ГлавнаяБлогиБлог Юрія Ганущака

Пенсійна реформа: введення в тему

Одним з глобальних викликів сьогодення є старіння людства. Успіхи медицини, здорове харчування, засоби планування сім’ї, яке зменшує ймовірність появи «випадкових» дітей, але й знижує можливості самовідновлення населення – все це загострює проблему утримання людей похилого віку. Для політиків пенсіонери – дуже благодатний грунт для маніпуляцій – дисциплінований електорат, який чутливий до обіцянок збільшити розмір пенсії. При цьому чисто вікові особливості організму притуплюють властивість до глибокого аналізу обіцянок несумлінних політиканів.

Таким чином популізм, який раніше стримувався позицією здорового глузду середнього класу чи пуританським вихованням, зараз не має серйозних стримуючих чинників. Посилення патерналістського вектора в країнах зі старіючим населенням істотно зменшує потенціал розвитку, а для держав з не окріплою демократією і агресивним сусідом, до яких відноситься Україна, це загрожує взагалі самому їх існуванню. Пенсійні системи більшості країн переживають не кращі часи. Розрекламована у 80-90 роки накопичувальна система дає збої. Забезпечити постійний ріст вартості капіталізованих активів протягом не менше 40 років з допомогою державних страхових накопичувальних фондів виявилось завданням майже неможливим – глобальні періодичні економічні кризи практично з’їдають такі накопичування. Багато країн повертаються до солідарної пенсійної системи.

Юрій Ганущак Юрій Ганущак , Директор Інституту розвитку територій

Фото: Александр Рудоманов

Однак традиційна солідарна система теж залишається досить уразливою до викликів. Яскраве тому підтвердження в Україні – непродумане зменшення основного джерела формування доходів Пенсійного Фонду більш як удвічі, що збільшило його дотаційність до двох третин загального обсягу. Цілком реальною є загроза повної ліквідації фонду та переведення фінансування пенсійних виплат на державний бюджет. Для бізнесу, який жорстко лобіює таку позицію, єдиний соціальний внесок – додаткове фіскальне навантаження. При цьому необхідність збільшення ставок податків за іншими податками щоб забезпечити пенсійні зобов’язання держави, теж не сприймаються. Обіцяють стрімкий ріст економіки, детінізації, прихід капіталу, хоча вже аналіз впливу ставки ЄСВ після її зменшення показує, що насправді яскравого ефекту виводу з тіні доходів не спостерігається. Для підприємців пенсіонери – баласт, тому їх не цікавить, що держава буде з ними робити. Основне – зменшити рівень податків.

У вік розвитку інформаційних технологій ряд урядових рішень, на жаль, досі приймається на основі фейкових повідомлень, псевдонаукових досліджень, недостовірних даних. Тому вкрай важливо періодично «заземляти» як політикум, так і активне громадянське суспільство, нагадуючи основи формування суспільних відносин, в тому числі, створення пенсійної системи. Незнання, нехтування такими правилами неодмінно приводить до невдачі при реалізації красивих, але слабо продуманих ідей.

Отже, пенсійне страхування – страхування від немічності в старості. Тобто неможливості забезпечувати достойний рівень життя, коли фізичних сил для цього вже бракує. До кінця 19 століття державного пенсійного страхування не було. Його роль виконував принцип трьох поколінь. Батько забезпечував безбідну старість перестарілому дідові, показуючи приклад для дітей, старший син з яких отримував у спадок житло і обов’язок теж утримувати батька до смерті. Звичайно, всі три покоління мають жити під одним дахом, бути стійкими в моральному плані і сім’ї мають бути багатодітними, щоб забезпечувати розширене відтворення. Як правило, це сільська місцевість, консервативний спосіб ведення господарства, добре релігійне виховання. У випадку бездітних сімей, забезпечення старості покладалось на громаду чи церкву, які, в свою чергу, мали свою економіку для такої діяльності. Бездітні сім’ї, як правило, були найбільшими донаторами таких установ. Або накопичували кошти на старість. Найбільше скарбів якраз відносяться до періоду до другої половини 19 століття. Розмір таких відкладень відповідав приблизним уявленням про потреби людини в старості та часу його життя до смерті. Так що розрахунки періодичних відкладень повністю вписуються в теорію актуарних внесків при страхуванні.

З бурхливим розвитком індустрії потреби міста в активній робочій силі та велика нестача житла почали руйнувати збалансовану систему трьох поколінь. Можливості накопичення активів теж стали ризикованими через нестабільність банків та девальваційні експерименти урядів з національною валютою. Соціальні заворушення, вимоги загального виборчого права для всіх громадян країн – ці виклики породили створення пенсійної системи, яка з часом структуризувалась у класичну солідарну систему. При ній старше покоління утримується за рахунок внесків у пенсійний страховий фонд, які вносить працездатне покоління. А воно, в свою чергу, сподівається, що держава забезпечить їм безбідну старість за рахунок примусу іншого молодого покоління теж платити такі страхові пенсійні внески. Звичайно, така система має ряд вразливих місць, які з глобалізацією та прискоренням суспільних процесів мультиплікуються та перетворюються в загрози існування самої системи. Ось їх не повний перелік:

  • політична нестабільність, небажання політиків дотримуватись системних правил, баналізація політичних лозунгів;

  • тиск бізнесу по мінімізації своїх витрат;

  • економічні кризи;

  • втрата моральних орієнтирів у великої частини працездатного населення;

  • інтенсивна міграція населення;

  • депресивна демографія.

Чисельні глобальні виклики потребують адекватної адаптації пенсійної системи.

Розрахунок пенсійних внесків

Отже за класичною схемою страхування акумульований обсяг внесків повинен забезпечувати  виплати після настання страхового випадку до закінчення терміну дії цього випадку. Страховий випадок в пенсійній системі – настання немічності, що супроводжується виходом на пенсію. А його закінчення – як це не сумно – смерть. Перший показник визначається законом, другий на підставі статистичних даних проживання на пенсії, які усереднюються. Як правило, пенсійні внески прив’язані до розміру оплати праці, і здебільшого вони йому пропорційні.

Розмір прийнятних пенсійних виплат – індивідуальний показник, який залежить від способу життя в часи працездатності. І відмова від звичних витрат здебільшого є досить болісною. І хоча адаптація до нових умов є індивідуальною, однак спостереження за соціальною активністю дають підстави визначати той показник, який для держави є пороговим. Адже відношення до старшого покоління є досить точною оцінкою стану соціуму та перспектив його розвитку. Також слід зауважити, що в країнах з демократичними традиціями пенсіонери грають важливу роль в електоральних уподобаннях, тому їх вибір нерідко стає фатальним для занадто ліберальних урядів.

KYOXPMp7_UCxPrPgdS7Uz6QX5k-nCVXDVbbPnW5j

Соціально прийнятним вважається показник відношення пенсії до зарплати на рівні, що не менше 0,5 (на графіку це співвідношення P/Z). Цей показник, який називається коефіцієнтом заміщення, є індикатором рівня забезпечення старості в світі. Україна приєдналась до ряду міжнародних угод, які зобов’язують її забезпечувати його на рівні не  нижче 0.4.

Аналіз статистичних даних по масивах застрахованих (тут і надалі використовувались дані Пенсійного фонду) показує, що за роки праці заробітна плата зростає в середньому лише на 15%. Тобто номінально оплата праці з початку трудової діяльності до виходу на відпочинок зростає суттєво за рахунок інфляції, однак в масиві даних за рік молодь отримує лише на 15% менше 60-річних. Пік оплати праці припадає на 45-50 років. Для обрахунку нормативу відрахувань із зарплати будемо вважати, що середньостатистична людина починає свою діяльність в 20 років (точка 1), а закінчує в 60 (точка 2), при цьому актуарний вік, тобто середній вік, коли людина вмирає – 78 років (точка 3). Остання цифра може здатись незвичною, оскільки ЗМІ та політики досить часто повідомляють, що середній вік життя українця заледве перевищує 62 роки, але при цьому забувають пояснювати, що цей показник враховує смертність в працездатному віці, а вона є дійсно високою – 30% двадцятилітніх йдуть із життя у віці до 60 років. А от ті, хто виходять на пенсію, живуть досить довго – жінки в середньому до 80 років, чоловіки – до 76.

Обсяг відрахувань на пенсію (на графіку – S1) має дорівнювати обсягу виплат при перебуванні на пенсії (S2). Нескладні розрахунки показують, що для отримання коефіцієнта заміщення 0,5 необхідно здійснювати відрахування із зарплати в розмірі 26%,  а для досягнення коефіцієнта заміщення на критичному рівні 0,4 такі відрахування мають бути в розмірі 21%. Нинішній же рівень відрахувань на пенсію як частина єдиного страхового внеску становить 20%, що цілком логічно дає показник пенсії на рівні 38% від останньої зарплати. Щоправда, якщо збільшити вік виходу на пенсію до 61 років, коефіцієнт заміщення виходить в більш комфортну зону в 0,4.

Приведені розрахунки показують, що навіть при найкращих показниках трудової активності пенсійні виплати будуть досить скромні при існуючій ставці відрахувань до Пенсійного фонду. Звичайно, розрахунки виходять з передумов, що вартість грошей не змінюється з часом, чого насправді не буває. Однак при солідарній системі гроші не відкладаються, а одразу йдуть на оплату зобов’язань перед існуючими пенсіонерами. При цьому поточна вартість їх не втрачається. Але постає проблема відслідкування нарахованих пенсій до вартості життя. Інше питання – дотримання поточного балансу Пенсійного фонду. Якби внески платили всі працездатні громадяни України, баланс Пенсійного фонду був би профіцитним за рахунок тих застрахованих, які померли до виходу на пенсію. Однак, на жаль, в молодості люди не схильні дбати про старість і тільки незадовго до настання пенсійного віку кількість застрахованих зростає. Хоча, звичайно, свою роль відіграє і тіньовий сектор економіки, де не платяться ні податки ні внески в соціальні фонди. Так, у нас зараз трохи більше 12 млн. застрахованих осіб з 25 млн працездатного віку (з 20 до 60 років), в той час, як пенсіонерів за віком – трохи більше 9 млн з 12 млн всіх осіб, які отримують пенсію. Лише кожний четвертий двадцятирічний платить внески до Пенсійного фонду (точніше, за нього переважно платить роботодавець). В 45 років застрахованих вже понад половина від всіх громадян. В той же час пенсію приходять оформляти практично всі, хто досяг пенсійного віку.

Розрахунки показують, що для поточного збалансування Пенсійного фонду потрібно 17 млн. застрахованих. При умові, якщо вони платять внески до Пенсійного фонду на рівні, яка розрахована від середньої зарплати. Тобто всього 5 з 13 млн. осіб, які уникають пенсійного страхування, достатньо переконати подбати про свою старість і величезна дірка в балансі Пенсійного фонду буде закрита. Щоправда при цьому його (Фонд) потрібно позбавити невластивих для пенсійного страхування виплат по інвалідності, втраті годувальника, соціальних пенсій. Вони повинні платитись за рахунок програм соціального захисту. А от спеціальних пенсій не повинно бути взагалі – всі пенсії мають нараховуватись за єдиним принципом – в залежності від пенсійних внесків. Це є одним з головних постулатів пенсійної реформи.

Правила повинні бути однаковими як для чоловіків так і для жінок. І не тільки через вимогу гендерної рівності, а також тому, що в іншому випадку розрахункові обсяги пенсій у жінок з огляду на об’єктивно довший час життя на пенсії, буде на 20-40% менший за чоловіків.

Інша вимога коректної пенсійної системи – збереження вартості відкладених на старість коштів. До ХХ століття такі збереження як правило, здійснювались шляхом купівлі цінних металів, купівельна вартість яких не падає. Відкладення на депозит в банку, звичайно, має свої переваги, однак чи можна гарантувати стабільність банку протягом 40 років у наш мінливий час. Та й ставки на депозит інколи є нижчими за рівень інфляції. Накопичувальна система, як відзначалось, чутлива до глобальних криз. Та й поточні ризики достатньо високі. Практично можна відмічати деякі позитивні результати при вкладенні коштів в корпоративні пенсійні фонди працівниками таких корпорацій. Здебільшого мотивація в збереженні чи навіть примноженні вкладених коштів є досить високою. Чого важко гарантувати щодо загальнодержавних накопичувальних фондів. Хоча якраз для державного бюджету отримати «довгий» ресурс на фінансування дефіциту бюджету виглядає дуже привабливо. Про сумну перспективу  спонукання такого фонду до викупу облігацій державного бюджету свідчить той факт, що в більшості урядових анонсів щодо особливостей функціонування накопичувального фонду визначено, що такі накопичування будуть здійснюватись лише для осіб, які не досягли 35 років. Тобто держава на 25 років закриває виплатні програми з такого накопичувального фонду. А за відсутності традицій бюджетної збалансованості та не стриноженого популізму, такі накопичувальні кошти з майже стовідсотковою гарантією будуть бездарно протринькані на депутатські забаганки. З черговим підтвердженням тої тези, що «державі довіряти не можна».

Однак без довіри до держави практично неможливо спонукати працездатне населення постійно платити внески в пенсійний фонд. Навіть якщо реалізувати вище наведений принцип справедливості, той факт, що пенсія чи зовсім відсутня, чи низька через те, що людина свідомо чи несвідомо не платила внесків до Пенсійного фонду, мало втішає. Як правило, люди рідко докоряють самі собі за недалекоглядність. Тим більше, армія політиків-популістів завжди готова підхопити їхнє бажання заставити державу «відібрати награбоване» за голос на виборах.

Якою має бути пенсійна система?

Розрахунок пенсійних виплат повинен здійснюватись індивідуально на основі універсальних формул. Виходячи з вищеприведеної моделі потрібно прорахувати обсяг вкладень протягом працездатного віку. При цьому для врахування інфляції крок вимірювання повинен бути якомога коротшим, бажано – місяць. Обсяг таких вкладень, віднесених до середньої зарплати назвемо щорічним (щомісячним) індексом вкладень. Цей показник практично мало чутливий до інфляції. Сума таких індексів за період активної працездатності якраз і складе загальний обсяг проіндексованих вкладень. Оскільки цьому обсягу має відповідати обсяг виплат до смерті, можна порахувати розмір щомісячних виплат, виходячи із середнього віку перебування на пенсії. Причому такий розмір можна знову ж таки розраховувати у відносних показниках – вихідних індексах. Тобто ділити обсяг накопичених цеглинок на розрахункову кількість місяців перебування на пенсії. Очевидно, чим пізніше людина виходить на пенсію, тим більший розмір таких виплат – і накопичування більше і кількість років до актуарного віку зменшується. Чим не стимул для пізнішого виходу на пенсію. Звичайно, в індексах пенсія не платиться. Але якщо вхідні індекси розраховувались відповідно до середньої зарплати по всьому масиву застрахованих, то і пенсія повинна прив’язуватись до середньої зарплати на час виплат. Тобто індексуватись автоматично.

Розрахунок пенсії наступний.

Li=Zi-1*K,    K=S/M,    S=Ʃ j N j     N j=V j /Z j

Де  Li – пенсія в і-му році,

Zi-1 – середня зарплата в і-1-му  році,

K – індивідуальний коефіцієнт пенсіонера,

S – сума щорічних індексів вкладень,

M – очікувана кількість років життя після виходу на пенсію,

N j – індекс вкладень j-го року,

V j – річна сума вкладень j-го року ,

Z j - середня зарплата по j-го року.

Приклад розрахунку:

Застрахована особа, якій в 2015 році виповнилось 40 років почала свою діяльність в 20 років, отримувала заробітну плату на рівні середньої зарплати по країні. При цьому справно вносились внески до Пенсійного фонду, середній розмір яких до 2015 року був на рівні 36%. Сума щорічних індексів до 2015 року становить 20*0.36=7,6. Після цього рівень відрахувань став 20% із заробітної плати. І якщо така людина виходить збирається вийти на пенсію в 60 років, то при збереженні її рівня зарплати на рівні середньої по Україні за 20 років після 2015 року сума таких щорічних індексів становитиме 20*0,2=4. Разом – 11,6. Якщо врахувати, що кількість років до актуарного віку становить 18, то індивідуальний вік пенсіонера буде 11,6/18=0,64. Таким чином, такий пенсіонер отримуватиме 64% від рівня середньої зарплати за минулий рік.

Приведена схема досить проста і захищена від політичних впливів. В цьому її сильна сторона. Однак і слабкість – політики дуже неохоче відмовляються від можливості впливу на такий організований електорат, як пенсіонери, через обіцянки підвищення пенсій. А запропонована формула таку можливість практично нівелює.

В уряду додатково свої аргументи. Крім чисто політичної спокуси «побавитись» із актуалізацією пенсії, як електоральний козир, залишаються також проблеми поточної збалансованості пенсійного фонду. Тому якщо вже сьогодні розрахунок пенсії здійснюється відносно коректно, не рахуючи політично вмотивованих коригуючих коефіцієнтів щодо трудового стажу, то актуалізація пенсії автоматично не проводиться. Звичайно, це не підвищує довіру громадян до влади. Але стоїть завдання залучити до постійних пенсійних внесків додатково хоча б половину від кількості застрахованих осіб. Тому автоматична індексація необхідна Однак це не все - необхідно також змінити розуміння пенсійних внесків, не як додаткового фіскального тиску, а як відкладених на старість коштів. Для цього потрібно вивести такі кошти із категорії нарахувань на зарплату до категорії відрахувань із зарплати. Тоді роботодавець буде просто агентом по їх перерахувань в пенсійний фонд. Як це зараз є по відношенню до податку на доходи фізичних осіб. Це те, що інколи називається «брутизацією зарплат». Зміниться також психологія сприйняття таких відрахувань. Оскільки немічність в старості завжди індивідуальна, то і внески мають бути виключно індивідуальні. В тому числі і з осіб, які не зайняті в економіці, наприклад, домогосподарок. Звичайно, в цьому випадку за них мають платити їхні чоловіки.

Виплати на індивідуальні умовні рахунки повинні відбуватись з усіх доходів, точніше, надходжень. Наприклад з виплат по догляду за дитиною, премій. Більше того, людина особисто може додатково платити на такі рахунки. Навіть, якщо походження таких коштів інколи важко пояснити. Краще за депозит в банку.

Як це запровадити?

Якщо сама по собі схема виглядає досить простою, то перехід до неї повинен бути ретельно виписаний. Насамперед через те, що облік індивідуальних внесків почався лише з 2001 року і то не повсюдно. Тобто з цього моменту йде облік часу страхування. І загалом неважливо, де працює і чи зайнята застрахована особа – головне, щоб внески сплачувались справно. Принаймні на рівні, який відповідає відрахуванням з мінімальної зарплати. Як для самозайнятих фізичних осіб. Хоча законодавець поступив не досить коректно по відношенню до останніх, адже сплата малих розмірів внесків означатиме і жалюгідний розмір пенсії. Чесніше було б встановити, що відкладення на пенсію мають бути як і єдиний податок, прив’язаний до обсягу надходжень. І співрозмірні йому. А оскільки такі внески не носять фіскальний характер, то психологічно сприйматимуться краще.

Щодо обліку періоду до 2001 року, слід брати до уваги вже трудовий стаж. Звичайно, для чистоти системи треба було б враховувати рівень зарплат, через них – відрахування до Пенсійного фонду, однак в багатьох випадках це зробити неможливо через відсутність достовірних даних та високий ризик фальсифікацій. Знову ж таки, були часи, коли Пенсійного фонду не було, тому потрібно буде встановлювати середній індекс на рівні відношення обсягу виплат на утримання пенсіонерів до загального фонду оплати праці. Найкраще рішення - встановлення однакових індексів для всіх працюючих за роки трудового стажу до введення персоніфікованого обліку. Хоча тут з’являється певний маневр – людина може представити документально підтверджені дані по зарплаті за п’ять послідовних років праці. Якщо розраховує, що її зарплата була вищою за середню в країні. Облік як страхового так і трудового стажу має відбуватись в місяцях. Адже зарплати та пенсії виплачуються на рідше як раз на місяць.

Окремо про вік виходу на пенсію. Як і більшість параметрів пенсійної системи, він має встановлюватись не законом, а на підставі статистичних даних. Це потрібно для уникнення ризиків прийняття політичних рішень, що при плануванні системи, розрахованої на десятиліття, є вкрай важливою умовою. Найоптимальніше було б відмовитись від такого поняття як «пенсійний вік». Оскільки пенсія виплачується як страхові виплати по немічності, потрібно виходити з об’єктивних передумов настання такої немічності. Тобто спрацьованості організму. І в цьому випадку трудовий та страховий стаж є найкращим показником, який корелюється з немічністю. Наразі пропонується встановити найменший стаж в 25 років, хоча ця цифра мало обґрунтована. Більше того з покращенням екології, якості харчування та медичного догляду вік немічності відсуватиметься. А один раз прийняте політичне рішення важко буде міняти навіть при наявності об’єктивної необхідності. Краще оперувати середнім стажем при виході на пенсію. При цьому враховувати не тільки тих, хто виходить на пенсію за віком, але й інші категорії – працівників «гарячих» професій, організм яких об’єктивно зношується швидше, та людей, які не можуть працювати по інвалідності. Тому середній стаж зараз знаходиться біля 33 років. Тобто, якщо особа почала працювати в 20 років і має безперервний трудовий і страховий стаж, то може претендувати на вихід на пенсію вже в 53 роки. Але це не єдине обмеження. Обрахована за вищенаведеними формулами пенсія має бути не менша за законодавчо встановлений мінімум. Тут може бути два варіанти – мінімальна зарплата та прожитковий мінімум. Мінімальна зарплата – політично встановлений показник, яким можна маніпулювати, в той час як прожитковий мінімум все-таки розраховується виходячи з об’єктивних факторів.

Отже, людина матиме право виходити на пенсію, якщо виконуватимуться дві умови – мінімальний стаж та мінімальний рівень пенсії. Однак Україна є соціальною державою, тому нехтувати тими, хто не зміг чи не захотів забезпечити і перше і друге, не можна. Електорат знову ж таки. Спочатку про тих, які достатньо відклали на пенсію, однак не мають належного стажу. Ідея викупу стажу є досить привабливою. І обсяг коштів має розраховуватись виходячи з мінімальної зарплати. Але вік, починаючи з якого можна реалізувати цю можливість, повинен відповідати середньому віку виходу на пенсію. Зараз це – 58 років. Причому привабливою може виглядати ідея диференціювати ціну викупу стажу в залежності від моменту звернення з такою пропозицією. І це не носить дискримінаційний характер, адже внесені кошти ідуть в розрахунок пенсії. А от особи, які не були застрахованими чи внески яких недостатні для отримання мінімальної пенсії, матимуть змогу отримувати навіть ці кошти лише з настанням віку немічності. Він розраховується виходячи з того, що людина, отримуючи все життя мінімальну зарплату, все-таки могла б відкласти для отримання мінімальної пенсії. У випадку, якщо остання становить прожитковий мінімум – такий вік розраховується як 63 роки. Після настання цього віку людина може виходити на пенсію, обсяг якої розраховується в загальному порядку. Однак вона може також претендувати на виплати із фондів соціальної допомоги. Але це вже з державного бюджету. Знову ж таки принцип справедливості вимагає, щоб сумарні доходи не були вищими за 90% від заробленої пенсії.

Щодо військовослужбовців, доцільно застосовувати загальну систему пенсійних внесків. Однак коефіцієнт відрахувань може бути вищим. При цьому час настання права виходу на пенсію має бути таким же, як і для працівників цивільних професій.

Ще одна деталь. Для того, щоб коректно працювали розрахунки, пенсійні виплати мають починатись в обов’язковому порядку при настанні віку, середнього між віком немічності та актуарним віком. В нашому випадку це – 70 років.

Для нинішніх пенсіонерів, очевидно, потрібно враховувати формульні розрахунки при індексації їхніх пенсій. У випадку, якщо розрахункова пенсія є меншою за ту, яка виплачується, її розмір заморожується до тих пір, поки в процесі росту середньої зарплати ці показники не зрівняються. Для пенсіонерів, у яких розрахунковий розмір пенсії перевищує нинішній, потрібно провести доплату. Наміри уряду здійснити індексацію пенсії свідчать про наявний ресурс для цих цілей, тому варто такий політично важливий жест здійснити уже з врахуванням дії нової формули.

Єдиний соціальний внесок повинен бути ліквідований, а його складові повинні бути ретельно проаналізовані на предмет ефективності залишення у сфері публічного регулювання. Але оскільки розмір внесків на пенсійне страхування є критично низьким, потрібно визначитись щодо приведення ставки внесків до рівня, при якому забезпечується соціально прийнятний коефіцієнт заміщення. Хоча, як альтернативу можна розглядати таки введення другого рівня пенсійного страхування – накопичувальної системи, однак знову ж таки через запровадження додаткової ставки, в розмірі щонайменше 3% від зарплати. Щонайменше це дозволить впорядкувати ринок цінних паперів, хоча загрози, описані вище, залишаються.  

Якими будуть параметри нової пенсійної системи, залежить від уряду та парламенту. Основне, щоб при прийнятті рішень державні мужі керувались логікою та мисленням на перспективу.

Юрій Ганущак Юрій Ганущак , Директор Інституту розвитку територій