ГлавнаяКультура

​Місто-підручник: архітектурний гід Львовом (частина 1)

Бренд Львова стоїть на трьох китах: львівській архітектурі, львівській каві і львівській ностальгії. В радянські часи поїздка до Львова була засобом втечі від тотального совка в ілюзію закордону. Сьогодні гастрономічний туризм посунув туризм романтичний. Тим не менше, мандруючи від однієї атракційної кнайпи до ще атракційнішої, зверніть увагу на будинки.

Бо Львів – живий підручник з історії архітектури. Тут, як в жодному з інших міст України, вціліли всі європейські стилі, починаючи з романського. Але мода з Європи мандрувала в наші краї повільно, тому спізнювалась в середньому на сто років, а то й більше: там вже ренесанс, а в нас ще готика, там – бароко, а в нас – щойно ренесанс. Варто також пам’ятати: стародавній Львів – околиця Європи, фронтир, цивілізаційне і культурне перехрестя, тому тут стільки всього мультикультурного. І ще одне – Львів ніколи не був столицею держави, тож немає столичних масштабів, і не варто його порівнювати з Краковом, Будапештом, Віднем. Тут все маленьке.

Роздивлятись Львів варто так, як він ріс – кільцями. Вірніше, півкільцями. Замкнути коло не дає гора Високий замок і пасмо пагорбів за нею. Назва дезінформує: замок не вцілів, на згадку залишився лише невиразний уламок муру.

Фото: momondo

Історія архітектури телеграфним стилем

Давня Греція створила основу архітектурної конструкції (стійка/колона-балка).

Рим додав склепіння і купол.

Готика – «каркасну» конструкцію.

Ренесанс започаткував вільну інтерпретацію ідеями та елементами декору попередників (сам черпав з античності) .

Бароко заснувало поняття презентаційного архітектурного ансамблю.

ХІХ століття навчилось адаптовувати конструктивні та декоративні здобутки історії архітектури до потреб сучасності.

Нові матеріали (залізобетон, скло, полімери) спровокували новий стиль життя і навзаєм, індустріалізація актуалізувала соціальний запит на функціональну архітектуру модернізму ХХ століття.

Романіка

Перше півколо – княжий Львів, або ще літописний, бо документів з тих часів, окрім лаконічних свідчень в літописах, майже не залишилось. Натомість є чотири храми: Іоанна Хрестителя (1250-ті рр.), св. Миколая (1290-ті рр.), св. Параскеви П’ятниці (кін. XIII - поч. XIVст.), Марії Сніжної (кін XIV ст.). Про датування все ще сперечаються. Всі вони, крім церкви св. Миколая, збудовані на засадах романської архітектури, яка запозичила в римської ідею базиліки, арки, хрестового склепіння, куполу. Але будівельні навики давньоримських будівничих після навали варварів були втрачені, тому стіни романських споруд такі товстелезні, а вікна і двері – такі вузенькі. Декору мінімум, і він плаский: аркатурні пояси по периметру, глухі півкруглі арки, подекуди кругле вікно-роза на головному фасаді (в яке готика згодом вставить вітраж).

Храм Іоанна Хрестителя (вул. Ужгородська, 8а)

Фото: Україна Інкогніта

Найдавнішим львівським храмом вважається мініатюрний костел Іоанна Хрестителя біля підніжжя Замкової гори, за легендою, збудований для дружини князя Лева, угорської принцеси Констанції, а після її смерті був відданий вірменам. Ще одна версія – храм возвели на честь народження короля Данила, чиє хресне ім’я, власне, – Іван. В основі планування – прямокутник (тут скорше кубик), дах високий, двосхилий, стіни ззовні по периметру декоровано пласкими пілястрами і спареними арками, єдина прикраса гранчастої апсиди – вікно у формі хреста. Можливо, це пізніша готична перебудова. Зліва від апсиди на стіні (на рівні близько півтора метра від землі) можна розгледіти прошкрябаний примітивний малюнок плану храму, кажуть, зроблений його першим архітектором. Ефектна облямівка фасаду арочним фризом з темно-червоної цегли, кругле вікно з хрестом, притвор – це вже забаганки архітектора Юліана Захаревича, фаната романського стилю, який керував реставрацією (читай, перебудовою в неороманському стилі) храму в 1886-1889 рр.

Церква св. Параскеви П’ятниці (вул. Богдана Хмельницького, 77в)

Фото: Релігійно-інформаційна служба України

Церква св. Параскеви – мікст романського храму і оборонної вежі. Можливо, першою була таки вежа, яка фланкувала так званий Волинський шлях. А церкву прибудували пізніше, тому її стрімкий дах перекриває бійниці на східній стіні вежі-дзвінниці. 1908 року під час чергової реконструкції шатровий дах дзвіниці замінили на класичну баню з вежечками по кутах. На користь давнішого віку вежі свідчить й романський декор її фасадів: подвійні півкруглі вікна з колонкою посередині, пласкі глухі ніші, пласкі пілястри. А от гострий щипець даху самої церкви з рядами сліпих вікон – то вже від готики.

Костел Марії Сніжної (вул. Сніжна, 2)

Фото: IGotoWorld

Вважається, що костел Марії Сніжної збудували німецькі колоністи, яких запросила до міста нова польська влада після приєднання Галицького-Волинського князівства до Королівства польського. Аналогічний лаконічний романський фасад, півкруглі вікна, пласкі пілястри. І, знову ж таки, сліди втручання Захаревича, який добудував з північного боку неороманські мур і плебанію.

Готика

Друге кільце стародавнього Львова – ренесансно-готичне, навколо Площі Ринок, так зване «старе місто» або «місто в мурах». Мури у ХІХ столітті розібрали, але кордон все одно добре видно, найкраще – з ратуші. Стародавні римляни називали готами всіх варварів, які нападали на імперію з півночі. В часи ренесансу «готика» стала глузливим прізвиськом для «примітивної» середньовічної культури.

Латинська катедра (1360-1481 рр.., площа Катедральна, 1)

Фото: wikimedia.org

Львівська готика – це в першу і останню чергу головний міський храм середньовічного міста – Митрополича базиліка Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, яку у Львові всі називають просто катедрою. Решта готичного Львова загинула у фатальній пожежі 1527 року. Вцілілі фрагменти готичних навколоринкових кам’яниць згодом вписали у нову, ренесансну забудову. Так, на першому поверсі ренесансного Палацу Корнякта (колишній торговий зал) можна побачити нервюрні готичні склепіння. А на стіні наріжної кам’яниці на вул. Руській – замуровані готичні стрільчасті арки.

Будувалась катедра, як і годиться готичному храму, більше ста років. Але з того моменту жодною владою не була ані закрита, ані передана іншій конфесії – випадок для України унікальний. Її архітектура має хіба конструктивну спільність (тринефна базиліка з високими контрфорсами, стрімким нервюрним склепінням і стрільчастими вікнами), з вертикальними ажурними готичними соборами Німеччини, Франції чи Праги. У Львові натомість сувора простота прикордонного (пам’ятаєте – фронтир) храму. Жодних кам’яних мережев фіал, вімпергів і аркбутанів. Вертикалі вузьких вікон ховаються за приземкуватими каплицями. Вежу-дзвіницю добудовували вже у другій пол. XVIII ст., тому вона має барокову баню, а на другу класично не вистачило грошей. Тоді ж інтер’єр розчистили від вівтарів і нагробків і прикрасили рококовим розписом Станіслава Строїнського на тему житія Богородиці.

Наприкінці ХІХ століття катедрі вирішили повернути готичний вигляд. Розкрили замуровані вікна, збили рококові розписи, стіни декорували відповідно до моди на неоготику, у вікна вставили вітражі, картони для яких зробили видатні художники Ян Матейко, Юзеф Мегоффер, Станіслав Качор-Батовський та інші. Встигли «відреставрувати» тільки пресбітерій, решту інтер’єру заборонила чіпати цісарська комісія.

Ренесанс

Ренесанс – не просто чергова доба в історії культури, яка вкотре змінила моду, смаки, стиль. Він спровокував настільки масштабну революцію в усіх сферах життя цивілізованої Європи, що ми донині користаємось цими здобутками. Колиска ренесансу – Італія, де в архітектурі домінує античний спадок – від греків – ордерна система, від римлян – величний купол. В інших країнах Європи класичні ренесансні форми видозмінювались відповідно до місцевої історичної ситуації та традицій. Львівський ренесанс має виразне італійське «обличчя» (Італія – основний бізнес-партнер Львова другої пол. ХXVI-першої пол.XVII ст.). Будували італійці і наші, там навчені. Візитка ренесансної забудови Львова – площа Ринок, де кожна кам’яниця – навіть не сторінка, а фоліант історії, та романтично-реліктова вуличка Вірменська.

Ансамбль Успенської церкви (вул. Руська, 7; вул. Підвальна, 9)

 

 Перлина українського ренесансу – ансамбль Успенської церкви (1591-1629 рр., ) з каплицею Трьох Святителів (1578-1591 рр.) і вежею Корнякта (1572-1578 рр.) – творчо поєднує традиційний тип планування українських триверхих дерев’яних церков і ренесансні пошуки ідеальних пропорцій. В самому храмі (тринавна базиліка, увінчана трьома класичними українськими банями з ліхтарями) від ренесансу маємо декор: тосканський ордер пілястрів простінків аркади та колон, які тримають підпружні арки бані, доричний фриз по периметру фасаду з різьбленими сюжетами на біблійську тематику, оздобу купола кесонами з розетками. Особливо вражає каплиця Трьох Святителів (класичний ренесансний кубик і три «українських» різновеликих бані на барабанах), з її пишним різьбленим порталом – життєрадісна виноградна лоза і листя аканту – та щедро прикрашені зсередини ліпним орнаментом з тією ж таки лозою куполи. Чотириярусна дзвіниця-вежа, споруджена на гроші грецького купця Корнякта, була занадто доброю мішенню для ворогів, тому незабаром позбулася свого ренесансного завершення (турецькі гармати знесли його під час облоги 1672 р.) і натомість отримала барокове.

В інтер’єрі церкви можна побачити оригінальну серію вітражних пано, створених 1928 року за проектом видатного українського художника Петра Холодного. Митець зобразив ключові моменти української історії — квінтесенцію громадянських та естетичних засад галицьких українців першої половини ХХ століття.

Палац Корнякта (1580 р., Площа Ринок, 6)

Основний замовник нового стилю у торговому місті Львові – шляхта і купецтво. Саме їх потреби формують «світське» обличчя львівського ренесансу. Основна увага – на фасад, головним акцентом якого стає оздоблений волютами і статуями аттик та різьблений білокам'яний портал (оздоблений колонами і карнизом чи боньований). З найбільш популярних архітектурних елементів також – римська аркада. Саме через триярусну аркаду-лоджію дворик дому-палацу купця Корнякта називають «італійським» або рідше «венеційським». Ще одна архітектурна перлинка палацу – монументальний аттик, уставлений рядком скульптур короля зі скипетром і шести лицарів, та портал з гірляндами – з'явилися тут за «королівських часів», коли кам'яниця наприкінці XVII ст. стала резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського.

Гепнерівська кам’яниця (поч. XVII ст., площа Ринок, 28)

Фото: Wikimedia Commons

Будинок львівського радника і доктора медицини Павла Домініка Гепнера більш відомий як «будинок з афоризмами» через повчальні латинські сентенції, вміщені над вікнами фасаду. Наприклад філософське «Хто ж багач? Хто не має бажань. А хто вбогий? Захланний», або «Ніколи не дисонує корисне з красивим» – естетичне кредо ренесансу. І вже зовсім зворушливо – на порталі пивниці «Низьким – висока».

Каплиця Боїмів (1609-1615 рр., площа Катедральна, 1)

Каплиця – єдине, що залишилось від центрального міського цвинтарю при катедрі. Знову ж таки маємо ренесансний куб з монументальним куполом, щільно оздоблений по фасаду білокам’яною різьбою у формі іконостасу. В інтер’єрі – пишно різьблений вівтар і кесонований купол з зображеннями пророків. Найбільш запам’ятовувана деталь – скульптура сидячого в задумі Христа на куполі під хрестом – рідкісний в християнській скульптурі сюжет його роздумів в Гефсиманському саду. Навколо купола – знову ж таки повчальний напис латиною: «Гляньте і побачте, усі, хто дорогою йде: чи є такий біль, як мій біль».

Бароко

В основі стилю бароко – та ж таки античність, різниця лише в надмірній динамічності і екзальтованій театральності пластичного висловлювання. Бароко логічно і послідовно застосувало ідеї ренесансу для виконання нового соціального замовлення: організувати максимально пишну презентацію абсолютизму. Першою потугу репрезантаційного потенціалу барочної архітектоніки оцінила Католицька церква.

Домініканський костел Божого тіла (1749-1764, площа Музейна, 1)

Фото: ukraine-is.com

Найбільш виразний бароковий фасад – хвилястий, з монументальним карнизом та патетичним написом «Soli Deo honor et gloria» («Єдиному Богу честь і хвала») – має Домініканський костел. Його монументальний купол у формі еліпса – ще одна з класичних ознак бароко, для якого півкуля ренесансного купола була занадто простою. Шістнадцять манірних золочених статуй домініканських святих під барабаном купола та по осі колон додають світлому, без розписів, інтер’єру шляхетної елегантності.

Ансамбль Собору св. Юра (1744-1772 рр., площа Святого Юра, 5)

Фото: mapio.net

Святий Юр – більше, ніж собор; більше, ніж головна святиня греко-католиків, – це символ української Галичини. Адже в умовах відсутності власної держави саме греко-католицька церква стала тим «крилом», під яким вціліла українська традиція і культура.

Архітектура костелу мала програмно продемонструвати єдність двох церков – католицької і православної. І це було талановито втілено архітектором Бернардом Меретином, який «схрестив» традиційне для сформованого Візантією типу християнського храму хрестово-купольне планування і естетику скульптурного декору римо-католицьких костелів. Згідно з нею портал прикрашено монументальними скульптурами отців східної церкви Афанасія і св. Лева роботи видатного скульптора доби бароко Йоанна Пінзеля. Його ж авторству належить динамічна кінна статуя Юрія Змієборця (святого патрона Львова) на аттику, яка стала одним з найпопулярніших символів міста.

Костел бернардинів (1600-1630 рр.., площа Соборна, 3а )

Оцінити розмах манії бароко щодо декорування найкраще в інтер’єрі Бернардинського костелу, який засліплює золотом щільно обсаджених скульптурами вівтарів та розмахом фресок від підлоги включно по архітектурну ілюзію на склепінні.

Колегія піарів (1760-1776 рр., вул. Некрасова, 2)

Фото: inlviv.in.ua

Взірцем віртуозного вміння бароко створювати величні архітектурні ансамблі може послужитися колегія піарів (закритий освітній заклад католицького чернечого ордену піарів для шляхетської молоді). Бічні флігелі своїм лаконічним ритмом горизонтальних карнизів оформлюють простір площі і скеровують погляд до епіцентру композиції – розташованого на центральній вісі комплексу костелу. Він позначений масивними колонами портику і рельєфом «Око Божого провидіння» на фронтоні.

Рококо

Рококо – логічне продовження і одночасно антипод монументального бароко. Його основна риса – гіпертрофована декоративність, коли колони то подовжуються, то скорочуються, то скручуються гвинтом, а їх капітелі розростаються кокетливими кучериками, фронтони буквально падають під вагою німф, вакханок, Діан, Венер, вазонків, маскаронів, гирлянд. На жаль, короткий розквіт рококо (друга пол. XVIII ст.) припав у Львові на період політичного і економічного занепаду, тож нічого монументального тут на той час не будували, хіба добудовували. Тому можемо говорити лише про скульптурний декор: рококове оздоблення Собору св. Юра, Домініканського костелу, костелу Марії Магдалини.

Класицизм

У нового стилю, названого класицизмом (від латинського «classicus» – взірцевий, відомий також як останній «королівський стиль»), тепер все під лінійку: ідеали, життя, архітектура. Доба просвітництва вдруге, після ренесансу, відкриває для себе «ідеали простоти і спокійної величі» античності. Ключове слово класицизму – гармонія. Основні ознаки: ордерна система, логічність планування, симетрія планів, скульптура а-ля антик. На цей час Львів вже австрійський, тож нова архітектурна мода приходить з Відня.

Оссолінеум (перебудова 1807-1850 рр.., вул. Стефаника, 2)

Фото: Наталія Космолінська

Суспільно-просвітницька місія класицизму втілилась в архітектурі масовим будівництвом навчальних закладів, театрів, музеїв. Граф Оссолінський теж був одним з тих, хто хотів принести користь батьківщині, тож взявся перебудовувати закинутий монастир ордену кармеліток взутих під науковий заклад і бібліотеку (так званий Інститут ім. Оссолінських). З колишньої монастирської каплиці-ротонди зробили фондосховище, а монастирське приміщення перетворилось на читальню і виставкові зали, до яких провадить монументальний ризаліт з аркадою. Фасад ротонди з боку вул. Коперника прикрашено портиком з трикутним фронтоном.

Театр Скарбека (1833-1842 рр., вул. Л. Українки, 1)

Фото: inlviv.in.ua

В момент побудови це була одна з найбільших театральних споруд Європи. Театр займав цілий квартал, адже окрім театрального залу на 1460 місць тут містився готель для артистів, крамниці, майстерні, склади, казино, культурні і громадські організації… Класичний для театрів портик входу з трикутним фронтоном до 1847 року вінчала не менш класична скульптурна квадрига Аполлона.

Палац Баворовських (реконструкція 1830-х рр., вул. Бібліотечна, 2)

Оскільки аристократія в ХІХ столітті масово переселяється в міста, у Львові виникає солідний список міських палаців. Серед найбільш оригінальних – палац Баворовських. По-перше, збудований до вулиці «задом», по друге – у фронтоні там замість давньогрецьких богів чи алегоричних фігур – лежачий в натуральну величину кінь: на згадку про попередніх власників графів Чарторийських, які облаштували поряд стайню і манеж. Згодом граф Віктор Баворовський перевіз сюди свою бібліотеку, яка з 1900 року стала публічною.

Далі буде: в другій частині гіду - архітектурні стилі второї половини ХІХ і ХХ століття.

Наталія Космолінська Наталія Космолінська , Журналістка, мистецтвознавець
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter