Антимайдан
Нормальним провокатором виступив за цей час тільки Анатолій Голубченко, хоча й він далеко не злий геній: ми в Київраді наче іграшки до ялинки вкрали, то медалі совкові поцупили. Естетику його провокацій псують невпевнені у здійсненні працівники КМДА та з опущеними очима у підлогу «журналісти» каналу «Київ».
Коротше кажучи пауза в активності Майдану не несе ніяких перспектив. Хіба що Майдан стане українською Християнією, тільки з націоналістично-консервативним змістом. Але це ще гірше – програвати не цікаво. Врешті пацифістський Майдан як у Руслани – це більш ніж позитивна форма Майдану для Януковича. Її продовження знаходить себе у претензійності тих, хто записує себе у святенників з числа громадськості. Різні художники, співаки тоді мають право когось повчати, коли вони самі до і під час Майдану робили щось для активізації дій громадян проти режиму. А якщо вони заробляли нормальні гроші тоді, коли політичні активісти билися з Беркутом на акціях і воювали із чиновниками, то мені такі авторитети громадськості – нуль без палички.
Пацифістам наведу слова Григорія Богослова: «Із радістю ішов я, сподіваючись загасити полум’я жаги… Коли ж ясно побачив, що водойма безводна, тоді повернувся з великим сумом, набувши одного – велику жагу». Якщо таки вони переможуть, то наступного разу Майдан буде кривавим. Ми цього не захочемо, але може захотіти народ.
Тому безробітний пацифістський Майдан означає: нікому не загрожувати, перетворюватися на декорації, ставати посміховиськом. Або інакше: пацифістський, безробітний Майдан – це і є Антимайдан.
Як такий його легко знищити, як і будь-який плацдарм – треба тільки перерізати тилові комунікації. Цим зараз і займається ДАІ.
По суті питання стоїть руба: або ми дестабілізуємо спокій режиму або вони нас садять. Принаймні активістів. Як активіст, я боюсь репресій, Беркут і прокурора: я залишуся один, а їх стане багато, якщо все завершиться «Антимайданом», нічим. Не хочеться бути Винниченком, щоб потім пити бром, читаючи новітню історію Русі.
Цінності
Досвід народу втілюється у цінностях. Як свідчить історія досвіду конфліктів цінності і ресурси – найцінніші ідеї та матерія. І конфлікти через них найдовші і фотографують їх найчастіше.
Майдан, як це видно, виступає за християнські, національні, сімейні цінності. Яку б критику закордонні противники не писали.
За правову державу на їх основі і без корупції, поліцейства, безкарності чиновників, мажорів. Майдан підтримує громадянську солідарність, самозахист, патріотизм, звернення до героїчного минулого українців, розрив із колоніальним минулим. Як би це не любили закордонні критикани.
Чого не вистачає Майдану, так це економічних гасел. Проблема не тільки у негативному ставленні до олігархів, які сприймаються просто як спілка якихось «злих демонів». Немає навіть розмови про негативи майнової нерівності. Вже не кажучи про альтернативи пануванню приватної власності. Економічна несправедливість – як би це погано не звучало для лібералів, які звинувачують націоналізм у критиці капіталізму – причина бідності, причина Майдану, причина падіння виробництва і зростання попри все багатства найбагатших.
Майдан почався із вимог геополітичного вибору Європи. Під чим розуміється вибір кращого життя. Насамперед економічного. І тому Майдан повинен говорити про перегляд результатів приватизації, примусову націоналізацію майна олігархів. Про повернення і розбудову економічної опори держави – стратегічних підприємств. Про можливість трудовим колективам соціалізовувати державне чи люстроване приватне майно, про повернення комунального майна громадам міст і сіл. Про підтримку державою кооперативного руху. Про розвиток професійних спілок.
Тобто я говорю про організацію справедливої економіки, а не про запровадження планової економіки. Врешті мої думки не стосуються заперечення права на ведення бізнесу. Ідеться про більшість трудового люду – від робітника заводу до менеджера реклами, – про яких говорять набагато менше, ніж про підтримку бізнесу. Якщо справедливо, то тоді інакше ніяк.
Якщо нам вдалося вирватися із комуністичного пекла, то чом би нам не спробувати вирватися із пекла глобального капіталізму?
Україна має бути більш християнською, суверенною, національною, справедливою.
Мета
Майданом було сформульовано три різні за мотивацією мети. Перша – скинути Януковича силою. Друга – втопити державу протестними діями по всій країні до завершення виборів.
Від першої налякано відмовилися, але всім і досі дуже хочеться. Друга стала психологічно більш прийнятною, але менш бажаною і красивою.
Наразі виглядає, що сукупна деградація Майдану дійшла до оформлення третьої мети – зрадливо завершити Майдан. Наприклад, покірним виконанням рішення суду за позовом КМДА на численні скарги «киян» розчистити Хрещатик.
Час власне покаже, що напишуть про Майдан 2013-2014 рр. історики.
Повідомлення
Мобілізації людей на Майдан – це в першу чергу якісне повідомлення. Це – бачення майбутнього і що робити зараз. Також – це гарантування позитиву і безпеки активістам.
Повідомлення про ставлення до режиму у нас непогані. Однак мотивування дій – нікудишнє. Гасла «Стоїмо!», «Провокатор!» - це частина демобілізуючої істерії. Її результат не тільки пацифізм і безрезультатність. А успіхи поліцаїв у цивільному здавати активістів поліцаям у формі під схвальні крики задурманених майданівців.
Не піддаватися лінощам і розчаруванню, усвідомити необхідність масової довгої, нудної і небезпечної роботи – запорука успішності Майдану.
Повідомлення для Майдану має бути таке: активні дії в Києві і в регіонах проти адмінбудівель, міліції, судів, прокуратури, СБУ. Бойкот ЗМІ та компаній олігархів та регіоналів.
Гасло наступних тижнів: Блокада ворогів!
Тактика
Опора режиму – силовики і чиновники. Як стало зрозуміло їх ніхто зливати не буде. Вони заслужили на додаткові гроші із держбюджету і на нові квартири. Ми всі, ясне справа, не заслужили.
Жодна держава, казав один революціонер, не може виграти війну проти свого народу.
Міліції, СБУ та інших не так і багато. Нас більше. Це треба зрозуміти і цим треба керуватися.
Є відомості про те, що самі силовики середньої і нижньої ланки не просто нас підтримують. Вони готові перейти на наш бік. Однак вони це зроблять не після гнилих і огидних «Міліція з народом!». А після того, як вони будуть виснажені нашим натиском, вимотані емоційно, невиспані, соромитимуться засуджуючих дзвінків від мами.
Поговориш з людьми на тему що конкретно робити і вони просто і ясно скажуть: «ніякі пікетування нічим не поможуть, тільки блокіровка януковича, залізать в їхні кабінети, гірше і так вже не буде, он Ілінченка і ту журналістку побили вже»…
Повернутися до натиску на режим – значить повернути перспективи Майдану.
Легенький вітерець. Організуйтеся вашою компанією і зробіть пару легких речей протягом тижня. Наприклад, спробуйте побити КМДА 500 дзвінків вдень на їхню лінію 15-51. Або так само позадовбувати райдержадміністрацію. Але не один раз, а протягом хоча б тижня. Тоді міняйте ціль. І так далі.
Осінній вітер. Блокада владного кварталу, страйки на якомога більшій кількості підприємств,будувати нові барикади на дальніх точках, готуватися до подальшого наступу, не купувати товарів і послуг компаній олігархів та регіоналів, бойкот каналів Інтер та Перший національний.
Щасливий кінець
Щоденний всеукраїнський вуличний натиск допоможе з часом зрозуміти якої мети ми можемо досягти: зрадити і підкоритися рішенню Печерського суду, принаймні заблокувати державну машину аж до оголошення президентських виборів чи нарешті скинути революційно і антиконституційно ворога номер один.
Якщо програємо - репресії, жертви і розчарування.
А хочеться ж революції, люстрації, націоналізації і щастя. І морозива.