Пройшло кілька днів після подій 2-го жовтня під Київрадою, «страсти поутихли». Втім, «київське питання» й досі залишається актуальним і надважливим. Читаю багато коментарів та думок стосовно того, що відбувалося під КМДА 02.10.2013. Хтось критикує дії опозиції, хтось підтримує, хтось залишається байдужим. Начебто, вже всі хто міг висловилися. Оскільки брав безпосередню участь в акції, спробую викласти свою власну точку зору з цього приводу і не тільки.
Перше. Чи потрібно було проводити опозиційну акцію під стінами КМДА взагалі? Беззаперечно, потрібно. Ми давно визнали цю Київраду антиконституційною і оголосили про її не легітимність з 2-го червня цього року. Ця позиція є аргументованою, єдино вірною, такою, що відповідає інтересам Киян, відповідає нормам Конституції і Законів України. В цьому не має і не може бути жодних сумнівів, не зважаючи на заангажованість і пряму політичну вмотивованість рішень продажних судів різних інстанцій, що виконують накази Банкової. Зрештою, хтось має відстоювати наші права і боротися за Київ, навіть коли інші спостерігають мовчки.
Знаєте, поверхнева, зовнішня демократія Януковича не має нічого спільного з реальним станом речей в середині країни та її внутрішній політиці.
Не буду знову нагадувати як влада готувалася до проведення сесії Київради 2-го жовтня, це всім відомо. Металеві паркани, загони озброєного спецназу, відключення ліфтів та взяття під контроль і охорону кожного поверху будівлі. В жодній цивілізованій країні світу таке ганебне дійство було б просто неможливе.
По суті, вони скоїли кримінальний злочин, оскільки незаконно блокували виконання народними депутатами своїх прямих обов,язків. Опозиція домагалася одного - можливості увійти депутатам до зали засідань і з правом дорадчого голосу оголосити про рішення Зборів. Але їм брутально перешкоджали, били, травили газом і т.д. Це божевілля!
Це означає тільки одне: влада боїться власного народу, а за зачиненими дверима чиняться чергові беззаконня і дерибан. Ви можете уявити собі таке в Німеччині, Франції або Англії по відношенню до пересічних громадян? Я вже мовчу про депутатів, що отримали мандат довіри від людей, чия доля, власне, вирішується.
Агресія народжує агресію, це всім відомо. Тому, у спричиненні бійок слід звинувачуючи виключно діючу владу і міліцейських начальників, зокрема Захарченка. Адже, без його прямої вказівки такі жорстокі дії з боку правоохоронців до мирних демонстрантів, навряд чи відбулися б. Саме вони відповідальні за цей злочин. Порушуючи Закон, зневажаючи людей і їхніх представників у парламенті, вони пішли на ганебні дії. Крім того, Захарченко має відповісти і за використання проти мирних демонстрантів солдатів строкової служби. Це – наші діти! Вони ні в чому не винні, вони прості солдати. А їх, як «м,ясо», знову кинули «під танки».
Безперечно, я проти застосування будь-якої сили до працівників міліції, це неприпустимо. Адже, вони сліпо виконують наказ. При цьому, багато з них, самі були налякані, бо не розуміли, що коїться і як діяти. Власне, разом зі своїми колегами, народними депутатами, прийшлося вгамовувати деякі «гарячі голови» протестувальників, щоб не допустити «судів Лінча». Звичайно, деяких міліціонерів дуже шкода, але, що тут зробиш, «а ля гер ком а ля гер»… Це сумні реалії сьогодення.
А от працівники «беркуту» - це інше. Окрема тема. Їхня нахабна поведінка вражає, а манера спілкування навіть з нардепами, все більше нагадує «фєню». Дожилися. Ні офіцерської честі, ні людського сумління. Українська міліція, зокрема «Беркут», вже давно став, окремим воєнізованим угрупуванням Януковича і ПР. За кошти українців, порушуючи Конституцію України, вони служать не Україні, захищають не людей, а правлячий режим. Гадаю, що після усунення Януковича, такий «Беркут» має бути розпущений. Начальники, що віддавали антиконституційні накази і брали участь в незаконних діях проти громадян мають бути звільнені та притягнуті до відповідальності. А на базі нинішнього «Беркуту» має бути створений новий підрозділ, що відповідатиме всім нормам таких правоохоронних структур в демократичних державах.
Варто також зазначити, що поки депутати від опозиції намагалися потрапити в Київраду через кордони «беркуту», десант «регіоналів» на чолі з Лук,яновим, преспокійно висадився в мерії і звідтіля керували процесами, насолоджуючись своєю безкарністю.
«Регіонали» постійно прикривають свої дії в столиці рішеннями своїх судів та нормами Конституції про «безперервність влади». Про суди вже казав, не повторюю. А от щодо іншого, то у Януковича мабуть щось «попутали». Бо безперервність влади не означає – узурпація влади! Безперервність влади наступає в процесі проведення чесних і відкритих виборів, строкових або поза строкових. Тому, режим і тут займається підміною понять. В київській ситуації їхня «безперервність» дорівнює саме повній узурпації , нехтуванні Конституцією та інтересами Киян.
Зрештою, маємо, що маємо, вже відбулося і мабуть не в останнє. Втім, ще раз зазначу, що опозиційну акцію 2-го жовтня під Київрадою потрібно було проводити ОБОВ,ЯЗКОВО! Окупанти не повинні мати спокою. Інше питання, що далі…
На жаль, є питання і до організації таких протестних акцій. Вони виникають не вперше і робити вигляд, що «всьо путьом», означає мовчазну згоду з можливим програшем в майбутньому.
Ми ( і я, в тому числі) весь час бідкаємося, що Кияни не приходять підтримати акції опозиції. Кажемо, що Кияни інертні, інфантильні, байдужі. З цим важко не погодитись, здебільшого так і є, поки що. Але виникає питання: чому? Скажімо, хто їх кликав на акцію 2-го жовтня? Чи була проведена реальна мобілізаційна кампанія в столиці? Ні! Не було, ніхто, нічого. Інтернет і ФБ не рахується. Як показала практика останніх років – це не працює. Значить, давно пора робити висновки.
Прикро про це говорити, але складається враження, що кілька останніх років, певні керівники столичних осередків (з політкоректності не називаю) найбільших опозиційних сил працюють не на досягнення результату, а на картинку для телевізора і фото звіту перед своїми лідерами. Але ж від цього жодного ефекту, це окозамилювання і люди його відчувають.
Відразу зазначу, зрозуміло, що я не про всіх, але... Треба визнати, що, на жаль, проплачені масовки давно стали нормою в столичному осередку однієї з найбільших опозиційних сил. Тому, часто-густо, але ми бачимо звичне видовище. Коли кілька десятків людей, справжніх патріотів, разом з народними депутатами б,ються як леви, а сотні стоять спокійно спостерігаючи за цим дійством і спокійно чекають закінчення акції. Точніше, закінчення оплачених годин. З таким підходом ми далеко не підемо, це шлях в нікуди… "Активісти за гроші" революцію не зроблять. І якщо так буде продовжуватись і надалі, то це може вилитись у серйозні проблеми в майбутньому.
Будь-яка соціологія сьогодні говорить про те, що понад 70% Киян підтверджують нелегітимність нинішньої міської влади і виступають за проведення виборів мера і Київради. От це і є головний критерій необхідності їх негайного призначення. Але влада мовчить, їм байдуже. Оточивши себе спецназом, вони спокійно спостерігають як під стіни КМДА приходить, в кращому випадку, 1000 мітингувальників, з яких, на жаль, є і частина «не за просто так». Цим в подальшому нас і «криють». Мовляв, про які вибори ви говорити, коли киянам байдуже. Вони вас не підтримують і на ваші акції не виходять. З іншої сторони, самі Кияни, також відчувають і бачать не достатню ефективність таких протестів. Адже, якби під КМДА було хоч 5-10 тисяч справжніх патріотів, ніякий «беркут» би їх не зупинив.
Отже, гадаю, що керівникам опозиції потрібно змінювати стратегію і тактику в питаннях Києва. З людьми потрібно постійно працювати, агітувати, переконувати. Простий приклад. В одній з найбільших опозиційних сил в столиці 29 тис членів партії!… Де вони? Якби хоч кожен 10-й був особисто повідомлений і запрошений на акцію 2-го жовтня ( та й на усі попередні), все було б інакше. Але ж останні роки про них просто забули, вони, мабуть, нікому виявились не потрібні. Легше «купити ботів» і не заморочуватись… Я знаю і розумію чому відбувається саме так, але це окрема дискусія, що поки не на часі. От і маємо, що маємо. Зрештою, це питання внутрішньої кадрової політики партії. Їм і робити висновки.
На мій погляд, проблемою є і відсутність єдиного кандидата в мери Києва від опозиції. І насправді, вже не так важливо хто це буде: Кличко, Порошенко, Томенко, Іллєнко чи Катеринчук. Саме ця людина повинна вже зараз ставати «рупором» опозиційних сил в столиці, вести людей, планувати, організовувати і очолювати усі наступні акції, що стосуються «київського питання». Безперечно, він має мати просту і зрозумілу програму першочергових дій. За таких обставин, коли люди будуть розуміти з ким і за що виходити, ситуація зміниться. Люди піднімуться, жодних сумнівів. І тоді під КМДА або ВР буле не тисяча протестантів, а десятки тисяч Киян. А поки що розгубленість, зневіра. Зрештою, вода камінь точить. Крок за кроком, ми маємо аналізувати помилки і рухатись далі.
Ще одне. Читаю різні коментарі стосовно участі народних депутатів від опозиції в акції 2-го червня і хочу підтримати Арсенія Яценюка. Попри все, він – молодець. Втім, чомусь, його приступність на мітингу у протистоянні з «беркутом», у декого викликає обурення або злу іронію. Дарма. Я був поруч, бачив. Подобається комусь чи ні, Яценюк був з людьми, не ховався і не тікав. Був у вирі подій, особисто їздив визволяти з буцегарні затриманих активістів і вже це викликає на повагу до нього. Крім того, окрема подяка нардепам «Батьківщини»: Арсену Авакову, Сергію Пашинському, Олександру Бригинцю, Леоніду Ємцю, Миколі Княжицькому, Віталію Яремі, Миколі Мартиненку, Андрію Сенченку, Миколі Катеринчуку, Юрію Одарченку та ін. Ударівцю Віктору Чумаку та свободівцям Андрію Іллєнку, Андрію Мохнику, Ігорю Мирошніченку, Олексію Кайді, Юрі Левченку, Юрію Сиротюку. Вважаю, що люди мають знати тих народних обранців, що в реалії намагаються боротися і захищати інтереси Киян, боротися за наведення в столиці конституційного ладу. А от чи буде все це в подальшому ефективним покаже час. Я переконаний – буде!
І останнє. Завтра починається новий сесійний тиждень у ВР. У опозиції два ключових завдання. Усіма можливими методами дотискати звільнення лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко, а також домагатися проведення виборів у Києві 15-го грудня цього року. Все це потрібно реалізувати до проведення вільнюського саміту ЄС.
Стосовно Юлії Тимошенко, перший крок зроблено. Вона дала згоду на лікування в Німеччині. Мабуть, це далося їй важко, але всі ми вітаємо і підтримуємо таке рішення. Її аргументи є правильним і беззаперечними. Крім того, це жорстка вимога всього цивілізованого світу. Отже, звільнення Юлії Тимошенко і іі від'їзд в найближчі дні, стане яскравим показником реальних прагнень Януковича і Ко до євроінтеграції. Все просто. Якщо Юлю буде звільнено - курс на Європу. Якщо ні, значить, всі розмови представників нинішньої влади про бажання прямувати до цивілізованого світу - це банальне окозамилювання і брехня. Відлік часу почався... Слово за Януковичем. Напевно, під час наступної сесії ВР, парламентській опозиції потрібно допомогти йому прийняти правильне рішення.
А щодо виборів у Києві, також, все зрозуміло. Бути виборам чи ні? Янукович вже сказав – ні! Тепер все залежить виключно від узгодженості та консолідації дій опозиції в парламенті. Треба «качати». Нехай вся світова спільнота, бачить і розуміє важливість «київського питання» в контексті євроінтеграційних процесів в Україні.
Здати Київ – це означає ризик програти президентські вибори, це без перебільшення. Тому, потрібно всіма можливими методами тиснути. Якщо потрібно блокувати трибуну, якщо потрібно битися, якщо потрібно закликати людей і організовувати серйозний, потужний вуличний протест під стінами ВР. Адже, саме від рішення парламенту залежить чи будуть проведені вибори в Києві. Відступати нікуди! Київ – головний опозиційний форпост у боротьбі проти узурпаторів. Київ наш!
P.S. Я висловив свою власну точку зору і не претендую на право істини.