ГлавнаяКультура

Тарас Прохасько: “Кожне покоління поділене на безліч соціальних груп, і досвід групи є важливішим, ніж досвід цілого покоління..

Письменник Тарас Прохасько, один з відомих представників так званого “станіславівського феномену” в українській літературі 1990 – років, який став першим лауреатом літературної премії ім. Джозефа Конрада, на цей раз виступив як член журі премії.

Тарас Прохасько: “Кожне покоління поділене на безліч соціальних груп, і досвід групи є важливішим, ніж досвід цілого покоління..
Фото: www.litakcent.com

В минулому році було розглянуто заяви від 23 авторів для участі в конкурсі на здобуття премії. У фінал вийшли Наталка Сняданко, Сергій Жадан і Таня Малярчук.

Премію ім. Конрада отримав Сергій Жадан (цікаво, що минулого разу Жадан і Сняданко вийшли у фінал разом з Прохасько).

Окрім премії в 3 тис. євро, переможець 2009 року має можливість півроку стажуватися в Польщі у межах стипендіальної програми міністра культури й національної спадщини Республіки Польша «GAUDE POLONIA», яка призначена для молодих художників й перекладачів польської літератури, які проживають в державах Центрально-Східної Європи. (Літературну премію ім. Джозефа Конрада-Коженевського засновано в 2007 році, вона надається Польським Інститутом в Киеві за последовність в реалізації творчого шлху, иноваційність форми, руйнацію стереотипів й универсальність подання).

Якщо говорити про книжки фіналістів – “Комашину Тарзану” Н. Сняданко, “Звіролов” Тані Малярчук та “Ефіопію” С. Жадана – це не буде послуговувати остаточним показником, що премію тому ж Жадану було надано саме за якийсь окремий твір. Все ж таки, журі оцінює творчість письменника взагалі за останні роки. Наприклад, коли премію ім.. Конрада вперше отримав Прохасько, то в пресі один з наших потужних критиків Ігор Бондар-Терещенко почав розмірковувати, за що ж саме письменник її отримав: за роман “Непрості” чи за “брошуру газетних фейлетонів “Порт Франківськ , де великолепно розшифровано суть романтичної україно-польскої, а також австро-венгерської герменевтики. Проте яким чином це торкається літератури як такої?”

За фахом ботанік, письменник Тарас Прохасько пише насправді дуже “непросту” прозу, блискуче оперує з прозовим формами – якось надибала в нього сюжет, з якого, схоже, Андрухович був розвинув цілий роман “Перверзії”, а в Прохаська то була коротенька новела. Прохаська насамперед захоплює ботаніка, філософія й містика. При всій симпатії до Тараса Прохаська як письменника, не можу утриматися аби не процитувати критичний пасаж з виступу на сторінках ЗМІ Ігора Бондара-Терещенко про творчість Прохаська, зокрема, книгу “Непрості” (хочеться сподіватися, насправді, що ІБТ тоді керувався все ж таки не “сірими” заздрощами до письменника, який отримав тоді першу премію імені Конрада (лише 21 тисячу гривень, яку збирався “витратити на купівлю картоплі та інших овочів впродовж зими”), а здоровим критичним глуздом: “Спочатку цей прикарпатський екзегет творив у своїх текстах суто приватну мітологію, після чого захопився її соціокультурною складовою. Втім, у Прохаська аж ніяк не політика, але сакральна географія Українських Карпат. Топонімікою, вважає сей автор, цілком можна обійтися, а місцевість часом буває крутіша за будь-який сюжет, адже «іноді варто заговорити самими назвами в правильній послідовності, щоб назавжди оволодіти найцікавішою історією, яка триматиме сильніше, ніж біографія».

Тож назагал у Прохаська усього лише чергова сага метафізичного краєзнавства. Приватний епос і сімейна географія рослин, основними вузлами якої виступають прикарпатські топоніми, екзотична ботаніка та інша семантика географічного простору...”

Ми поспілкувалися з Тарасом Прохасько під час вручення премії ім. Конрада Сергію Жадану:

За якими критеріями журі на вручення премії ім. Дж.Конрада насамперед оцінювало творчість конкурсантів?

Критерії оцінки чітко сказані у положенні про премію – універсальність послання, новація, послідовність. Дуже важливим є етап висунення претендентів. Воно не залежить від журі, але журі обмежене переліком поданих кандидатур. То ж можна собі уявити, що багато гідних авторів є просто не подані, натомість серед поданих є такі, які є далеко не найкращими. Зрозуміло, що кожен з членів журі керується власними смаками, однак у оцінці не можна знехтувати такими важливими критеріями як присутність автора у іншомовних контекстах, вагомість зробленого для внутрішнього і зовнішнього статусу української літератури.

Фото: www.morty.org.ua

Чи уважно розглядалися твори всіх письменників, надіслані на конкурс? Чи звернули увагу члени журі, наприклад, на твори В’ячеслава Гука?

Кожен член журі працює індивідуально. Рішення кожного члена про лауреата залишається таємницею і після визначення переможця. Щодо мене, то не розглядав уважно нічого, бо чітко уявляв собі тих кількох авторів, яким хотів би віддати свій голос.

У мене склалося враження, що головний акцент при наданні цій премії тому чи іншому письменнику (особливо у випадку з С. Жаданом) робився не на “європейськості”, котра наявна в стилістиці, наприклад, того ж В. Гука, а саме підкреслено на вмінні достеменно зобразити картину глибокої “східноєвропейськості” у творчості. Чи я помиляюся?

Я про таке не думав. Мені взагалі не йшлося про так звану європейськість чи східноєвропейськість. Мене цікавило тільки те, як ця література може розповісти світові – українцям в тому числі—про Україну.

Фото: www.morty.org.ua

Тарасе, чи ви читали “Таємницю” Андруховича й чи здалася вона вам хоч на якийсь процент цікавою? Як на мене – там відсутній портрет покоління, відсутній зріз епохи 70-х-80-х як такий, тому що на перший план завжди випирає суцільне авторське “я”. Можливо ви дотримуєтеся дещо іншої думки?

Я вважаю, що говорити про якісь чітко означені покоління – особливо у епохи відносно лагідні, не криваві – некоректно. Портрет сучасників ніколи не може бути однорідним. Кожне покоління поділене на безліч соціальних груп, і досвід групи є важливішим, ніж досвід цілого покоління. Серед моїх ровесників і навіть однокласників є настільки різні способи причетності до історії, що взагалі важко повірити, що ми живемо у один час. Тому письменник не має іншого виходу, ніж говорити те, що сам знає. Я знайшов у романі багато такого, що було і моєю приватною історією, незважаючи на формальну належність до трохи інших поколінь. Крім того, я вважаю, що сама форма та спосіб мовлення цього роману є для української літератури набагато значнішою, ніж може здатися після прочитання цієї книжки. Насправді це великий крок уперед.

Як ви ставитеся до появи таких навчальних посібників, як “Сучасна українська проза. Постмодерний період” Роксани Харчук або збірник літературно-критичних статей Івана Андрусяка “Латання німбів”?

Я не маю потреби і охоти читати навчальні посібники. Але вважаю, що коли вони є, то мусили з’явитися. Знаю також, що будь-який посібник не можна сприймати як єдиний. Знаю, що кожен посібник однаково здатен когось просвітлити, а комусь щось зіпсувати у голові. Зрештою, як і всі інші речі на світі (Дивно, що Тарас Прохасько настільки індиферентно поставився до книжок, де розгляду його творчості присвячені цілі розділи. А Роксана Харчук подала навіть цілий список літератури про Тараса Прохаcька. - А.Л.)

Фото: www.morty.org.ua

Як ви оцінюєте сучасний літературний процес? Чи не загальмовує він? Я, наприклад, бачу зовсім небагато цікавих молодих імен. Я не вважаю, навіть з огляду на вручення премії Конрада (до речі, письменники, які вийшли у фінал, вже добре відомі, наймолодша, звісно, Таня Малярчук), що видавництво “Фоліо” видає все найкраще. Є письменники більш цікаві, проте менш “розкручені”. Хіба не так?

Так. Очевидно. Але власне це і є тим, що можна назвати процесом. Літературний процес і існування добрих творів – не одне і те ж. Крім того переконаний, що штучно загальмувати або прискорити літературний процес неможливо. І прискорювати його заради прискорення не варто. Тому думаю, що з процесом у нас все в порядку. Не треба ним перейматися.

Тарасе, які теми вас зараз цікавлять настільки аби виникло бажання, наприклад, написати товстий роман?

Знаючи себе, знаю, що бажання написати товстий роман виникнути не може. Навпаки, думаю тепер над тим, як зуміти стиснути роман до кільканадцяти сторінок.

Над якими творами зараз працюєте?

Я ризикнув зайнятися перекладом однієї великої і важливої для мене книжки. Тому ближчим часом працюватиму тільки як перекладач-аматор.

Фото: www.azh.com.ua

Ще років з десять тому багато розмов серед критиків торочилося щодо “галицької прозової школи” та “станіславівського феномену” – про передову лінію постмодерних новацій в літературі та мистецтві. На сьогодні ж постмодернізм вже вкоренився в історії сучасної української літератури (тобто “європейською” лінією нас не здивуєш), але вже далеко не такий “модний” як раніше.Чи слід вважати, що в теперішньому часі й “станіславівський феномен” став здебільшого надбанням історії чи ще “живий курілка”? Зрозуміло, що письменники пишуть нові твори (от, нажаль, Морговський помер) Але гурти порозпадалися (такі, як “Нова дегенерація”, наприклад). Окремо творить Процюк, окремо – Андрусяк. “Четвер” став взагалі раритетом через кризові фінансові обставини. Той же Андрухович, здається, “почив на лаврах”. І що далі?

Потрібно дуже чітко усвідомити, що станиславівський феномен – це поняття з історії української літератури. Воно охоплює творчість кількох авторів у атмосфері визначеного періоду. Все, що роблять навіть ці автори після закінчення того періоду ніяким станиславівським феноменом не є. Інша справа, що життя триває. У Франківську з’явилися і з’являються нові цікаві автори. Якщо якось вони потраплять у дуже свій час, то можна буде говорити про якісь нові феномени.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter