиною та трьома дітьми з Гранітного у Київ. Будинок, у якому зараз живуть, за 50 метрів від місця прильоту. Поки дружина прибирає вдома скло, що вилетіло з вікон, він пробує хоча б почистити машину. Видно, що чоловік досі в шоковому стані. Поспілкувавшись, дізнаємося, що один його син зазнав ушкоджень унаслідок прильоту, зараз дитині надають допомогу лікарі.
«Спочатку літали “шахеди”, а потім різкий удар. Полетіли вікна й двері. Ми побігли в туалет. Одразу зрозумів, що це не безпілотник, бо сам з Донеччини й можу розрізняти важку зброю. Троє дітей у мене. Дівчинка 8 місяців наче нічого не зрозуміла. Середній хлопець більш-менш, а старшому шию порізало. Лікарі зашивають його. Дружина тримається. Ми орендували квартиру в сусідньому будинку, а взагалі ми з Донеччини. Коли росіяни зайшли в наше село, ми виїхали… Бачите, наздоганяють. Шукаємо квартиру зараз», — розповідає Сергій.
@lb.ua Сергій, батько трьох дітей, який виїхав з Донеччини після початку повномасштабного вторгнення, знову залишилися без житла через обстріл росіян. Його старший син постраждав під час обстрілу російською балістикою в Солом'янському районі Києва. Відео: Зоряна Стельмах, LB.UA #новини #новиниукраїни #війна #обстріл #київ #атака #рекомендації #постраждалі #інтервю
♬ оригінальний звук - 🔹Лівий берег - LB.ua🔹
Заходимо в його будинок. На сходовій клітці багато скла і штукатурки. Фактично кожна квартира відчинена. Чутно, як у декотрих розмовляють люди, які намагаються поприбирати. Інші відчинило ударною хвилею, вони лише чекають на своїх власників…
На верхніх поверхах порається Олег. Він був у підземному переході під час обстрілу. Зараз намагається винести скло з квартири і сподівається, що з-під завалів витягнуть живих людей.
«Бачите, побило. Був у підземному переході, але й там було страшне. Додому потрапив після четвертої години ранку. Бачите, вирвало балкон. Зараз усі телефонують, запитують, як я. Страшно», — зауважує він.
Рятувальники тим часом намагаються розібрати завали. Зі службовими собаками вони ходять по горі з бетону, сподіваючись знайти людей. Кран і бульдозер тим часом не припиняють працювати.
«Бачиш, з собаками ходять… Хіба ж його зможуть знайти… Господи, який жах», — каже сам до себе ще один хлопець. Його друг теж під завалами.
Дезорієнтовані, налякані й убиті горем люди продовжують стояти навкруги під’їзду. Періодично до них приходять рідні. З розмов чути, що вони приїхали підтримати своїх у цей важкий час.
Водночас небайдужі прибирають територію, замітають двір, складають уламки на купу, обпилюють гілля дерев, що, здається, от-от впаде додолу. Рятувальники й досі працюють, вірять, що витягнуть-таки людей.
У полі зору з’являється Володимир Борисович. Його навіть питати не треба… Товариша знайшли, упізнали, мертвий… Дружину й досі шукають. Горе, яке складно описати, горе, яке неможливо пробачити.
Станом на зараз унаслідок російської атаки на Київ загинули 16 людей. Розбори завалів досі тривають.
18 червня в Києві оголосили днем жалоби за жертвами масованої атаки ворога.
