Що вас зачепило в “Моя русалка, моя Лореляй”, чому ви погодились на участь у фільмі взагалі?
Те, що це моя перша немузична, повністю акторська роль. Фільм Нани – це повнометражний серйозний фільм, в якому я не граю музиканта, нічого не співаю. Більше того, до нашого знайомства Нана не знала моєї музики і просто сприйняла мене як актора, коли взяла на цю роль. Вже потім я подарував їй свої диски і вона послухала мою музику.
Мені дуже допоміг досвід роботи перед камерою, досвід театральної студії. Але це ж на сцені я сам собі господар, а у випадку з кіно я розумію, що мені треба бути помічником режисера, максимально зрозуміти його ідеї та сподівання. З Наною було дуже комфортно – в певних моментах ми були на одній хвилі, адже мені важливо в кожному персонажі, в кожній людині знайти світлу сторону. Так сталось і з моїм героєм – наполовину міліціонером, наполовину мафіозі. Цей персонаж думає, що знає життя, він такий собі ділок містечкового гатунку. Але за сюжетом він потрапляє у ситуацію, яка вибиває його зі звичної життєвої колії: він закохується і у ньому прокидається людяність, з’являється благородство.
Як ви готувались до ролі? Чи був тривалий репетиційний період?
В тому-то й справа, що мені Нана не дала можливості підготуватися. З одного боку, мені було зручно, через гастрольний графік не було особливого часу на підготовку, але потім я почав хвилюватись і писати імейли: “Дайте текст”. Утім, тексту не було. Приїхав вже на майданчик, зранку вже зйомка – а тексту і досі немає. О 8-й ранку отримую декілька сторінок з текстом на сьогоднішній день.
Потів вже виявилось, що в Нани стиль такий: вона навмисне заборонила давати акторам тексти заздалегідь. Це її метод. Я знаю, що є такий акторський прийом, коли ти не дуже добре знаєш текст і через це сильно концентруєшся на своєму персонажі, і тому виходить жива гра – коли ти свої фрази говориш у живому спілкуванні, а не повторюєш сухий завчений текст.
Наскільки я знаю, ви є прихильником тієї позиції, що українське кіно має бути українською мовою. “Лореляй” знята російською. Чи не виник у вас дисонанс, коли ви почали працювати над фільмом?
Цей фільм робився ще до Майдану і до війни, коли ще не було доброї кон’юнктури для розвитку україномовного кіно. Зараз вона є. Але тоді я, звичайно, підняв питання української мови і того, чи буде українська озвучка у фільму. Але фінансування на це вже не вистачило. Тому ми вийшли в прокат російською мовою. Але це нічого – з часом у нас з’явиться більше україномовного кіно.
А як ви ставитесь до думки про те, що необхідно знімати українські фільми російською мовою, таким чином привласнити її собі?
Це питання мене просто не цікавить, чесно кажучи. Я – за українську мову.
Навіщо потрібна українська мова? Щоб не було війни. Все. Є дуже проста статистика: найбільш російськомовні регіони України зараз під окупацією.
Але й слід розуміти, що сьогодні є російськомовний світ, який виступає проти путінського режиму і в подальшому, я впевнений, стане підгрунтям для того, що територія цього режиму стала значно меншою.
Ваша позиція щодо української мови збігається з позицією і риторикою нинішнього голови Мінкульту. Скажіть, чи є у вас взагалі якийсь контакт?
В’ячеслава Кириленка я знаю ще з часів Помаранчевої революції: ми разом були на сцені, спілкувались. Але зараз я з ним не спілкувався особисто. За кілька тижнів планую це зробити в ефірі програми “Мінкульт”, від якої отримав запрошення. Адже мені, як артисту безумовно є чим апелювати до міністра культури.
У нас була ідея запросити його на французькі вечорниці.
Але, чесно кажучи, я демотивований спілуванням з міністрами культури. Я просто втомився з ними спілкуватися, тому що досі це була марне витрачання часу.
Допоки посада міністра культури була чисто декоративна, а структура Мінкульту побудована таким чином, що нічого зробити за їх сприянням просто неможливо.
А що ви маєте на увазі під “зробити”?
Скажімо, зробити так, щоб фільм “Лореляй” вийшов українською мовою. Щоб ті, хто робить фестивалі, перестали жебракувати, як ми жебракуємо. Щоб нарешті музичні мас-медіа запрацювали на користь України - і цей шансон перестав руйнувати нашу вразливу психіку. Дуже багато питань до Мінкульту. Нарешті, треба зробити так, щоб українські артисти могли виступати в державних концертних закладах – наприклад, у Палаці “Україна”, і не платити шалені кошти за те, щоб туди потрапити.
Яка доля “Країни мрій” цього року? Чи ви будете продовжувати краудфандингову кампанію, чи вона виправдала себе минулого року?
Частково виправдала, але цього року ми її не проводимо, тому що мода на краудфандинг минула.
Нажаль цього року “Країні мрій” важко підтримати статус міжнародного фестивалю: ми просто не можемо привезти закордонних артистів. Якщо раніше наш бюджет був маленьким, то зараз його взагалі майже немає. Державного фінансування ніколи не було особливого, завжди були спонсори, але тепер і бізнесу не солодко.
Я пам’ятаю, що рік тому ви казали, що ВВ не може подорожувати східними областями, в Криму у вас не було концертів. Але зараз на неокупованому Сході – великий патріотичний підйом. Змінилась ситуація з вашими концертами?
Ми багато виступали в Дніпропетровську минулого року і цього – це були навколовійськові виступи.
Насправді, ми з “ВВ” були останнім україномовним музичним гуртом, який дав концерти в Донецьку і Луганську перед початком війни. Ми виступали там в 2013 і 2014 роках.
У нас був концерт в Донецьку вже тоді, коли там була захоплена ОДА, – була купа людей, багато з них у вишиванках (набагато більше навіть, ніж в інших містах України), якийсь хлопець освідчився дівчині.
Було дуже круто, це був кінець нашого туру і ми поїхали з дуже позитивними почуттями з Донбасу. А потім почалась ця м’ясорубка.
Тому це брехня, коли російські ЗМІ кажуть про те, що Луганську і Донецьку не потрібна українська культура.
Але все буде гаразд з часом. Тому що багато луганчан і донеччан, які зараз у Києві, є дуже українськоспрямованими. Все повернеться до нормального життя, але через великий біль.
Не дивлячись на цей біль, за останній рік багато хто з нас зробив чимало відкриттів для себе в Україні - люди почали подорожувати, вивчати країну, купувати товари українських виробників і так далі. У вас були якісь такі персональні відкриття?
Я всі свої відкриття зробив у 20-25 років. Я чимало речей зрозумів ще давно, але багато українців потребують сьогоднішніх випробувань – щоб відкрились очі. Мені це не потрібно – не потрібна ця війна і, я навіть скажу більше, Майдан теж був не потрібен. Тому мені й закидали, наче я не був на Майдані.
Я пам’ятаю ваш виступ на Майдані – його не дуже добре сприйняли.
Він був погано сприйнятий, тому що я вийшов і сказав: це небезпечно, буде кров. Так і сталося. Ясна річ, що зараз відбуваються позитивні зміни, але через велику кров. Наше суспільство переживає зміни через страшну лихоманку.
Тому я для себе нічого нового не відкрив. Я недавно послухав свій альбом 2000-го року, “Файно”, там є пісня “Світ”. Ця пісня повністю описує події 2013-2014 років. Так вийшло, що власну кризу я пережив ще тоді.
А зараз я співаю про чудовий світ, він і справді прекрасний. Подивіться на ці афіші по місту: В.В., Ярмак, Козак Систем, Орест Лютий– скількі якісного українського року. І на класику люди почали більше ходити. І це ще не запрацювало Міністерство культури і не з’явилась українська держава. Я вважаю, що держави в нас ще немає, але буде в 2017 році – з новими виборами з’явиться держава, яка буде працювати на українця. От тоді у нас буде розквіт, на який ми самі навіть не сподіваємось.