ГлавнаяКультура

Пророча стрілялка

Російський драгоман-трансформатор дійсності на ім’я Віктор Пєлєвін давно утвердився в ролі “більш, ніж поета”, хоча останні його книжки нібито недогодовували публіку одкровеннями епічного масштабу. Новий його роман “Т” – чудова компенсація для інтелігентів-езотериків, привчених автором, що майбутнє можна прочитувати не тільки в нутрощах ритуально убієнних тварин, але й між рядками бульварної хроніки та в титрах популярних серіалів.

Михайло Бриних Михайло Бриних , письменник, публіцист
Пророча стрілялка

Чергова мішанина фантазії піонера-конструктора та загальновідомої міфології, “падонківських” сентенцій та священних текстів, парадоксальне перетворення літературних класиків на героїв комп’ютерної гри-стрілялки, – це, з одного боку, традиційний для Пєлєвіна постмодерний компот культури, з іншого – доволі незвична спроба поміркувати над власною роллю в цьому балагані душевних вивихів.

Найцікавіша риса пєлєвінської прози полягає в тому, що вона надзвичайно самокритична, наче грішник на Страшному Суді. Коли в його тексті йдеться про боксерські двобої між вірою та релігією, де нібито з’ясовується істинний переможець, чемпіон на всі часи, ви неодмінно почуєте стільки застережень і спростувань десь за канатами, що втратите інтерес до самого змагання; набагато цікавішою виявиться словесна дуель тренерів, секундантів, рефері, власників спортивної арени та організаторів телевізійної трансляції. Ба навіть виявиться, що весь цей драматичний, пристрасний і безкомпромісний мордобій був задуманий лише для того, щоб підслухати кілька випадкових слів на гальорці. Проблема в тому, що читачеві вкрай важко вгадати, хто ж із героїв перебуває на рингу, а хто – на гальорці. Надто якщо враховувати пристрасть Пєлєвіна до всіляких оптичних ефектів, що спотворюють зображення до непізнаваності.

В романі “Т” є щонайменше дві лінії, котрі змагаються між собою за місце в ринзі. Перша, маркетологічна, оповідає про експлуатацію мертвих класиків у сучасній поп-культурі. Саме цю технологію ілюструє сомнамбулічна подорож графа Т., безжального вбивці з карикатурним тлумаченням теорії “непротивлення злу”, до якої долучається мисливець на зомбі Достоєвський, уся місія якого полягає в тому, щоб відбирати у “мертвих душ” горілку, ковбасу та магічну енергію. Цей суто ринковий компонент міг би чудово існувати як окремий текст на кшталт постмодерних бойовиків В’ячеслава Куріцина, але Пєлєвін протиставляє йому езотеричну бовтанку про справжні взаємини літературного героя, автора і читача. Власне, саме ця колія потрібна для нової пророчої подорожі Віктора Олеговича, у фіналі якої – чергова візія світу, чергова підробка одкровення, що візуально перевершує будь-який оригінал.

Отже, герой може творити автора, бо насправді оповідь відбувається винятково завдяки і через читача. Герой, автор і читач на рівних правах підпорядковані єдиному поглядові, який творить світ і водночас є цим світом. А належить цей погляд не сторонній сутності, а тому ж таки читачеві, чи автору, чи героєві, чи й узагалі будь-кому.

Головоломна схоластика Пєлєвіна, як завжди, покриває і простір барвистої моралі, й схеми торгівлі нафтою, і природу кризи, і содомітський сенс існування усіх таємних товариств.

Ще однин суто формальний викрутас у романі “Т” заслуговує на окрему увагу. Хтозна, може це і є людина, яка бурмоче щось нерозбірливе на гальорці. Пєлєвін настільки захоплюється створенням нових авторів й заодно учасників свого роману, що веде оповідь фактично від імені наглядача за авторами. Метафізичне існування Льва Толстого водночас у ролі мертвого класика, майстра бойових мистецтв та співавтора пєлєвінського тексту, буцімто залежить від бригади літературних негрів: хтось відповідає за сюжет, хтось – за любовні сцени, хтось – за внутрішні монологи. Таке розщеплення авторства має один малоцікавий побічний ефект (йдеться про критику поширеної сьогодні технології виробництва поп-культури), але його основний сенс в іншому. Кілька авторів, що по черзі пишуть один текст, – одна з найяскравіших у романі метафор людського життя, в якому вчинки залежать не від волі, а саме від тих сутностей, які навідують душу в різний час і спонукають до тих чи інших дій. Себто, душа може виявитись порожньою туалетною кабінкою, а всі пристрасті, муки та вагання з’являються в ній разом з кимсь іншим – з тим, хто піднімає унітазну покришку. З-поміж усіх товарів, яким Пєлєвін торгував на своєму творчому шляху, публіку завжди найбільше цікавило саме оце вульгарно-містичне чуття реальності, за допомогою якого автор звик пояснювати все: і вплив покемонів на бізнес, і упирську пожадливість до гламуру, і народне очікування апокаліпсису.

Михайло Бриних Михайло Бриних , письменник, публіцист