Володимир Білоконь - український митець, який створює неймовірні скульптури з металу та промислового брухту. Його роботи можна знайти на міських вулицях, у галерейних просторах та колекціях поціновувачів сучасного мистецтва. Сам автор говорить, що він не скульптор, а фантазер-винахідник, який вигадує образи. Ми завітали до майстерні Володимира у Києві та на власні очі побачили, як із вогню, іскор, купи арматури та живої уяви художника народжуються мешканці фантастичних світів.
“Давайте вигуляємо жука!” - пропонує майстер і виносить у двір величезну синю комаху. Це одна з найулюбленіших робіт автора. Здається, жук чудово почуває себе у сніжних заметах. Цілком можливо, що незабаром він житиме на одній із міських вулиць. “Жуків-оленів я зробив багато варіантів: і каркасних, і суцільних. Невдовзі завершу проект, в якому будуть дев’ять таких красенів бігти стіною на дах будинка й нести шматочки шоколаду. Ще є світляки з діодами, які мерехтять різними кольорами”, - розповідає Володимир і показує своїх “улюбленців”.
Для своїх скульптур Володимир вирізає потрібні форми із листів металу, потім їх згинає, зварює та зачищає. “Зараз будемо робити колір. Хочу отримати синьо-фіолетовий. Для цього нагріватиму метал газом”, - каже митець і, тримаючи в руці одну клішню, спрямовує на неї вогняний потік.
Митець дає друге дихання різноманітним матеріалам, які перетворилися на купу металобрухту. Його можна вважати представником треш-арту (Trash-art в перекладі з англ. - «сміттєве мистецтво», напрям у сучасному мистецтві, яке пов'язане зі включенням сміття в арт-об'єкт).
“А ось світильник з кулеметом, - художник показує скульптуру, яка чимось нагадує артефакт, навіяний фантастичними світами із творів братів Стругацьких. - Тут рухаються частини корпуса. Взагалі, мені до вподоби створювати скульптури з секретами. Щоб у них була цікава механіка, щось оберталось, світилось, клацало”.
Володимир любить вживляти свої роботи у матерію міста. Наприклад, "Закохані ліхтарі" та "Дерево зі стільцями" на Майдані Незалежності, величезний "Сірник" на вулиці Січових Стрільців, "Млинок для кави" у провулку Тараса Шевченка вже не один рік радують око киян і туристів.
У скульптора особливе ставлення до інструментів. “Всі вони - мої помічники, я їх люблю”, - ділиться Володимир. - Коли мені було 22 роки і я тільки-но почав працювати на виробництві, першим інструментом, який мені потрапив до рук, була болгарка. Спочатку боявся її як вогню, але потім полюбив. Вже не було окремо мене, а окремо болгарки, ми наче стали одним цілим.
Справжнім відкриттям для мене стала акумуляторна кутова шліфмашина Dnipro-M. Тільки спробував - одразу сподобалась. Також у мене є зварювальний апарат Dnipro-M, який не поступається закордонним аналогам, але виявився вдвічі дешевшим. Планую придбати у майстерню ковадло, плазморіз та компресор”.
“Якщо прийшов до майстерні, то маю щось робити, - каже художник. - Нема натхнення - почни прибирати. Це як на кораблі: драїш палубу, щось перекладаєш з місця на місце. І в якийсь момент виникає ідея!”
“Люди по-різному ставляться до моєї творчості. Хтось каже, що це несерйозна справа, інші, навпаки, підтримують, допомагають порадами або з матеріалами для майбутніх робіт, - розповідає майстер. - Але я переконаний, що у цьому житті варто встигнути якомога більше! І робити те, до чого лежить душа, вже сьогодні, не відкладаючи на потім. Бо це потім, може, ніколи й не настане. Навіть якщо немає потрібних інструментів, грошей або ґрунтовних знань. Це все обов'язково здобудеш, якщо є велике і справжнє бажання!”