ГлавнаяОбществоОбразование

Законопроект Про вищу освіту. Версія «з низів»

Новину про затвердження урядом проекту Закону «Про вищу освіту» подали більшість медіа. Це свідчить про те, що інтерес до реформи у вищій школі не вчухає, особливо серед безпосередніх учасників навчально-наукового процесу. Зауважу, що цей законопроект відрізняється від усіх попередніх, які були в той чи інший спосіб пропоновані владою, тим, що був випрацюваний, так би мовити, знизу.

Фото: Макс Левин

Пригадаємо початок історії - намагання міністра Табачника пропхати свій проект та водночас рейдерські дії по відношенню до КПІ зіграли з ним злий жарт: до хвилі протестів проти деградації у вищій освіті додались ще й розлючені КПІшники, після чого прем’єр був змушений рятувати ситуацію, віддавши проект міністра на доопрацювання групі на чолі з ректором КПІ. Група одразу заявила, що доопрацювання будуть радикальні. До неї увійшли представники від 30 установ та організацій, зокрема і люди, які понад два роки протестували проти міністерського проекту. Що чекає викладачів, студентів (їх батьків) та керівництво вишів, якщо законопроект потрапить до Верховної ради, витримає всі перепетії боротьби різноманітних лобістів та врешті-решт набере чинності?

Державне замовлення вийде на денне світло

Вступна кампанія до українських вишів зазвичай не проходить без скандалів. Щоліта десятки тисяч абітурієнтів та їх батьків проходять через змінені умови вступу, нервові черги до приймальних комісій та біганину зі списками зарахованих. Схоже, що ці муки мають врешті закінчитись. Автори пропонують закріпити в законі, що у грі залишаються лише сертифікати ЗНО та середній бал в шкільному атестаті у співвідношенні не менше 20% на кожен сертифікат та не більше 10 % для балу в атестаті. Для окремих спеціальностей, де є потреба у випробовуванні творчих та фізичних здібностей, відведено не більше 30 % для спеціальних конкурсів. Таким чином, акцент ставиться саме на ЗНО і якщо, частина населення України продовжує скептично ставитись до тестів ЗНО, то надання процесу державного замовлення більшої прозорості та чіткої регламентованості повинні вітати принаймні усі прихильники чесної гри.

Реформа розбита на два етапи – до та після 2016 року. Спершу пропонується механізм, за якого міністерство за місяць до початку вступної кампанії у себе на сайті розміщує детальну інформацію – скільки державних місць виділено кожному університету, для кожної його спеціальністі відповідного рівня освіти (молодший спеціаліст, бакалавр та магістр). Це буде стосуватись усього державного замовлення, окрім 20% замовлення на бакалаврів.

Річ у тім, що сам механізм розміщення бюджетних місць в університетах нарешті стане чітко обумовлений – 80% місць майбутніх бакалаврів розкидається на основі показників попереднього року та пропозицій університетів. Наприклад, у певному університеті попереднього року було 20 місць на бакалаврську спеціальність “Історія”, це значить, що в поточному році ця спеціальність гарантовано матиме 16 місць. Решта 20% розподіляється за принципом: до кого підуть абітурієнти з кращими результатами - тому і дістануться місця. Тобто, на момент закінчення прийому заяв проводиться замір середнього балу вступників на конкретну спеціальність і відповідно до цього розподіляють місця.

Фото: Макс Левин

Натомість після 2016 року пропонується, аби за подібним принципом розподілялись вже усі місця майбутніх бакалаврів. При складанні ЗНО школярі будуть зазначати обрані спеціальності та обрані ВНЗ в пріорітетному порядку. Після цього буде формуватись загальнодержавний рейтинг за кожною спеціальністю, за яким кожен отримує або не отримує право навчатись на бюджеті. Ті, хто отримав, розподіляються по черзі (згідно з рейтингом) до університетів, які вони раніше обрали. Якщо хтось матиме результат, який дозволяє вчитись за державний кошт, однак він або вона не потраплятимуть до бажаної спеціальності (наприклад, престижний вуз або маленький), то їм можуть запропонувати вчитись на платній основі, але частину витрат покриє держава - рівно стільки, скільки вона дає університетам за бюджетне місце. Таким чином реформа передбачає створення повноцінної конкуренції між університетами у боротьбі за абітурієнта. Більше того, до цієї боротьби допустили і приватні виші – вони теж зможуть отримувати державне замовлення.

Водночас були збережені старі соціальні гарантії – 180 студентів на кожні 10 тис. населення мають навчатись за державний кошт. Хоча з’явились і нові показники. Наприклад, не менше ніж 51% від кількості випускників шкіл поточного року для молодшого спеціаліста та бакалавра та не менше ніж 50% від випускників бакалаврату, що вчились на бюджеті, для магістрів.

До слова, зараз процес розподілу державного замовлення відбувається в міністерських кабінетах і абсолютно підкилимно. Громадськість досі не отримала опублікованих показників за деякі роки. Натомість, автори проекту пропонують запровадити повну прозорість та зрештою виключити міністерський чинник, залишивши лише клієнта та постачальника послуг.

Турбота про студента

Студентські протести пройшли недарма. Саме такий висновок можна зробити, якщо подивитись на долю студента, яку йому готує законопроект. По-перше, студент мусить стати більш відповідальним, адже з’явилась чітка квота на предмети, які він сам буде вибирати – 25 % від загальної кількості. Зараз закон теж дає можливість вибору, однак без чітких норм.

Фото: Макс Левин

По-друге, нарешті пропонується законодавчо закріпити право на академічну мобільність, зокрема міжнародну, для чого прописується гарантія отримання додатку до диплому європейського зразка із відповідною інформацією про завершене навчання.

По-третє, автори проекту виводять стипендію на рівень прожиткового мінімуму (для молодших спеціалістів – 2/3 від нього), що пропонується зробити поступовим підвищенням до 2016 року. Змінюється і сам принцип її нарахування – важливий не середній бал не нижче четвірки, а загалом місце в рейтингу, у якому не менше 2/3 студентів повинні отримувати стипендію. Однак загальний стипендіальний фонд університету зможе покрити найбільше – 3/4 від усіх студентів вузу.

По-четверте, ціна за платне навчання зможе змінюватись раз на рік і лише на рівень інфляції.

Викладач на узбіччі

Якщо активна участь студентів протягом всієї кампанії принесла свої плоди, то відповідно пасивність викладачів залишила їхні основні проблеми поза увагою реформаторів. Для тих, хто працює в університетах, що мають статус дослідницьких, з’явиться можливість збільшення кількості ставок шляхом перерозподілу нормативів співвідношення викладач/студент. Національним вузам таке дозволено робити лише в межах галузі, що означає – десь додати, але десь і забрати. Зовсім прикрою новиною є скасування верхньої межі навчального навантаження. Зараз вона 720 та 900 годин на рік для ВНЗ І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації відповідно. Грубо кажучи, це означає, що педагогічне навантаження можна довести аж до 1584 годин. Звісно такий варіант може цілком влаштовувати людей, які не бажають займатись наукою і воліють заробляти лише «горловими» годинами.

Дещо «підсолодити» ситуацію може стаття, що надає право національним вузам самостійно визначати, скільки часу важитиме той чи інший вид роботи, в тому числі і навчального навантаження. Звісно є ризик, що університетське керівництво намагатиметься змінити нормативи у гіршу сторону. Наприклад, зараз на перевірку кожної письмової роботи, есею, реферату чи студентського переклададу викладачеві відводиться 15 хвилин. Зрозуміло, що викладач витрачає більше, але оплачуєтсья йому лише цих 15 хвилин. Хто знає, чи не захоче керівництво університету зробити оплачуваними, наприклад, 10 хвилин.

Крім того, такий хід є дуже ризикованим саме для спраглих до науки фахівців, адже може статись так. що часу на дослідження взагалі не буде передбачено. Хоча з іншої сторони, усе ляже на совість керівництва університетів та рівень активності викладачів при вирішенні нормування часу.

Легше стане науковцям з закордонними дипломами, адже до прав університету пропонують додати можливість самостійно визнавати їхні наукові ступені та вчені звання при прийомі на роботу. До речі, доплати за ці регалії автори проекту хочуть нарешті зробити відчутними, надавши їм ультимативного статусу до 2016 року. Зараз вони прописані з формулюванням «не більше», наприклад, не більше 33% від посадового окладу за звання професора. Зрештою і 1% не більше за 33%. Натомість законопроект пропонує з часом прибрати це формулювання, залишивши лише цифри: 15 % - доктор філософії, 20% доктор наук, 25% - доцент та старший дослідник, 33% - професор.

Фото: eutg.net

Навчальний процес та університетська автономія

Функції визначення змісту освіти переходять до університетів та новоствореного Національного агентства з якості вищої освіти, яке складається з представників вузів, працедавців, Академії наук та студентства, і що повністю нове для України – діяльність такого органу фінансується самими університетами через внески та гроші від його експертної діяльності. Таким чином, орган, який має слідкувати за дотриманням рівня вищої освіти, виведено із прямого державного фінансування та відповідної залежності. На агентство покладаються повноваження пов’язані з моніторингом забезпечення ВНЗ, визначення стандартів вищої освіти та критеріїв для рейтингів університетів, акредитацією спеціальностей тощо.

У свою чергу, виші отримали більше свободи у визначенні змісту освіти та можуть проводити підготовку за неакредитованими спеціальностями без права видавати диплом державного зразка, а лише свій власний. Якщо врахувати появу працедавців на рівні акредитації спеціальності та їх участь у кінцевій атестації студентів, можна передбачити долаштування спеціальностей до потреб ринку. Особливо корисними у цьому стануть незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти, які після акредитації у вже згаданому агентстві, зможуть надавати вищим навчальним закладам власні сертифікати про галузеву акредитацію окремих спеціальностей.

Без сумніву, найбільш відчутний поступ в законопроекті закладений саме у сфері фінансової автономії. Впадає у вічі те, що група, яка працювала над проектом, робила це у стінах КПІ та під головуванням його ректора. Технарі попіклувались про те, аби вищі навчальні заклади отримали повноцінне право комерціалізувати результати власної наукової та науково-технічної діяльності та отримувати за це прибуток. А гроші, отримані від платних послуг (левову частку яких зараз складає плата студентів за контракт), можна буде класти на депозитні рахунки у гривнях та валюті.

***

Група, яка працювала над цим проектом закону, отримала понад 3000 пропозицій від більше, ніж 100 установ та фахівців у галузі освіти, науки, державного управління та бізнесу та діяла публічно, регулярно публікуючи в мережі поточні напрацювання. Не важко здогадатись, що часами дискусія проходила гаряче, але в її основі лежав принцип, за яким усі положення приймалися після їх всебічного обговорення та узгодження членами групи шляхом консенсусу. Це означає, що навіть самих учасників можуть не влаштовувати деякі положення, але вони усі погодились з тим, що реформа має розпочатись.

Тепер нас очікує новий раунд боротьби за реформу в парламенті. Міністерство, попри затвердження проекту урядом, не приховує своє невдоволення ним та певно буде намагатись завалити його в Раді.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter