Екзотизація мешканців Східної Європи та Росії разом із абсолютно хаотичним уявленням про їхні мови чи географію – доволі тривалий тренд у західній культурі, як американській, так і європейській. Всі пам’ятають іконічний кадр із «Ідентифікації Борна» з фальшивим російським паспортом головного героя на ім’я Фоми Кіняєва, яке в кириличному варіанті виглядає набором випадкових літер. Є цілі підбірки таких помилок у кіно. Мінськ стає російським містом, слов’янські мови цілком взаємозамінні, а всі українці обов’язково вішають у себе вдома портрет Тараса Григоровича, особливо, коли опиняються на чужині. Проституція, алкоголізм, наркоманія і безвихідь – ось на чому тримається східноєвропейська ідентичність, яку уявляє західна культура. Так, у серіалі «Пуститися берега» (Breaking Bad) Чехія стає головним ринком збуту метамфетаміну для американців. «Це кричуща брехня. «The Final Word» зазначає, що 95 відсотків метамфетаміну в Європу постачає Чехія. Їй просто не потрібен імпорт», – іронізує оглядач RFERL Павел Буторін.
Із початку 2010-х на місця поганих хлопців у американському мейнстрімі почали впевнено приходити росіяни – причому часто це номінальні Russians, які можуть бути будь-якими іншими слов’янами (найчастіше – українцями), з випадковими атрибутами інших східноєвропейських культур чи просто легким невизначеним акцентом. Навіть у романі Донни Тарт «Щиголь», який отримав Пулітцерівську премію 2014 року, один із головних героїв, який, фактично, запускає хід сюжету, походить із України й веде не дуже чесний «бізнес» (хоч і прописаний із властивою письменниці педантичністю та точністю – Тарт навіть знає, що в українській мові є кличний відмінок).
Так або інакше, «російська мафія» творить новий архетип кінематографічного злодія – страшнішого, ніж будь-коли. «Італоамериканці не вбивали малих дітей, майстрів іграшок або поні, й у них не було аж такої жаги вбивати жінок. У них був стиль. Мексиканці мали сильне відчуття спільності, вони були ефектними й кумедними. Окрім того, вони носили прекрасні зачіски. Ірландські американці були чарівні та смішні, в симпатичних черевиках. Із росіянами все інакше. В світі, як його бачить Голівуд, немає нічого страшнішого за росіян. У фільмах ніщо не здатне зупинити російських гангстерів. Вони вб’ють твою сім’ю, твою дівчину, своїх власних працівників, високопосадовців нью-йоркської поліції, а якщо достатньо знавісніють – то вб’ють і твого собаку», – пише в своїй колонці в The Guardian Джо Квінен.
Демонізація східноєвропейців частково пов’язана з пропагандистськими стереотипами часів Холодної війни. Фантазія про небезпечних комуністів стала жартом – більш або менш вдалим залежно від контексту. Але ідея повної опозиції лишилась: вихідці радянських республік – це антиподи порядних американців, причому часто – дегуманізовані. Прокомуністичні антагоністи коміксів «Marvel» – це чудова галерея образів ворога (від ведмедя-майора до червоних мавп-космонавтів), серед яких вирізняється хіба що Чорна Вдова – але тільки тому, що вона, зрештою, стає американською агенткою. Недарма третій сезон «Фарго» починається зі сцени допиту в Штазі – це такий собі страхітливий привіт від епохи Залізної завіси, щоб задати тон розповіді.
Утім, образ безжальних нащадків кадебістів переважно чоловічий – якщо тільки не йдеться про підступних російських шпигунок, як-от у п’ятому сезоні серіалу «Батьківщина» (Homeland). Для східноєвропейських жінок передбачена інша роль – вічної мисливиці за багатими іноземцями з фіксацією на заміжжі, повії, яка думає лише про гроші (до речі, після обрання Дональда Трампа президентом багато ліберальних оглядачів писали про те, що неприязнь американців до Меланії Трамп викликана, серед іншого, її словенським походженням). Такий зразковий архетип зустрічається в серіалі «Ти – відстій» (You're the Worst), де один із героїв стає фінансовим рабом українки з онлайн-агентства – тобто отримує сексуальну насолоду від шантажу й вимагання грошей із її боку (і так, таке справді існує).
Втім, цікаво подивитись, як такий стереотип еволюціонує в складніші образи. Наприклад, у серіалі «Безсоромні» (Shameless) Світлана, проститутка та жертва сексуального рабства «з-під Чорнобиля», яка спершу просто нагадує мовчазну машину для побутових та секс-послуг, вступає в поліаморні відносини з незаможним американським подружжям – щоправда, щоб потім «віджати» в них бар у найкращих східноєвропейських традиціях. Інші невизначено-слов’янські персонажі в цьому серіалі – це сім’я Малковичів, де чоловіки стабільно п’ють, а жінки досягають успіху, коли влаштовуються в ескорт-сервіс.
У серіалі «Помаранчевий – хіт сезону» (Orange is the New Black) є дві героїні східноєвропейського походження. Це Катерина, українська дружина тюремного психолога, класична жінка з сайту знайомств, яка вмирає від нудьги, ненавидить чоловіка й погано говорить англійською. І Руда – ув’язнена російська іммігрантка й кухарка. Якщо перша героїня цілком уписується в стереотип про слов’янських жінок, то друга якраз більше нагадує жіноче втілення російської мафії – власне, в світі в’язниці вона нею і є й разом зі своїми підопічними конкурує з іншими угрупованнями – латино- та афроамериканками. Але якщо в першому сезоні войовничий образ Рудої цілком однозначний, то пізніше вона втрачає свою «російську» суперсилу – наприклад, ми дізнаємось, як складно їй було асимілюватись у новій країні.
Американський історик Ларрі Вулф у своїй книжці «Винайдення Східної Європи» пише, що сам концепт цієї території на ментальній мапі людства є інтелектуальним витвором епохи Просвітницва, ідеєю про іншу, варварську Європу. Вульф не відкидає політичних, економічних і соціальних особливостей розвитку Східної Європи, однак з’ясовує, як і коли вони в очах західної цивілізації перетворилися на ознаки відсталості та меншовартості. «Уявляння» Східної Європи існує й дотепер. Воно так само засноване на реальних явищах: бідності, нелегальній імміграції, торгівлі людьми, сексуальному рабстві тощо. Однак стереотипи зазвичай дуже опосередковано пов’язані з фактами й утворюються в межах певного дискурсу, а не статистики.
Західне кіно й телебачення позбавляються упереджень щодо жінок, гомосексуалів, темношкірих та низки етнічних меншин, однак східноєвропейські персонажі здебільшого лишаються в рамках кліше.
Серед іншого, це пояснюють відсутністю реакції з боку самої стигматизованої спільноти (а саме громадський протест став причиною того, що в голлівудських фільмах за останні роки поменшало мусульман-убивць). До того ж, у нинішній політичній ситуації образ бездушного російського поганця цілком імпонує хамовитій уседозволеності, якою керується Росія в своїй міжнародній політиці.
Дати привід для переосмислення східноєвропейської ілюзії – це завдання інтелектуалів. Цей процес уже почався, але, звісно, наївно чекати блискавичного успіху. Але для нас цей пантеон відверто смішних репрезентацій – хороша нагода подумати, як ми самі ставимося до інших народів, – і чи не екзотизує їх наша власна культура.