Ярмо, правда і Рабінович
Першою у двері “ДУРНІ ТИЖНЯ”, як і годиться постійній резидентці цієї рубрики, постукалася народний депутат Надія Савченко. Під час її ефіру на каналі NewsOne до студії зателефонувала глядачка з Кривого Рогу та запитала: ”Надя, чому ніхто не говорить те, про що говорять у народі? Я на зупинці стояла, чоловік говорив, жінка стара сиділа, говорила: в Біблії написано — було татаро-монгольське іго, було польське ярмо для України, зараз єврейське ярмо для України. Чому ви про це мовчите?”
Авжеж, часу подумати про те, що в Біблії, писаній євреями задовго до виникнення України, Польщі й татаро-монгольської навали, навряд би знайшлося таке “Одкровення від чоловіка й старої жінки на криворізькій зупинці”, в нардепа Савченко під час ефіру не було. Але сам факт того, що Надію вперше за її унікальну політичну кар'єру спитали, чому вона мовчить, а не коли вона вже нарешті стулить пельку, не міг лишити народну обраницю байдужою. І Надя заговорила.
“Так, спасибі! Хороше запитання. Якщо про це говорить народ, то він каже правду. І так, влада у нас, якщо так взяти, дійсно має кров неукраїнську, скажімо так. Говорити про це можна — що з цим робити? Треба думати і діяти!” — анонсувала пані Савченко антисемітський етап своєї мінливої особистої революції.
Хтозна, чи тепер Надію так само часто, як і раніше, пускатимуть на поріг каналу NewsOne, який фактично створений Рабіновичем, нині належить наближчому соратнику Рабіновича, і навіть підсумки тижня в ефірі каналу підбиває все той самий Рабінович. Але з тією правдою, яку каже народ на зупинках, пані Савченко варто було би бути менш категоричною. Бо “агент Кремля”, “путінська запроданка” та “медведчуківська сепарша” — це чи не найлагідніші титули, якими на зупинках зазвичай наділяють правдиві громадяни саму Надію.
Від Малого до Великого
Убивство російського втікача-комуніста Дениса Вороненкова, екс-депутата Госдуми РФ, який дав свідчення проти Януковича у справі окупації Криму, навряд би могло потрапити до сатиричного огляду, якби не ласі до знаків, натяків та пророцтв московити. Російський телеканал “Дождь” повідомив, що в день убивства Вороненкова президент РФ Владімір Путін зібрався відвідати московський Малий театр — а саме виставу за п'єсою Островського “Остання жертва”.
Може, ніхто б і не звернув увагу на зловісний збіг убивства й назви вистави — адже мало кому спаде на думку, що жертва й справді може стати останньою, і після Вороненкова Кремль нарешті заспокоїться й перестане вбивати тих, хто йому не подобається. Але, зауважує “Дождь”, попереднього разу, коли Путін збирався до Малого театру, так само сталося вбивство — 19 грудня минулого року в російському посольстві в Туреччині застрелили посла РФ Андрія Карлова. І знову не обійшлося без зловісних знаків: Путін мав дивитися “Горе от ума” Грибоєдова, а класик російської літератури Грибоєдов якраз служив російським послом у Персії й загинув під час релігійної різанини в посольстві!
Тож підозріла мовчанка прес-секретаря Путіна, який назвав убивство Вороненкова “не нашою темою” (хоча зазвичай усе, що відбувається в Україні, Кремль вважає не лише власною темою, а й особистою внутрішньою справою), може мати цілком логічне пояснення. Не сьогодні-завтра ФСБ проведе блискавичну спецоперацію та викриє міжнародну банду акторів-кілерів із московського Большого театру, які знаковими вбивствами вже не перший місяць відлякують Путіна від вистав конкурентів із Малого. Дико звучить? Та ну, для Росії — якраз нормально. В цих краях, де все життя — суцільний театр, причому бойових дій проти власного та чужих народів, акторів-статистів завжди жаліли не більше, ніж публіку.
Грантожерожерство
Народні депутати нарешті зуміли помститися тим, хто, на їхню думку змусив їх декларувати на сайті НАЗК годинники з діамантами, хрести з мощами та гектари з палацами. До законопроекту про звільнення від е-декларацій військовослужбовців незадовго до голосування було внесено правки народного депутата Тетяни Чорновол, якими обов'язок звітувати про власні статки поклали на засновників та редакторів засобів масової інформації, а також усіх працівників та контрагентів антикорупційних громадських організацій.
Хтозна, чому колишній журналістці Чорновол так заманулося помацати за вим'я керівників ЗМІ, — можливо, це просто була відкладена помста всій редактурі, яка за час журналістської кар'єри Тетяни була змушена редагувати її статті. Але колеги-нардепи вчасно помітили, що редактори ЗМІ бувають різні — і декларації вдарять не лише по тих, хто викривав корупцію, а й по тих, хто її звик вигороджувати, і пояснювати перед НАЗК пункт “чемодан грошей від нардепа К.” доведеться не лише журналісту, а й самому нардепу К. Тому журналістів із законопроекту в останню мить таки було виключено, зате інших фігурантів “правок Чорновол” — громадські організації, що отримували гранти на боротьбу з корупцією, — заступитися не було кому: своїх “неурядових антикорупційних ГО” у влади так і не знайшлося.
Законопроект Рада з задоволенням ухвалила, і тепер за українським антикорупційним законодавством найнебезпечніші корупціонери — це якраз громадські діячі: адже якщо можновладці мусять заповнювати лише особисті декларації, то в грантожерському секторі тепер має звітувати кожна прибиральниця, яка отримала зарплату від антикорупційної ГО, і кожен продавець канцелярських виробів, який продав цьому ГО блокнот чи авторучку. Те, що, на відміну від нардепів та суддів, у яких невідь звідки з'являються мільйони кешем, будь-який рух коштів по рахунках грантових ГО й так зафіксовано податковою (західні фонди, що видають гранти, дуже прискіпливо ставляться до вимог законодавства), нардепів не знітило. Із антикорупційних ГО зробили такого собі “солом'яного бичка”, до якого людині, яка не хоче зайвої тяганини, краще не торкатися.
Такий дієвий антикорупційний метод Україні варто запатентувати вже зараз, щоби першій встигнути вибити з Європи черговий багатомільйонний грант на боротьбу з корупцією. Бо ж щойно мафію прибиральниць та продавців блокнотів буде нарешті подолано, жоден громадський діяч не наважиться навіть рота роззявляти про корумпованих нардепів, суддів та чиновників. А коли ніхто не говорить про корупцію — то про яку корупцію ми взагалі говоримо?
Чорнобильське полігониво
Міський голова Львова Андрій Садовий нарешті знайшов вихід із неприємної сміттєвої історії. І зробив це, скажемо відверто, просто геніально, хоча на початку хитрої комбінації львівського мера громадськість всерйоз стурбувалася його психічним здоров'ям.
“Моя пропозиція дуже проста — в Чорнобильській зоні зробити резервний полігон для країни”, — скромно сказав Садовий на брифінгу й додав, що Львів уже готовий узяти фінансову участь у створенні такого полігону, розрахованого на “екстремальні випадки”.
Попри уточнення про “екстремальні випадки” та “полігон для всієї країни”, примірювати ситуації на інші регіони ніхто навіть не став — адже настільки екстремальний випадок у нас поки що був лише один, хоча й сміття від нього реально розноситься по всій країні. Ідея, звісно, підкуповує своїм дубовим мінімалізмом: якщо Чорнобильщина навіть вибух АЕС пережила, то й зі львівським сміттям якось упорається. А не впорається — так після АЕС усе одно не жалко, все одно в Прип'яті ні “Криївки”, ні “Мазоха”, ні “Майстерень шоколаду” не водиться, хоча й лисиці звідкись сендвічі готувати навчилися.
Утім, якщо згадати, що львівське сміття може не лише смердіти, але і горіти, то ідея вже не видається такою привабливою: бо щоби уникнути поширення можливої пожежі куди не треба, доведеться будувати саркофаг і над полігоном, а на такі витрати грошей у міськради Львова точно не вистачить. І оскільки Садовий завбачливо натякнув, що полігон має бути “для всієї країни”, то органи місцевого самоврядування миттю напружилися — бо ж на укриття для сміттєвого Чорнобиля точно скидатися доведеться вже всім. В результаті не минуло й двох днів, як три міста Львівської області оцінили ризики й підписали зі Львовом угоду про вивезення 900 тонн сміття.
Авжеж, місту Лева для розв'язання його проблем треба значно більше, та успіх двоходовочки Садового вселяє оптимізм. Уже за тиждень, наприклад, коли припинять вибухати боєприпаси в Балаклії, львівський мер може запропонувати створити резервний полігон на роздовбаній території артскладів — і до львівської толоки почнуть долучатися міста Сходу України. Аби лише місць техногенних катастроф у країні вистачило — та на них поки що, на жаль, дефіциту не передбачається.
Супутникове “Євробачення”
СБУ таки заборонила в'їзд російській учасниці “Євробачення” Юлії Самойловій, яка в червні 2015 року виступала в окупованому Криму. Звісно, іншої реакції від України Росія й не очікувала — та здійняти лемент про українських фашистів, які не пустили на конкурс дівчину в інвалідному візку, це росіянам не завадило.
Наймасштабніше з цього приводу вирішив попіаритися кумир російських бабусь Філіп Кіркоров, який запровадив флешмоб “Сфотографуйся в інвалідному візку й підтримай зневажену Самойлову”. Кіркорову чомусь навіть не спало на думку, що такий флешмоб якщо когось і міг би образити, то не Україну, а саму Самойлову — бо виходить, що Росія бачить у ній не талановиту співачку й навіть не патріотку, а просто “людину у візку”. Адже зв'язку здоров'я Самойлової з забороною на її в'їзд у мотивації України не було жодного, і навіть сама Росія звинувачує Україну в політичних мотивах, а не фізіологічних, — то чим тоді Росії такий дорогий той візок?
Якщо Кіркоров так хотів засудити рішення СБУ, то, вочевидь, суть флешмобу мала би бути інакшою: “Сфотографуйся в окупованому Криму на зло кривавій хунті!”. Але чомусь на такий сміливий протест найвідоміший із чоловіків Алли Борісовни не наважився. Хтозна, чому. Може, пан Кіркоров просто іще сам не полишає надії колись завітати до України з гастролями, а може, це пов'язано з цілковитою безперспективністю цього флешмобу. Бо ж навіть через три роки окупації півострова легше загнати російського туриста в інвалідний візок, ніж у вкрадений в України “Кримнаш”.
Але найцікавішим у цій історії стало рішення, яке запропонували українській стороні організатори “Євробачення”: Самойлову до України не пускати, але виступ на конкурсі їй таки організувати — через супутникову трансляцію. Хоча ця ідея й надто вже нагадує допит українським судом Януковича з Ростова по скайпу, не можемо не відзначити її дотепність. Судячи з поведінки Росії на міжнародній арені, варто б ні цій ідеї не зупинятися, а взагалі обнести периметр Росії багатометровою залізобетонною завісою, а всі контакти з нею проводити винятково по скайпу або супутниковим зв'язком. Якщо, звісно, в Росії вже за кілька років омріяного самостійного життя без “хахлів”, “піндосів”, “гейропейців”, “япошок” та інших винуватців усіх бід російського народу взагалі лишаться скайп та супутниковий зв'язок.