ГлавнаяКультура

​Любко Дереш: "Людству би не завадило стати більш інтровертним, вести інтроспекцію, щоб краще розуміти себе"

На Форумі видавців у Львові була презентована нова книга Любка Дереша «Спустошення». Ми поговорили з письменником про новинку, про життєві ілюзії, кризу сенсів та про пошук людиною свого місця у технократичному світі.

Ольга Кутишенко Ольга Кутишенко , журналистка

Фото: Ольга Кутишенко

Чому ви обрали саме початок 2010-тих для своєї книги?

Роман присвячений темі футурології, хоча його дія і відбувається в минулому. Саме в цей час в Україні та Росії багато говорилося про можливі сценарії розвитку подій та варіанти конструювання бажаного майбутнього. Але з плином часу ми бачимо, що прогнози мало чого вартують. Вони можуть справдитись частково або ж не справдитись взагалі. Це книга про те, що ми живемо в якомусь ажіотажі очікування майбутнього, в створених нами ілюзіях. Коли ж наші сподівання не справджуються, ми розчаровуємося.

Про які конкретно ілюзії ви говорите?

Якщо говорити про роман, то там є кілька рівнів: ілюзії бізнесового, політичного, цивілізаційного, романтичного та філософського ґатунку. У широкому значенні – це певна ненадійність наших уявлень, які ми маємо до життя. Сама назва «Спустошення» - про стан, коли ми виявляємо, що в цілому наше життя складається з багатьох очікувань, які справдившись, не приносять бажаного.

Найглибша наша ілюзія – це коли ми гадаємо, що якісь важливі речі просунуть нас в житті, наповнять та зроблять щасливими.

Звідки пішов образ Зони?

Тут є відсилання не стільки до Стругацьких, як до Тарковського. До двох його фільмів: «Сталкер», де йдеться про Зону, яка сповнює бажання, і про «Солярис», де не ти досліджуєш світ, а світ досліджує тебе.

Головний герой, виходячи із звичайної колії свого сюжету, намагається постійно рефлексувати той факт, що знаходиться не зовсім в цьому світі, бо увійшов в Зону. В одному з місць він згадує про свій сон, де йому бачиться перебування в бардо – це таке поняття чистилища у тибетському буддизмі, що описує стан, коли людина сприймає за реальність свої галюцинації.

Можна навіть припустити, що герой залишився в Зоні. Апогеєм його перебування там є усвідомлення, що вона не просто втілює його бажання, а розуміє його емоції, внутрішній світ і створює ситуації, які є етичною відповіддю на його ставлення до тих чи інших подій. В якийсь момент він опиняється повністю голим, розуміючи, що Зона його бачить краще, ніж він сам. І він не може ніде сховатися від її всепроникаючого погляду.

То, можливо, Зона – це фатум?

Я би не сказав, що це фатальна обумовленість. Навпаки – це історія про розумний діалог двох сторін. Запит Федора, дуже розпливчастий, але, тим не менше, дуже щирий. Він йде в Зону в апофеозі свого емоційного розпачу, коли не може покластись більш ні на що. А вона у відповідь дає йому низку особистих катастроф та поразок, які все ж стають для героя якимось здобутком. Він розуміє, що отримав щось суттєве. Це для мене і є суттю книги. Роман відкритий, але не закінчується спустошенням героя.

Я вірю в те, що твір має своє правильне прочитання, яке не вкладалось самим автором. Тут я притримуюсь літературної лінії Михайла Бахтіна та Володимира Рафеєнка, в другого я ще й навчаюсь літературній справі. В цій історії я посередник, а не деміург – я намагався не вкладати своїх ідей та ідеологій, а дозволити творові максимально проявити свою індивідуальність. 

Фото: Ольга Кутишенко

Що для вас наразі стара еліта та нова Орда?

Стара еліта – це сьогоднішні фінансові еліти та технократи, наприклад як Марк Цукерберг. Технократичне бачення світу передбачає зведення прогресу світу до суми технологій, які допоможуть зробити життя людини краще. Починаючи від Айфону, закінчуючи штучними тілами, імплантами, перенесенням свідомості в аватари. Це, грубо кажучи, трансгуманістичний погляд.

Тоді як гуманістична перспектива вказує на кризу сенсів, тобто кризу розумінь для чого ми разом існуємо на цій планеті. Спеціалісти, які займаються питанням штучного інтелекту, той же Ілон Маск, роблять застереження, що є загроза технологічної сингулярності – коли технології своєю складністю будуть перевищувати людське розуміння.

Багато філософів в Україні, такі як Володимир Нікітін, Сергій Дацюк, відмічають, що криза сучасного світу в тому, що ті еліти, які сьогодні при владі, в т.ч. технократичні, не мають достатнього гуманітарного розуміння причин виникнення цієї кризи. Вони дивляться на світ як на сукупність економічних та соціальних факторів, які виростають із матеріалістичного світобачення.

Породити технології – одна справа, інша справа – мати співмірне їм достатньо складне бачення людини в цьому світі.

Колонізація Марсу чи космосу не може бути достатньо сильним цивілізаційним сенсом, бо це лише перенесення земних проблем в інше середовище. У нас немає внутрішнього зростання.

А як можна віднайти цей сенс?

Є більш гуманістично орієнтовані моделі, як наприклад проект «Венера» Жака Фреско чи теорії зеленої економіки. Якісь моделі суспільства, які засновані на меншому ступені конкурентності та більш орієнтовані на людину.

Це не утопія?

Як на мене – так, адже вона не  сприймає людину як цілісну істоту. Одразу після Другої світової війни Карл Густав Юнг означив кризу сенсів, активний розвиток матеріалістичного світосприйняття, що в Америці, що в СРСР. Юнг говорив про трансцендентну функцію – те, що зв’язує людину із чимось більшим, із невидимою зовнішньою реальністю. Цей зв’язок був втрачений у магістральній науці та технологічній, соціальній, економічній еволюції.

Це та недостаюча ланка, яку ми зараз маємо у вигляді цілого фронту езотеричних вчень, які почали активно розвиватись з 50-х років, згадайте ту ж саєнтологію і Рона Габбарда. Все це явище носить дуже еклектичний, синкретичний характер. Врешті-решт, це було названо нью-ейдж, який зараз намагається зістикуватись із психотерапією, дослідженнями зі сфери квантової фізики, біології тощо. Це вказує на те, що елемент трансцендентного теж хоче бути присутнім в людській культурі, і якщо його не культивувати правильно, він буде залишатися на рівні нью-ейджерської езотерики.

Зараз присутні буквально одиничні випадки, коли необхідність цієї цілісності проговорюється на достатньо високому інтелектуальному рівні. Одним із таких голосів є американський філософ Кен Вілбер з його міждисциплінарною Інтегральною моделлю, в якій він поєднує зовнішні форми людської еволюції (технологічний та економічний прогрес) та внутрішні – ріст людської самосвідомості. 

Фото: Ольга Кутишенко

Внутрішній космос людини має свою картографію. Психотерапевти допомагають людині працювати з її витісненим біографічним матеріалом. Трансперсональна психологія та юнгіанська психоаналітична школа виходять за межі індивідуальної свідомості й говорять про колективне несвідоме та архетипи. Східні вчення, йога говорять про існування неподвійних рівнів свідомості, де відбувається момент злиття суб’єкта та об’єкта, де людина починає переживати цей світ як єдину свідомість. Ті спільноти, які нічого не хочуть знати про внутрішній космос, будуть завойовані новими технологіями, харизматичними вченнями і пасіонарними світоглядними системами.

Нова Орда – це спроба колонізації внутрішнього космосу людьми, які по своєму статусу відповідають статусу варварів, кочівників. Вони пасіонарні, мають порив завойовувати, рухатись вперед. Мислення нової Орди є в рази складнішим за моделі технократів. Я не є її прихильником, бо вона є носієм варварської свідомості, просто це варварство перенесене на нові сфери – психотехнологій, езотерики та духовного пошуку. Нам все ж незвично чути, що в таких сферах можливе варварство. Релігія в тих інституційних та філософських формах, в яких вона є зараз, боюсь, не зможе тримати удар.

Удар езотерики?

Удар інтелектуальних течій, які виростають із складного трансцендентного розуміння людини, в якої раптом відкрився додатковий вибір — вихід у простір свідомості. Наприклад, існує заборона Православної церкви на вивчення аутотренінгу, гіпнозу, йоги. Чи, навпаки, має місце вимушене прийняття Католицькою церквою наукової космогонії під тиском нових наукових відкриттів. Церква, не маючи достатньо сильної аналітичної філософії та не маючи, що протиставити цим відкриттям, змушена йти на поступки і приймати моделі, які нав’язуються їй наукою. Православ’я капсулюється від певних явищ, не зовсім розуміючи їх призначення і те, як вони співвідносяться з духовними шуканнями в самій Церкві. Зараз немає можливості узгодити глосарій духовного життя і наукових відкриттів.

Вульгарна езотерика вклинюється в цей простір між наукою і духовністю, в той час як його мала би заповнювати адекватна внутрішня культура.

Чому ви звернулись у тексті до образу «психоінженерних мов»?

З одного боку, це приклад реальних розробок, що існують, а з іншого це певне дерзновення розробників з роману повернутись у часи Вавилонської вежі, коли було більше розуміння між людьми. Спільнота, яка розробляє мови у моїй книзі, називає себе новою Касталією, як у Германа Гессе. В його романі «Гра в бісер» це осередок людяності, світла та знання, який зберігав зв’язок із традицією, глибинними напрацюваннями людського духу, які відображені у світовій культурній спадщині. Вони намагаються оберігати той факт, що людська свідомість здатна на значно більше, ніж звичне прозябання в щоденних потребах. По мірі того, як розвивається екстравертний світ, екстравертні стратегії, комп’ютерні технології, наше мислення та емоційні реакції стають простими, примітивними. Нині людей все більше приваблюють короткі ролики, прості подразники. Протилежністю до цієї кліпової свідомості є об’ємна свідомість. В моїй книзі послідовники професора Гурова намагаються зберегти саме це. Дилема в іншому – намагаючись зберегти повноту людяності, довершеності, герої виявляють, що лінгвошолом не можуть запустити інші люди, європейці, наприклад. І це стає основою для чергового протистояння, розколу. Бажаючи зберегти осередок світла, свою Касталію, ми прирікаємо весь інший світ на війну.

Фото: Ольга Кутишенко

У вашому романі герої досить часто вдаються до вживання легких наркотиків. Чому і як досягти цього рівня свідомості якимось іншим чином?

В романі наркотики шкодять головному героєві, затягують його в саморуйнування. Людству би не завадило стати більш інтровертним, вести інтроспекцію, щоб краще розуміти себе. На цьому шляху може допомогти психотерапія, або, в ідеалі, практика якоїсь духовної традиції. Важливо, щоб людина могла отримати трансцендентний досвід. Ми можемо прочитати багато книг Юнга чи Уілбера, але вони для нас залишаться інтелектуальними побудовами до тих пір, поки ми самі не переживемо якоїсь трансформації, пікового досвіду.

Але ж у кожного свій трансцендентний досвід.

Якщо взяти книгу того ж Станіслава Ґрофа, який багато років займається практикою голотропного дихання і зміненими станами свідомості, то можна побачити, що ці стани піддаються певному упорядкуванню – вони діляться на архетипні групи, різновиди переживань. Важливо знати, які бувають типи трансперсонального досвіду, щоб оцінити, куди я рухаюсь, куди я прийшов. Часто буває, що люди приймають за духовний досвід якісь досить банальні речі. І навпаки, люди можуть до певної межі не рефлексувати, що вони проходять зараз через якесь глибоке розуміння. Існує великий брак освіти в цьому напрямку. Сферу внутрішнього досвіду потрібно вивчати на рівні з макроекономікою чи, наприклад, політологією у школах та вищих навчальних закладах.

Це елемент культури, до якого ми не звикли. Ми звикли, що маємо ззовні виглядати добре, але ми не маємо культури внутрішніх станів. Ми можемо легко гніватись, не знати, що робити зі страхом, депресіями, афектами. З глибоким розумінням себе не так лячно мати справу із штучним інтелектом чи хай-тек революцією.

Що зараз потрібно Україні?

Ми не розуміємо, для якої України нам жити разом. Невідомо скільки часу буде тривати конфлікт на Сході. В цілому, українці налаштовані антидержавницьки, тому що немає сенсу підтримувати державу, яка не справляється із своїми обов’язками. Тільки з великої любові, патріотизму, з останніх сил це роблять.

Потрібно сформувати достатньо реалістичну мрію, яка б надихала всіх. Ми би тоді розуміли, чим ми готові пожертвувати заради такого суспільства.

Як приклад такої країни є примирене мовне різноманіття. Це те, що має виникнути у результаті колективної дискусії.

Сергій Дацюк говорив, що має бути Інститут стратегічних досліджень, який має займатися стратегуванням України не тільки в політичному, а й в культурному, соціальному плані. Це і альтернативні форми освіти, і нові моделі міст, і більш самодостатні общини. Це синергія, якої бракує, щоб об’єднувати людей. 

Чим ви займаєтесь як посланець доброї волі ООН?

У рамках України ця програма направлена на розбудову мирного порозуміння та зростання толерантності та терпимості в Україні. У проект «Віднайди повагу» запрошено близько 10-12 людей, які є достатньо відомими в своїх сферах. Вже, наприклад, у мене, у Каті Чилі були виступи в Кременчуці. Концерти та заходи направлені на артикуляцію розмови про мир. Я буду розповідати історії з життя відомих людей-миротворців. Наприклад, Нельсона Мандели, Махатми Ганді. Ми задалеко зайшли у взаємних образах, відмовивши один одному в праві бути іншими.

Ольга Кутишенко Ольга Кутишенко , журналистка