"Раніше, коли ходив із дому на роботу, ніколи не перебігав через колії, – згадує співробітник музею імені Щорса Юрій Донченко. – Всі знали, що це небезпечно, до того ж, штрафувала міліція. Тепер залізниця мертва, поїзди скасували, а вокзальну міліцію розпустили. Єдине, що добре – можна зрізати шлях".
Залізницю добила війна: до окупації Криму й конфлікту на Донбасі до Щорса щодня ходили поїзди з Білорусі, Росії та Балтії. Війна паралізувала міжнародне сполучення, а отже, й місто. Без роботи залишились не лише міліціонери, а й контрабандисти; на черзі співробітники локомотивного депо. А більше тут нічого немає: півтораста років Щорс жив залізницею. Тут навіть замість готелю – будинок відпочинку залізничників.
Замість громадського транспорту у дванадцятитисячному райцентрі – велосипед або скутер. На вулицях міста радше зустрінеш людину, що крутить педалі, ніж пішохода. Регулярних автобусних рейсів немає з кінця вісімдесятих, хоча продавчиня квітів Алла згадує виняток: у 2012-му нардеп Ігор Рибаков, переможець мажоритарних виборів, запустив у районі шість безкоштовних маршрутів. Утім, транспортне свято тривало недовго: на виборах 2014-го Рибаков до Верховної Ради не пройшов, і відтоді автобуси Щорс оминають. На радість продавцям велотоварів і таксистам.
"Немає у Щорсі такого таксиста, який би мене не знав. Просто скажіть, що до Світлани Миколаївни – відвезе", – відповідає Світлана Горбатович на прохання назвати адресу, за якою її можна знайти. Випадковий таксист складає іспит на відмінно; дорогою з’ясовується, що цього року до танцювального колективу «Ягідки», яким керує Світлана, пішла його дочка.
Щоб записатись на тренування з Горбатович у районному будинку культури, юні танцюристи чекають місяцями. Заняття відвідують понад три сотні дітей. Батьки посилають своїх дітей до «Ягідок», бо це шанс побачити світ. Колектив виступав у Чехії, Болгарії, Австрії, Німеччині, а останні п’ять років півліта гастролює у Франції. Українські народні танці європейцям подобаються. Хоча деякі батьки патріотичним репертуаром «Ягідок» незадоволені.
"Якщо хочете, аби дитина по-справжньому танцювала, треба говорити з нею про історію, прищеплювати любов до народних пісень, розповідати, яке вбрання носили в різних регіонах, – пояснює Світлана. – А якщо говорити, що українське мистецтво – це танцюльки, так воно і буде".
Авторитет керівника «Ягідок» не раз намагались використати місцеві осередки політичних сил. «До мене підходили від Ляшка один раз, від “Батьківщини” також, давали гроші. Я на ті гроші шила костюми дітям, а батькам говорила, хто допоміг. Все одно гроші крадені, так хоч на добру справу підуть. А як пропонують самій іти на вибори – цього року від УКРОПа пропонували, – то я просто морожуся. Хочу робити своє діло», – розповідає Світлана.
До 1935 року Щорс називався Сновськом – за річкою Снов, на якій стоїть. Тепер місто має бути перейменоване: цього вимагає закон про декомунізацію. На нещодавніх зборах мешканців міста більшість висловилась проти; за назву, що увічнює командира Червоної армії, виступив і місцевий осередок партії «Батьківщина». Юрій Донченко, проводячи екскурсію музеєм Миколи Щорса, не приховує обурення: влада зазіхає не тільки на назву міста, яка до вподоби мешканцям, а й на сам будинок-музей. Експозицію «Військовий шлях Щорса» пропонують замінити виставкою про історію міста.
Боронити пам’ять Миколи Щорса заповзявся онук його сестри Олександр Дроздов. Із вікна музею видно паркан, який він облаштовує власним коштом. Дроздов подарував музею родовід Щорсів, допомагає грішми. Сам живе у Москві: він – виконавчий директор Фонду Єльцина, колишній офіцер радянської зовнішньої розвідки.
Мотиви, з яких мешканці Щорса чинять спротив перейменуванню, не тільки ідеологічні, а й прагматичні. "Уявіть, скільки треба грошей, аби змінити прописку, переоформити документи на житло, машину, в кого вона є. Кому це треба?", – озвучує типові побоювання один із них, Анатолій.
Зайвих витрат у Щорсі не треба нікому. Продавчиня Лариса розгортає "журнал збуту" - зошит, де ретельно записані імена, прізвища, телефони та адреси покупців. Навколо неї юрмляться жінки, всі щось шепочуть, і Лариса робить у зошиті позначки. Крамниця вживаного одягу та побутової хімії, де вона працює, популярна саме тому, що можна брати наборг.
"У Щорсі виживати важко. Буває, до зарплати ще тиждень, а немає ні мила, ні прального порошку. Ми мусимо ставитись до людей із розумінням, от і даємо", – пояснює політику крамниці продавчиня, списуючи двадцять п’ять гривень за шкарпетки, куплені минулого тижня. Беруть наборг майже всі. Ті, хто не віддає гроші вчасно, потрапляють до чорного списку й лишаються без кредиту.
"Я позичаю лише тим, кого знаю особисто. Намагаюся не відмовляти пенсіонерам, а також молодятам, що мають малих діточок. Немовля швидко росте, батькам доводиться щороку оновлювати комплект одягу. А в нас усе якісне й дешеве", – каже Лариса. Часом у її крамниці чути радісні вигуки: комусь із покупців удається натрапити на одяг італійського бренду. Весь одяг до кінця наступного тижня розійдеться, а речі, що залишаться, Лариса віддасть майже задарма.
Вранці напередодні виборів біля кас «Ощадбанку» теж штовханина. Звістка про те, що можна отримати 150 гривень до пенсії, долітає до ринку, а там спрацьовує сарафанне радіо. Не йдуть по «надбавку» від партії «Наш край» лише кілька принципових.
"Ви хочете отримати фінансову допомогу? Треба паспорт та ідентифікаційний номер. Без цього ніяк, я дані всі маю ввести, – каже співробітник банку. – Хто в п’ятницю не отримав, підходили сьогодні. Інші прийдуть у понеділок. Це «Наш край» робив, але мені висвічується просто як переказ".
Отець Павло Фазан, священик Свято-Миколаївської церкви в центрі Щорса, походить із Турківського району Львівської області. Розмовляє в побуті українською, тому чимало містян уважали, що церква належить не до Московського, а до Київського патріархату. Аж поки не довідались про політичні симпатії отця.
"Коли в Києві був Майдан, люди запитували в отця Павла, як скоро скінчиться той жах. Батюшка заспокоював: потерпіть трохи – пройде олімпіада, і Путін введе війська, – розповідає про священика мешканець Щорса Олег Мірошниченко. Каже, раніше отець Павло роздавав після служби листівки, а тепер, коли при владі «хунта», агітує обережніше – усно. Кого підтримує? Здебільшого «Опозиційний блок» або кандидатів, що мають гроші".
Григорій Божок, бізнесмен, що оплатив будівництво Свято-Миколаївської церкви, балотується від Щорса до Чернігівської обласної ради. Цього разу – від Блоку Петра Порошенка. Він уже побував у лавах Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), «Батьківщини» й Партії регіонів. Кажуть, підтримує церкву не лише Московського, а й Київського патріархату. А ось храм пастора п’ятидесятників Леоніда Іванова політичної підтримки не потребує: він сам балотується від УКРОПа до районної ради.
Міська рада працює в будівлі, де за часів Миколи Щорса збирались робітничі й селянські депутати. Щоправда, чи збереться незабаром новий склад міськради, невідомо: в бюлетенях прізвища кандидатів не відповідали округам, від яких вони балотувались, тому голосування можуть визнати недійсним. Тоді Щорсу доведеться голосувати ще раз.
