Страчений антифашист
Юліус Фучик – чеський журналіст та письменник, учасник прокомуністичного антифашистського Руху Опору, страчений нацистами у 1943 році.
Фучик народився у містечку Сміхов неподалік Праги (нині це передмістя чеської столиці) у 1903 році. Дитинство Фучика пройшло у атмосфері безкінечних вистав: його батько, заводський токар, активно грав у аматорському театрі і залучав до цього сина. Юний Юліус зіграв десяток успішних ролей.
Після школи Фучик студіював філософію в Карловому університеті. Там же 18-річний студент вступив до Комуністичної партії Чехословаччини. З лівими виданням пов’язана вся журналістська кар’єра Фучика. З 1929 року він працював кореспондентом видання “Руде право”, головного друкованого органу чехословацької компартії. Як журналіст відвідував СРСР у 1930-ті, після чого в репортажах розхвалював сталінську диктатуру, політику індустріалізації та колективізації. Найбільш примітний репортаж з СРСР мав назву “Держава, де завтра означає вчора”, в якому Фучик в пропагандистській манері говорить про ідеальність суспільного устрою при сталінізмі. Усі недоліки радянської системи Фучик трактував як ознаки прогресу.
Після анексії Австрії і в передумовах Мюнхенської змови, яка ліквідувала демократичну Чехословаччину, Фучик опублікував матеріал “Чи прийде Радянський Союз на допомогу?”, де йшлося про те, що Червона Армія – єдиний надійний та сильний союзник Чехословаччини.
Після окупації Чехословаччини нацистами та створення Протекторату Богемії та Моравії Фучик перейшов на нелегальне положення. Запустивши густу бороду, він прикривався альтер-его “професора Горака”, кульгавого викладача. Товаришів по партії цей епатажний образ відверто дратував, а в повоєнній Чехословаччині він став одним з героїв політичних анекдотів.
У 1941-1942 роках Фучик був членом нелегального Центрального Комітету Компартії Чехословаччини, а також видавав газету “Руде право”. У 1942 році Фучика спіймало гестапо та засудило до страти. Вирок виконали у 1943 році у тюрмі Берлін-Плетцензее. Першопочатково Фучика мали страти на гільйотині, однак через бомбардування вона була пошкоджена, тому журналіста стратили через повішання.
Перебуваючи в ув’язненні Фучик написав низку сувоїв, які озаглавили, як “Репортаж написаний в петлі”. Сувої виніс тюремний наглядач Адольф Колінський. У цих текстах Фучик пише про скору та неминучу загибель нацизму. Професор славістики Пенсильванського університету Петр Штайнер називає ці тексти не репортажами, а романсами, тобто сентиментальним жанром зі щасливим кінцем.
Культ Фучика
Після Другої світової війни Чехословаччина потрапила у радянську сферу впливу. До влади прийшли місцеві комуністи на чолі з Клементом Готвальдом. Саме тоді розпочалося створення культу Фучика як незламного борця з нацизмом. Однією з причин була політика комуністичної пропаганди, яка намагалась затьмарити образ борців з некомуністичного Руху Опору.
Чехословацькі комуністи намагались створити ідеалізований образ Фучика на кшталт радянських міфологізованих діяч як Олег Кошовий чи Олександр Матросов. Зокрема, сорокарічного Фучика зображали виключно як юного журналіста та антифашиста.
“Репортаж написаний в петлі” було видано з партійною цензурою та перекладено на 90 мов. Наразі це найбільш перекладений твір чеської літератури. На його основі створювали театральні поставки та телеекранізації.
На честь Фучика називали парки та сквери, квартали та вулиці, заводи та шахти і навіть корабель, збудований Чехословацьким морським судноплавством. Було створено значок Фучика – відзнаку для найкращих студентів Чехословаччини.
Культ Фучика існував до початку 1990-х. А вже напередодні процесів Оксамитової революції 1989 року в багатьох чеських містах топоніміку на честь Фучика стали змінювати, а меморіальні дошки демонтовувати. Сьогодні в чеському суспільстві дещо критичне ставлення до постаті Юліуса Фучика, хоч його і визнають як борця та жертву нацизму.
Відомий у світі письменник
У 2022 році київську вулицю Фучика перейменували на честь Карела Чапека – одного з найбільш відомих у світі чеських письменників.
Карел Чапек народився в місті Малі Святоновиці на північному сході Чехії у 1890 році. Його батько був лікарем з приватною практикою, а мати – відома збирачка словацького фольклору. Родина часто переїздила і найдовше затрималася в містечку Упіце. Там вони жили серед робітничого класу, що пізніше відобразилося у творчості Чапека, який часто писав про персонажів з ремісничого середовища.
Письменництвом Чапек зайнявся ще в 14 років. Пізніше видавав збірники разом з братом Йозефом. Після гімназії вивчав філософію у Карловому університеті, здобув докторську ступінь з естетичної теорії. В роки навчання в Празі потрапив під сильний вплив кубізму.
Чапек був також одним з провідних журналістів міжвоєнної Чехословаччини. У 1917-му став працювати журналістом і критиком в газеті Národní listy («Національні листи»), з 1921 року і до смерті був журналістом і культурним та політичним редактором в газеті Lidové noviny («Народна газета»). На початку 1920-х був драматургом “Театру на Виноградах”, де познайомився з майбутньою дружиною – акторкою Ольгою Шайнпфлюговою.
Пік творчості Чапека припадає на 1925-1935 роки, коли він пише більшість своїх знакових творів: антиутопії «Фабрика абсолюту», «Кракатит» та «Війна із саламандрами». В ці роки Чапека сім разів представляли до номінації на Нобелівську премію, а Герберт Веллс пропонував йому очолити всесвітній ПЕН-клуб. Один з важливих внесків у світову культуру Карела Чапека – це винайдення поняття “робот” у п’єсі «R.U.R.»
Переконаний критик нацизму, Чапек важко переживав події Мюнхенської змови 1938 року. На додачу до двосторонньої пневмонії, це призвело до смерті письменника того ж року. Після окупації Чехословаччини, гестапо навідувалось в дім Чапека. Однак його дружина Ольга Шайнпфлюгова змогла сховати архів чоловіка в саду. У роки комуністичної Чехословаччини твори Чапека спершу були під негласною забороною як критика лівих ідей. Однак уже з кінця 1950-х творчість письменника почали активно видавати та досліджувати.
Перша Чехословаччина
Карел Чапек – окрім того, що був популярним письменником, також був одним з важливих політичних публіцистів першої Чехословаччини (1918-1938), що постала після Першої світової війни.
Прихильник першого президента Чехословаччини Томаша Масарика, Чапек свого часу зі скандалом пішов з газети Národní listy саме через критичне ставлення видання до політики Масарика. Пізніше Чапек став одним з близьких друзів Масарика, видав книги «Размови Т. Г. Масариком» та «Мовчання з Т. Г. Масариком», в яких не без ідеалізації писав про політичні ідеї першого чехословацького президента.
У художніх творах Чапек часто говорить про утопії та антиутопії. Алегоричною мовою він описував загрози комуністичного режиму СРСР, нацистського режиму Третього Райху, фашизму в Італії. Через жанр наукової фантастики Чапек описував світ першої Чехословаччини та її ідеалів, які відображали його та Масарика світогляд.
Яскравий приклад – його найбільш відомий роман “Війна з саламандрами”, де люди виводять расу тритонів для рабської праці, що призводить до повстання амфібій і створення ними власної держави, що воює з людською расою за власну свободу. У цьому творі Чапек відстоює цінності демократії та гуманізму, критикує нацизм, колоніалізм та політику расової сегрегації, а також дикий капіталізм, де людина – лише інструмент заробітку. Саме в ньому Чапек вбачає коріння нацизму.
У драматургічній творчості Чапек також говорить про загрози мілітаризму та автократії. Наприклад, у п’єсі “Біла пошесть” він прослідковує процеси формування авторитаризму в умовах епідемії.
“Чеська вулиця” Солом’янки
Український та чеський народ мають багатовікові зв’язки. Певний час частина українців та чехи проживали в одній імперії. Сьогодні Чехія – один з найбільш відданих та надійних партнерів України на міжнародній арені в контексті російсько-українській війні. Тому особливо важливо, що кияни, які голосували за перейменування з метою позбавлення маркерів комуністичної пропаганди, змогли зберегти “чеську основу” вулиці. А до того ж, у цікавий спосіб переозначити її, замінюючи ім’я Юліуса Фучика – маловідомого поза чеським контекстом публіциста, який став після смерті став важливим елементом пропагандистського міфу комуністичного періоду, на ім’я Карела Чапека – письменника, чиї твори перекладені на десятки мов, а п’єси ставлять у театрах по всьому світу (зокрема і в Україні).