ГоловнаБлогиБлог Олега Поліщука

Битва за суди

Загальновідомо, що благими намірами дорога стелиться до пекла, а сам лукавий, як правило криється в деталях. І коли одна частина депутатського корпусу проштовхувала Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», окремі депутати вже працювали над тим, щоб цей закон правильно реалізувати.

10 квітня закон про люстрацію суддів був опублікований і з цього моменту всі суди залишились без голів і їх заступників, тобто без адміністративної вертикалі. І хоча по законам і Конституції правосуддя в Україні здійснюється судами, тобто суддями і голова суду на це правосуддя не має жодного впливу, буквально в цей же день почалася війна за переобрання нових/старих голів судів.

 Кристина Гладун
Фото: Ирина Соломко
Кристина Гладун

Після судової реформи Андрія Портнова у 2010 році голів судів дійсно позбавили багатьох функцій через які вони могли впливати на суддів. Зокрема було задекларовано, що голова суду позбавляється права розпису справи на суддю, а це був один із ключових механізмів впливу. Тому що лояльному і слухняному судді розписувалися потрібні справи, а іншим суддям - що залишиться. Наприклад у господарському суді міста Києва справу можна було розписати за 100 дол. США. У Київському Апеляційному господарському суді - за 200 – 300 дол. США, а у ВГСУ - від 300 до 500 дол. США, тобто суми достатньо скромні.

Судовою реформою було введено автоматичний розподіл справ – це коли розподіл справ визначає автоматична комп'ютерна система, враховуючи при цьому певні критерії, алфавітний порядок, навантаження на суддю тощо. Здавалося, ще в 2010 році влада почала викорінювати корупцію в судах. Але після запровадження автоматичного розподілу справ просто виросла ціна питання.

Наприклад, у господарському суді міста Києва зареєструвати справу на потрібного суддю коштувало вже від 500 до 2000 дол. США. Механізми були різні, деталізувати їх не буду, але всі вони були під керівництвом голів судів. Після судової реформи, надання колосальних повноважень Вищій Раді юстиції, Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії суддів, голови судів стали «смотрящими» від тіньових керівників судової системи.

Основною їхньою функцією було забезпечення потрібного результату у конкретній справі. Абсолютно всі справи були взяті на контроль, особливо це стосувалось господарської і адміністративної юрисдикції. До прикладу: славнозвісний Віктор Татьков, голова Вищого господарського суду України виходив з такого принципу: «Я вирішую будь-яку проблему судді, чи то з СБУ, чи то з прокуратурою тощо, а він за це пише те, що треба». Після першого такого написання того, що треба, суддя вже був фактично завербований і підвішений на гачок, оскільки підписуючи неправосудне рішення злочин вчиняє саме цей суддя, а не голова суду, у якого, за законом, відсутні буд-які повноваження впливу.

Масштаби судової керованості вражали. Тут варто згадати справи автомайданівців, які 29 грудня 2013 року в рамках протестних акцій їздили в Межигір'я. За різними підрахунками, у цій акції прийняло участь від 1000 до 2000 тисяч автомобілів. За Лесем Поддеревянським, їх дійсно було ну дуже багато. Так от, протягом наступного місяця близько трьохсот автолюбителів зі всієї України були позбавлені водійських посвідчень нібито за невиконання вимог інспектора ДАІ про зупинку. Ця комбінація була придумана особисто Андрієм Портновим і саме він забезпечував реалізацію свого ж плану. Мета - залякати автомайданівців і показати, наскільки сильна влада і як вона вміє себе захищати. 

Фото: EPA/UPG

Всі ці справи кроїлися на підставі сфальсифікованих матеріалів спочатку інспекторами ДАІ, а потім суддями першої і апеляційної інстанцій. Фактично всі ті автомайданівці, проти яких було складено протоколи, були позбавлені права керування на різні терміни від 3 до 6 місяців. Декілька людей отримали штрафи, а от виправдовувань майже не було. Теж саме можна сказати про арешти майданівців, яких, в більшості покалічених, закривали на два місяці арешту на час досудового слідства. Всі памятають справу про арешт в Оболонському районному суді дідуся 72 років, який був затриманий Беркутом при зачистці вулиці Грушевського.

На моє глибоке переконання, однією із ключових причин виникнення Майдану стало проникнення корупційних метастазів по всій вертикалі судової влади. Так наприклад, вирішення справи у Вищому господарському суді України коштувало від 10 000 до декільком мільйонів долларів США. Зменшення терміну позбавлення волі коштувало від 1000 до 5000 дол. США, в залежності від ступені тяжкості злочину і від клієнта. Принцип "хочеш результат - плати кошти" діяв на повну потужність. Правопорядок, який має забезпечувати судова гілка влади, був роз'їдений корупцією, як метал іржею. Тобто, судова система з однієї сторони діяла як акціонерне товариство, спрямовуючи свою діяльність на отримання прибутку, а з іншої сторони - як сторожовий пес кримінального режиму. Згадаймо справи про Межигір'я, про мітингування шляхів слідування президента Януковича тощо, там шансів отримати інше рішення просто не було в природі. Всі рішення виносилися на користь влади.

Саме тому, судові функціонери кинули всі зусилля щоб залишити її під контролем. Зараз боротьбу за судову систему веде безмінний голова комітету Верховної Ради з питань правосуддя Сергій Ківалов і все той же славнозвісний Андрій Портнов, який через своїх наближених депутатів намагаються провести потрібних голів судів, торпедуючи проведення зборів суддів. Кажуть, що Портнов діє в інтересах свого колишнього патрона, але це особливо не змінює ситуації.

Доказом того, що нічого мінятися не буде, для всіх суддів мало стати обрання нових-старих голів. Саме тому, так нашвидкуруч у Вищому господарському суді України планувалося провести збори суддів і обрати голову. Як вже повідомлялося раніше, на цю посаду рвався Артур Ємельянов, одіозний донецький суддя, протеже Віктора Татькова, - особа, яка виносила рішення на користь бізнес-структур Олександра Януковича. В народі його називали «сімейним» суддею, що підкреслювало його перебування у сфері впливу самого останнього гаранта Конституції. Але завдяки діям Єгора Соболєва та інших активістів ці заплановані збори вдалося зірвати, а Артуру Ємельянову - пояснити, щоб він пригальмував свій пил щодо цієї посади.

В той же час, поки активісти боролися проти проведення зборів у ВГСУ, такі ж збори нашвидкоруч були проведені у Окружному суді міста Києва, де новим головою став старий голова Павло Вовк, креатура Сергія Ківалова. Загалом, як стверджують деякі учасники цих зборів, атмосфера на них була демократичною. Судді затвердили Регламент роботи, склад лічильної комісії. Голосування проходило в кабінках, все це знімалося на відеозапис. Альтернативи Павлу Вовку не було. Я спілкувався з декількома суддями цього суду і вони відповідально заявляють, що їх голова дійсно користується авторитетом у колективі і переобраний заслужено. Жодного тиску чи спроби підкупу не було. В цьому просто не було необхідності. З 44 бюлетенів, 40 - за Павла Вовка. Результат вражає, його дійсно неможливо підтасувати.

В цьому сенсі мені згадалася одна справа, де я приймав участь. Коли 30 листопада 50-тисячна Михайлівська площа чекала наступного дня, щоб на повну потужність випустити накопичену енергію спротиву, о 23 год. молодий суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Богдан Санін розглядав позов Київської міської державної адміністрації до Політичних партій Батьківщина, Удар, деяких народних депутатів про заборону масових зібрань на центральних вулицях столиці, в тому числі і на Майдані Незалежності. Справа розглядалася майже до 1 години ночі 1 грудня. Відомий київський адвокат Олександр Білоус, який приймав у даній справі участь в якості третьої особи, прямим текстом звертав увагу судді на те, що суспільство стоїть на межі кардинальних змін і рекомендував виносити саме законне рішення, що унеможливлювало задоволення позову. Натомість, близько другої години ночі суддя телефоном оголосив про задоволення позову і заборону на проведення масових акцій в центрі столиці до кінця січня 2014 року.

Тобто Майдан 1 грудня починався з невиконання судового рішення винесеного в Окружному суді міста Києва. Наївно буде стверджувати, що дане рішення винесене без втручання голови суду Павла Вовка. Судова система після її реформи була вибудувана таким чином, що судді самі не хотіли вже брати на себе відповідальність і майже по кожному рішенню радилися з головою. І тут виникає патова ситуація: з однієї сторони, Павло Вовк має беззаперечний авторитет в колективі суддів Окружного адміністративного суду міста Києва і є для них найбільш прийнятною фігурою, а з іншої сторони, він абсолютно не сприйнятний для суспільства з його очікуваннями очищення судової системи. Закон про люстрацію суддів не дає відповіді на те, як знайти золоту середину в подібних ситуаціях, а те, що вони будуть виникати в багатьох судах, це безсумнівно, оскільки судова система була вибудувана таким чином, що за наявності голови суду заробити авторитет у суді було майже неможливо. Для цього й був голова, щоб не допускати подібних ситуацій.

Фото: Макс Левин

В цьому сенсі показовими по своєму цинізму були збори суддів Апеляційного суду міста Києва, які відбулися 11 квітня. Суддів повідомили про збори за підгодини до них. Організував їх беззмінний голова цього суду, Заслужений будівельник України Антон Чернишенко. Всього в штаті суду перебуває 99 суддів. В пятницю 11 квітня на своїх робочих місцях перебувало 69 суддів, тобто 30% суддів просто поняття не мали про те, що буде обиратися керівництво суду. Коли всі судді прийшли до зали засідань, то не знали про причини цієї сходки. Екс-голова їм пояснив, що треба вибрати голову суду і їх заступників. Причому, не було жодних програм, звернень кандидатів, не було порядку голосування, не було обрано лічильну комісію, не було кабінок для голосування. Суддям видали бюлетені і попросили проставити галочки навпроти кандидатів. На голову балотувався Антон Чернишенко, на заступника по цивільним справам - Ганна Крижанівська, а на заступника по кримінальним справам - Марія Приндюк. І Приндюк, і Крижанівська до закону про люстрацію займали дані посади. Суддів не те щоб залякували, а просто переконували про необхідність проведення виборів. І це все було на безальтернативній основі. Близько 30 суддів наполягали на перенесенні зборів для інформування інших колег. Антон Чернишенко поставив дане питання на голосування, і 39 суддів висказалися проти перенесення. Таким чином, нерегламентовані вибори відбулися. За голову суду проголосувало трохи більше 50 суддів, за заступницю Крижанівську - пятдесят, а Приндюк не набрала достатньої кількості голосів, тому довибори заплановано на 14 квітня о 12:00. Знову будуть обирати пані Приндюк на посаду заступника голови суду і особливих сумнівів в її обранні немає.

Таким чином, в Апеляційному суді міста Києва люстрація нічого не дала - принаймні на рівні керівництва, оскільки воно не змінилося. А я нагадаю, що саме в цьому суді залишали без змін арешти майданівців, і залишали без змін рішення судів про позбавлення автомайданівців права керування транспортними засобами. І всі ці рішення виносилися при вже нинішньому керівництві Апеляційного суду міста Києва. Вибори керівництва суду конкретно в цьому суді відбувалося з грубим порушенням закону і здорового глузду. Всі судді цього суду були позбавлені можливості заявити свою кандидатуру на керівну посаду, оскільки така процедура просто не регламентована. Тому пан Чернишенко повів себе як досвідчений наперсточник. Очевидно, він врахував досвід Артура Ємельянова, а тому провів вибори таємно і кулуарно, зате з абсолютним для себе результатом.

Спішка, з якою проводять збори, також вказує на те, що саме час грає проти голів судів, так як дає можливість все ж таки новим харизматичним суддям спробувати об'єднати навколо себе прихильників і перемогти безмінних голів судів при чесному голосуванні. І хоча народна мудрість дає однозначну відповідь, коли потрібна спішка, екс-голови судів, схоже, на це незважають.

14 квітня о 12:00 годині у Господарському суді Києва відбудуться загальні збори суддів, на яких планується обрання голови суду. Ситуація драматична тим, що тут, по суті, буде відбуватися битва між двома течіями: з однієї сторони – це так звана стара когорта суддів цього суду, в більшості з київським корінням, з другої сторони – це когорта донецьких за підтримки Татькова-Ємельянова. Станом на 13 квітня в бюлетені точно буде два прізвища – Сергій Ковтун, представник київських суддів, і Валерій Князьков, в минулому голова Ворошиловського районного суду міста Донецька, два роки тому переведений з Донецька до Києва.

Саме його проштовхує Артур Ємельянов на посаду голови суду. Говорять про можливу участь ще одного молодого київського судді Романа Бойка, який зможе внести певну інтригу, оскільки, по-перше, користується достатнім авторитетом у колег, а головне не «замазаний» резонансними справами. Очікується, що в голосуванні прийме участь 72 судді цього суду. Протягом каденції Януковича, до Господарського суду міста Києва було переведено з Донецького регіону 22 судді. Це основна електоральна база Князькова. Для перемоги йому необхідно ще всього пятнадцять голосів. Тому тут може бути застосований принцип шантажу або підкупу, оскільки Артур Ємельянов дуже добре обізнаний про всі перипетії суддівського життя у господарському суді міста Києва, так як був спочатку головою цього суду, а потім його куратором. Він добре обізнаний про всі слабкі місця суддів. Останнім часом, він створив комунікацію з Київською «Батьківщиною» і завдяки цьому 10 квітня у дворі господарського суду Києва проходив мітинг бабусь, які ратували за люстрацію судді Ковтуна. В руках вони тримали портрети цього судді, фото для яких взяті з його особистої справи, яка зберігається у відділі кадрів суду і є інформацією з обмеженим доступом. Проте, як ми бачимо, цей факт не завадив потрапляння даного фото до рук занепокоєних господарським правосуддям бабусь. Те, що це мітинг проплачений, не викликає жодного сумніву. Питання, на якому рівні відбулася проплата - чи це районний партійний функціонер, чи це вже рівень вище, що може вказувати про змову між цією політичною силою з корупціонерами господарського суду.

Так само 14 квітня будуть проходити збори суддів у багатьох судах України всіх областей. В переважній більшості на посаду голів претендують ті ж самі голови, що були вчора і головували при кримінальному режиму. Тобто, саме вони давали вказівки згори на прийняття необхідного рішення. Тому швидкість наразі грає їм на руку. Пояснення, яким вони керуються, - начебто неможливість функціонування суду без голови, - не витримує жодної критики, оскільки за законом це не впливає на саме правосуддя. Це означає, що всі названі вище особи дуже хочуть консервування українських судів.

Ці вибори будуть визначальними у подальшому розвитку судової системи. Адже більшість суддів зараз завмерли в очікуванні подальшого руху. І якщо переобрано Павла Вовка, Антона Чернишенка, якщо буде обрано Валерія Князькова, у Вищому господарському суді України - Артура Ємельянова, а у всіх інших судах - екс-голів, то говорити про якусь люстрацію буде принаймні смішно. Це будуть лише розмови, а реальні справи говоритимуть про те, що стара корумпована когорта, не дивлячись на зміни в суспільстві, міцно тримає судову систему і потужно гальмує подальший розвиток.

Тому суспільство, на чолі з Люстраційним комітетом Єгора Соболєва просто зобовязане не допустити фальсифікацій при виборах голів судів і провести широку роз'яснювальну роботу з суддями, донести до них наявність у кожного права балотуватися на посаду голови. 14 квітня може бути визначальним днем у подальшому розвитку правосуддя в Україні. Підемо вперед, чи будемо тупцювати на місці, продовжуючи фінансувати тіньові бюджети корупціонерів у мантіях, відповідь отримаємо протягом Страстного понеділка. Але вже зараз зрозуміло, що механізм люстрації суддів дає збої і потребує термінового вдосконалення на законодавчому рівні. Як варіант, необхідно заборонити на п'ять років всім минулим керівникам судів балотуватися на адміністративні посади. Лише зміна облич може призвести до зміни ситуації.

Олег Поліщук Олег Поліщук , Експерт з енергетичного, ядерного та природоресурсного права
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram