ГлавнаяОбществоЖизнь

Совок за формою і змістом

Чи не стукне новій владі в голову ідея відродити соціалістичне змагання – одному богу відомо.

Совок за формою і змістом

Після того, як Президент Віктор Янукович привітав шахтаря Сергія Шемука, який через сімдесят п’ять років побив рекорд Олексія Стаханова з видобутку вугілля за одну зміну, не виключено створення бригад комуністичної праці, які братимуть підвищені соціалістичні зобов’язання, перевиконуватимуть плани і оголошуватимуть трудову вахту на честь якої-небудь дати, наприклад, річниці перебування їхнього улюбленого Президента при владі.

Власне, на сайті Мінвуглепрому ми вже спостерігаємо таке відродження совкових традицій. Він рясніє повідомленнями про те, що така-то шахта видобула стільки-то вугілля на честь 75-ї річниці Стахановського руху. Насправді, шахти собі працюють, як і мали працювати, але результати їхньої роботи приурочують до річниці імітації ударної праці – наче без цієї річниці вугільна галузь працювала якось інакше. Але за цим тепер не лише Верховна Рада стежить, а ще й сам Президент підключився, тому керівники шахт мусять зображувати трудовий ентузіазм. Зрештою, це легше, ніж модернізувати виробництво або ліквідувати борги по зарплатах.

Нині не можна вигадати нічого більше неадекватного часові, ніж совковий стиль пропаганди. Але він має місце і відображає спосіб мислення нинішніх можновладців.

Радянська держава тримала громадянина у якості прохача. Вона декларувала, що дала громадянам все, а громадяни у відповідь за це повинні їй бути безмежно вдячні. Вони мусили слухняно повертати борг вдячності державі, тобто працювати і не заробляти гроші, а отримувати те, що вона їм за це вважала за потрібне виділити. Вона ж розповідала громадянам як і що вони повинні були думати й радянські люди майже одностайно вдавали такий спосіб думання. А якщо хтось сумнівався, хтось був невдячний, то для цього існувала ціла репресивна машина, яка боролася з відхиленнями. Правда, на кухнях народ посміювався з того стану речей. Про що свідчить кумедний віршик: „Ушла зима, приходит лето – спасибо партии за это”.

Я був свідком того, як 1981 року, за півтора року до своєї смерті, до Києва приїздив Генеральний секретар ЦК КПРС товариш Леонід Ілліч Брежнєв. Напівживий лідер СРСР їхав у відкритому автомобілі весь обвішаний орденами і медалями – і як він тільки витримував таку вагу! А вздовж дороги стояли кияни і вітали дорогого гостя. Звісно, були і випадкові цікаві, які прийшли подивитися на живого генсека, наче на ведмедя у цирку. Але переважно людей зігнали, вони махали прапорцями і зображували радість. Ніщо не повинно було затьмарити настрій Генерального секретаря, йому повинно було здаватися, що народ в захваті від нього.

А цього року до нашої столиці приїздив інший високий гість – Президент Росії Дмітрій Медведєв. Сьогодні часи змінилися і політики мусять спілкуватися з народом. Тож і пан Медведєв у столиці України зустрічався із студентами. Здавалося б, серед молоді має панувати дух вольниці, вони повинні були б засипати главу сусідньої держави купою неформальних запитань. Але від цієї зустрічі тхнуло падаллю. Звісно, учасників зустрічі добирали спеціально і примушували ставити тільки зручні для гостя питання. Подібно до совка нова владна вертикаль вирішила продемонструвати високому гостеві, що слідом за Януковичем вся Україна слухняно і негайно возлюбила Росію й ніяких сумнівів в українців з цього приводу не виникає – просто як в УРСР. Коротше, привіт Брежнєву із сьогодення.

За совка панувала одна-єдина „правильна” ідеологія від однієї-єдиної партії. Сьогодні існує прагнення зосередити владу в руках однієї-єдиної партії. І з поправкою на вимоги часу запропонувати „правильну” ідеологію не від партії, а від церкви. Станом на сьогодні жодна з церковних конфесій, крім Української православної церкви Московського патріархату, не запрошена на спільне відзначення у Софійському соборі річниці незалежності України. Ще одне підтвердження того, що нинішня влада, на відміну від попередніх влад, вирішила спиратися на одну „правильну” церкву. Раніше вірили в комунізм. А тепер пропонується повірити в „руській мір” від УПЦ МП.

Радянська держава, як сувора вчителька, завжди була права у стосунках з громадянами. Вона могла спитати з кого завгодно. А громадяни не могли вимагати щось у держави в принципі. Подати до суду на державу – було просто неможливо.

Наведені приклади нібито з різних сфер життя. Але всі разом вони відтворюють загальну картину совкового способу думання нашого керівництва.

Правда, до покарання за вільнодумство, як це було в СРСР, поки що не дійшло. Але загальна філософія нинішньої влади якраз спрямована саме на це – скасувати різнодумання і запровадити єдиномисліє. Недарма Служба безпеки України незграбно намагається залякати занадто вільних блогерів і журналістів.

Можна не сумніватися, що така неадекватна політика закінчиться фіаско. Яких форм воно набере – зараз важко передбачити. Але хочеться побажати шахтарю-рекордсмену, аби він не закінчив так, як його герой - щоб не спився як Стаханов.

Юрій Луканов Юрій Луканов , серйозниий журналіст, який часто валяє дурня
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter