Політики все частіше говорять про необхідність нової конституційної реформи. Чому?
Тема зміни Конституції обговорюється переважно з двох мотивів. Або з метою обговорити своє власне працевлаштування чи намір зберегтися при владі. Або з тією метою, щоб змінити контроль над грошовими потоками в країні. Тобто, як заробити більше грошей, а правильніше – просто вкрасти більше грошей. І от це – головні нинішні мотиви обговорення змін до Конституції.
В 1996 році Конституція була прийнята як результат олігархічного консенсусу, який створювався. От на початку 90-х років, після встановлення Незалежності, почав творитись цей олігархічний режим, який ми маємо сьогодні. І тоді Конституція 1996 року його закріпила. І я вам відверто скажу, що справді вийти з того олігархічного консенсусу без змін до Конституції неможливо. Але розглядати Конституцію виключно для того, щоб змінити контроль над грошовими потоками, неприпустимо.
Бо, наприклад, коли кажуть, треба щось забрати в президента, а щось віддати прем'єру, то переважно ті люди, які про це говорять, вони думають про грошові потоки. Що президент контролює забагато потоків, давайте ми трохи потоків перекинемо прем'єру.
Або коли пропонують зробити двопалатний парламент. Чому? Тому що мажоритарні депутати за таких умов погодяться на пропорційну систему, бо вони знатимуть, що вони будуть в сенаті. Тобто, ми повинні змінювати Конституцію для того, щоб працевлаштувати мажоритарних депутатів, цих регіональних феодалів наших, так? І це є головна мотивація змін до Конституції, про які говорять сьогодні.
На вашу думку, які тоді зміни до Конституції могли б забезпечити сталий та якісно новий розвиток України?
Я не бачу іншого варіанту, крім парламентської республіки. Не бачу.
Країні необхідне скасування інституту президентства, як такого, так?
Ні. На мою думку, президент мав би залишатися фігурою, фактично, аполітичною, виключно з представницькими функціями глави держави, це фактично залишки монархічних функцій: представництво країни на міжнародній арені, право помилування, нагородження, право вручення вірчих грамот. Це всі ті функції, які символізують державу. А решта функцій мала б бути передана до уряду і до прем‘єр-міністра. Прем’єр-міністр мав би стати сильною фігурою, сам по собі. Бо у нас сьогодні прем'єр слабкий.
В нас начебто є Кабінет Міністрів, але в реальності – це колегіальна безвідповідальність. А має бути персональна відповідальність прем‘єр-міністра. Наприклад, я не хочу, щоб парламент голосував за склад Кабінету міністрів. Бо тоді буде так, як є зараз. Бо сьогодні прем'єр може сказати «які претензії до мене? Це що, я призначив того міністра? Це ж ви призначили». А я хочу, щоб він призначив міністра і за нього відповідав. І коли будуть якісь проблеми, щоб він його покарав чи звільнив. Я хочу, щоб це була відповідальність прем'єра.
Але для того, щоб мати таку дуже сильну владу прем'єра та уряду, треба думати про рівновагу. Чим це врівноважити? На моє переконання це має бути дуже сильне місцеве самоврядування. При чому саме на місцевому рівні. Коли громади – об’єднані громади, чи міста, – отримають набагато більше повноважень і грошей. Якщо ми сьогодні залишаємо десь 20% податків на місцях, я думаю, що це б мало бути 50 на 50. І якщо 50% грошей буде залишатися на місцях, то це врівноважить владу уряду.
Окрім цього, зміни мають бути внесені також до адміністративно-територіального устрою. І регіональне самоврядування фактично нам не потрібне. Тому що, по-перше, регіони, ті 25 областей, які ми маємо, вони – штучні. Ще Радянським Союзом нарізані, вони не відповідають українській топоніміці. Не прив’язані до нашої з вами історії. А по-друге, ну ми ж бачимо реально, яке на рівні регіону самоврядування... Якщо є об’єднані громади, які спроможні надавати послуги людям, то нема і потреби мати представництво на рівні регіону. І має бути просто сильна громада, сильне представництво, сильне забезпечення, багато грошей на місцях. І сильний уряд. Також можуть бути чи префекти, чи урядники, які будуть просто мати право нагляду за законністю рішень місцевої влади.
Ви окреслили своє бачення конституційної реформи. А що наразі відбувається в українському політикумі? Чи справді відбуваються торги між БПП та «Народним фронтом» щодо змін до Конституції?
У мене немає часу, чесно кажучи, ті плітки збирати. Але час від часу доходить така інформація, що хтось там розмовляв з президентом, і президент був шокований перспективою втрати частини повноважень. Тому що ті, хто ведуть перемовини, персоналізують владу. Вони також думають про те, як би переділити владу собі на користь. І тому сьогодні такий процес. Він є, я би сказала, поки що незрілим. Хоча сам процес перемовин про зміни до Конституції має бути. Ми мусимо говорити. Тому що інших людей в Україні, які б мали це рішення ухвалювати, немає. Рішення все одно буде ухвалювати парламент, в якому представлені усі ці інтереси парламент. Тому говорити треба. Але треба трошки виходити за рамки приватних інтересів, знаходити інший формат, бути публічними.
З нинішнім складом парламенту реально ухвалити якісь зміни до Конституції? Тим більше, що вибори президента вже на носі, і кампанія вже почалася давно.
Я не думаю, що зміни вдасться ухвалити швидко. Хоча всяке може бути. Але я майже переконана, що такі розмови напевно будуть більш інтенсивні з наближенням виборів. І це добре.
Тобто саме під президентські вибори глава держави, його оточення, чи навпаки - «Народний фронт», будуть актуалізовувати тему конституційних змін?
Ну поки що ми не знаємо, хто що буде говорити. Тому що, як я зазначала, кожен міряє ці зміни до Конституції на себе. Всі подивляться, умовно, у вересні на рейтинги, на те, що вони можуть отримати. І залежно від цього будуть визначати, що вони б хотіли змінити в Конституції для того, щоб собі забезпечити майбутнє.
Ви особисто вірите у перспективи другого строку Петра Порошенка?
Ви знаєте, для мене це дивне питання, бо я не знаю, як моя віра чи невіра в Петра Олексійовича може вплинути на його успіх. Але...
Я питаю вашу думку.
Мені сумно. Мені здається, що президент зробив дуже багато для того, щоб втратити всю довіру і віру, яку він мав на початку. І чомусь мені також здається, що він не усвідомлює цього. Що він втратив цю довіру.
Це говорить про те, що ви не вірите в другий строк, але він можливий?
Я майже переконана, що в мене буде інший кандидат, в якого я буду вірити.
І це буде кандидат від «Самопомочі».
Хто саме?
Буде з`їзд. Ми визначимо. Але я точно буду вірити в цю людину.
Не перший день говорять, що ви можете балотуватися в президенти. Це правда?
Ви знаєте, я також це чула. Я можу вам сказати напевне, це є величезна перевага «Самопомочі», що ми маємо декілька людей, яких в принципі люди готові розглядати як кандидата в президенти. Тому що це не питання, я хочу чи не хочу. Я вважаю, що це є наш успіх, як політичної сили, мається на увазі, в горизонтальному плані. І так само, як і в сприйнятті людей. І знову ж таки, в мене є свої кандидати. Кандидат, якого я хочу підтримувати. І це не я.
Все ж таки, ви будете балотуватися?
Політична сила буде приймати рішення. Прийде момент і ми це рішення ухвалимо. Ми абсолютно комфортні в цьому процесі. Ми обговорюємо, ми розуміємо, ми знаємо, що є такі різні розмови. Ми до них ставимось з повагою. Ми спілкуємося з нашими людьми, з прихильниками, пояснюємо їм. Але має відбутися природній процес. Це все природній процес – висування, обговорення, затвердження кандидата.
Хто ще у «Самопомочі» може стати кандидатом у президенти?
Я думаю, що ви всіх можливих кандидатів знаєте.
Назвіть хоча б три прізвища.
Я не маю наміру їх озвучувати. Я вважаю, що це неправильно з мого боку. Але «Самопоміч» прийняла рішення, що буде брати участь в президентських виборах. Зрозуміло, що ми маємо певний процес. Процес очолює лідер партії (Андрій Садовий, – LB.ua ). В нас є політрада партії, з’їзд, і ми всі разом будемо ухвалювати це рішення.
Ви погоджуєтесь з тезою про те, що ми маємо двох основних конкурентів на президентських виборах – Порошенка і Тимошенко? І що їх перемога буде залежати від того, чи здобудуть вони підтримку кандидатів, які фінішують третіми-четвертими?
Я не погоджуюся з цим з тієї простої причини, що зараз дуже багато «диму». І поки що ще вогню не видно! А напустили цього диму і роздмухують його. Розказують, хто там піде, хто не піде, хто кого підтримає, міряються рейтингами. А воно таке наче «на стероїдах», знаєте, розкачане. І я думаю, що правдиву картину ми побачимо ближче до кінця року.
А як ви особисто ставитесь до ймовірного кандидата у президенти Святослава Вакарчука?
Ви знаєте, як і більшість українців, захоплююся його музикою. Хоча зараз я взагалі мало що слухаю, в принципі. Але був період, коли я, як і всі, заслуховувалася музикою Святослава. Але мені видається, що це рішення, об’єктивно, він ще не прийняв. Знову ж таки, це великою мірою, якісь очікування суспільства. Хтось сказав, що Вакарчук може стати кандидатом, а хтось включив його в опитування. Хтось почав, можливо, навіть цим маніпулювати. Я не мала нагоди з ним про це говорити. Я, справді, навіть не знаю, як він сам ставиться до цього. Те, що він переживає це, я переконана. Наскільки він готовий та наскільки він вірить в це сам, так, і наскільки це його вибір, цього я поки не знаю. Я думаю, що також ми побачимо його рішення і тоді зможемо обговорювати.
А до кандидата у президенти Юлії Тимошенко?
Знаєте, я дуже скептично ставлюся взагалі до всієї старої когорти політиків. Як я вже казала, ми живемо в цьому олігархічному консенсусі 20 з гаком років. І фактично, от що відбувалося – влада фактично лежала в руках 7 людей, плюс-мінус. І вони поміж себе призначали коаліцію, поміж себе призначали опозицію.
Так нічого не змінилося досі.
Нічого не змінювалося. І тому як казати, хто буде гірший, чи хто буде кращий? Насправді, при них усіх нічого не зміниться. Держава буде і далі залишатися в тому олігархічному консенсусі. Чого я би не хотіла.
Ми маємо сьогодні парламент, де є декілька десятків людей, які є поза цим олігархічним консенсусом. І це вже дає нам нову якість парламенту. Якщо цих людей буде більше, якщо ми будемо достатньо мудрі для того, щоб вибрати президента, який не належить до цього олігархічного консенсусу, то я переконана, що через 3-5 років ми можемо побачити абсолютно іншу державу.
Іншу країну.
Іншу країну та іншу державу. І те, й інше. Інше суспільство, в тому сенсі, що нарешті ми будемо мати діалог з суспільством. Саме тому нинішня конкуренція, як на мене, «стероїдна». Вона не відображає вже реальності і того, що хотіли б люди бачити.
Але ж зрозуміло, що саме от цей олігархічний консенсус і буде, знову таки, визначати конфігурацію і президентських, і парламентських виборів?
Це вони так думають. Але голосувати будуть люди. Це питання, великою мірою, залежить від медіа. Наскільки медіа будуть готові бути критичними в цьому процесі. З одного боку, ми маємо величезну кількість олігархічних медіа, які будуть бавитися далі в олігархічний консенсус. Але є ж інші медіа. Мені приємно, наприклад, зараз спостерігати критичні матеріали в медіа. Коли журналісти не займають лише чорно-білу позицію, а намагаються змусити людей думати. І приймати рішення. Це перша передвиборча кампанія коли поширеними стають, дуже критичні, не чорно-білі історії.
Сценарій з достроковими виборами та розпуском Ради вже похований?
Ви знаєте, «дурі» в когось може вистачити в якийсь момент. Але я сподіваюся, що все-таки, якщо не здоровий глузд, то принаймні страх, він зупинить президента. І не тільки президента. Насправді цю тему з достроковими парламентськими виборами підгодовують, підживлюють люди в оточенні президента, які його до цього штовхають.
Хто саме?
Я думаю, що це люди із керівництва фракції БПП, і люди з АП, які бавляться в цю гру. При чому це ж так розкладається, так відбуваються всі ці маніпуляції.
Тобто і в Адміністрації, і в БПП «качають» тему розпуску ВР, коли у президентської партії не найкращий рейтинг?
Ну зараз я не чую таких розмов. Однак минулого тижня знов з’явилася історія про те, що от парламент «завалює» закон про антикорупційний суд, тоді виходить президент і каже, нащо ж нам такий парламент, і розпускає його. А перед тим 60 депутатів виходять з фракції БПП чи виходять з коаліції. І все – немає коаліції. Ну і неможливо її створити, бо де ж взяти 60 людей. Теоретично і таке може бути. Те, що окремим людям з парламенту і з АП може стати клепки на це, я допускаю. Але сподіваюся, що таки, якщо не страх, то здоровий глузд переможе.
Очевидно, що наступного тижня закон про антикорупційний суд буде похований.
Ми ще не знаємо. Я знаю, що опір є страшний. Для багатьох людей в парламенті прийняття закону є таким собі політичним суїцидом. Тому природно, що вони опираються. Якщо закон не буде прийнятий, це буде дуже погано для суспільства і для країни. Тому що це нас кине в стагнацію. Я не можу сказати, що це відкине назад, але завадить розвитку.
А прийняття закону з гарантіями незалежності суду і якісними запобіжниками було б величезним стрибком у розвитку. Це дало б нам такий, знаєте, простір для дихання. Ще можна буде багато чого робити. Тому побачимо.
Тобто можливо прийняття закону, але без от тих основних вимог, на яких наполягає МВФ та ВК?
В такому разі закон немає сенсу. Залежний антикорупційний суд немає сенсу. Сподіваємось, що знайдеться, достатньо аргументів для того, щоб переконати депутатів в залі, що це в їхніх інтересах проголосувати за створення антикорупційного суду.
Яка ситуація з призначенням нової Центральної виборчої комісії? Спікер щотижня обіцяє, що питання буде включено у порядок денний. Але цього не відбувається. Причина – відсутність домовленостей у коаліції?
Я навіть не знаю, що є головною причиною. Але там також причини такі, я би сказала, дуже «високого ґатунку». Одна з причин, це страх голосувати, бо якщо буде новий склад ЦВК, то тоді можна оголосити дочасні вибори. Тому частково це голосування прив‘язане до голосування за антикорупційний суд і до можливого оголошення дочасних виборів. Ось так депутати ніби врівноважують президента. Така специфічно українська система стримування та противаг. Логіка така: щоб президент не розпустив парламент, парламент йому новий склад ЦВК не затвердить. Це одна з причин. Інша причина: є 14 кандидатур на 13 вакансій.
Подані президентом.
Спочатку нам намагалися натякати, що якраз кандидат від «Самопомочі» не добере голосів. Але я думаю, що голосування, тримається в підвішеному стані для того, щоб це сприяло «діалогу» між учасниками політичного процесу.
На вибори ми підемо зі старою ЦВК?
Думаю, що до виборів у нас все ж буде новий склад ЦВК.