Кілька цифр МВФ дуже показово ілюструють це (IMF DataMapper):
- 14 років з 26 (або 54% часу свого існування) економіка України або падає або, як мінімум, не росте;
- річне значення ВВП України 11 років було негативним;
- тричі показник практично не відрізнявся від нуля (2010, 2012, 2013);
- чотири рази падіння економіки у % вираженні фіксувалося двозначними цифрами (1993-1995 і 2009).
На шлях наздоганяючого розвитку Україна ставала тільки один раз - у період 2001-2006 рр., коли темпи розвитку економіки перевищували аналогічні показники як країн Східної Європи, так і світу в цілому.
За прогнозами Організації економічного співробітництва та розвитку, світова економіка у поточному році виросте на 3,7% ВВП, а країна насправді не в змозі подолати бар'єр навіть у 3,2%. Просте зрівняння із країнами співставними за рівнем соціально-економічного розвитку або можуть слугувати своєрідними ориєнтирами (Польща, Індонезія) дозволяє зробити невтішний висновок - на сьогодні Україна опинилася у лізі економічних невдах, чій шлях насамперед характеризується стабільно низькими темпами розвитку економіки.
Причина криється аж ніяк не виключно у агресії Росії, а ще й у тому, що економічного зростання немає серед головних пріоритетів країни, а її бюджетно-податкова політика є заручником величезної за «розміром» держави, що обумовлюється високими податками, та низької якості державного врядування. Україна – майже єдина держава в світі (крім Білорусі, Лесото, Іраку та острівних міні-держав), що одночасно входить до першої двадцятки за розмірами держави (у середньому за останні 10 років Україна перерозподіляє через публічні фінанси біля 45% від ВВП) та до останньої чверті за середнім показником якості державного врядування (-0,58) – (за даними дослідження Інституту соціально-економічної трансформації). Цей зв’язок графічно зображений на рис 1:
Рис.1. Розподіл країн світу за середнім (за 2007-2016 рр.) розміром уряду та якістю державного врядування
Тобто, країна опинилася у мало почесному сусідстві країн, яким вистачає спроможності збирати стільки ж податків (по відношенню до ВВП), як і багаті країни, але отримуючи державні послуги низької якості. Правлячий клас ніяк не може зрозуміти просту істину, що економити на економіці дуже не економно.
До того ж, ситуація обтяжується тим що Україна:
- слабо конкурентна за рівнем податків на працю - країна є «лідером» за розмірами податків та обов'язкових внесків, які сплачуються компаніями з фонду оплати праці (див. Табл. 2), а значна кількість українських громадян отримує заробітну плату у конвертах – за даними міністерства соціальної політики України «приблизно 8 млн. українських громадян працюють у тіні, …а рівень тінізації заробітних плат становить 35%, близько 200 млрд. гривень - це невиплачена заробітня плата, яка знаходиться у тіньовому обороті» ;
- має високі обсяги тіньової економіки - за останніми розрахунками експертів МВФ середній розмір тіньової економіки сягає 43% ВВП.
Порівняння навантаження на фонд оплати праці в Україні, та у низці країн, схожих на Україну за рівнем соціально-економічного розвитку у таблиці 2.
Для врятування з пастки економічного занепаду Україні треба негайно підвищувати якість державного врядування та скорочувати розмір уряду. Обох цілей одночасно можна досягти за рахунок звуження функцій держави до того рівня, який можна реально профінансувати та проконтролювати. Економічно це означає скорочення перерозподілу через публічні фінанси з 45% до менш ніж 40% від ВВП вже в ближчій перспективі, і ще на 3-5% - протягом кількох років. Безумовно, скоротити витрати уряду на 5-6% в ближчій перспективі, а загалом на 8-10% - нелегка задача. Утім, дивлячись на приклади вкрай низької ефективності бюджетних витрат, все ще чималих обсягів розкрадання, можна стверджувати доволі впевнено, що потенціал для скорочення залишився чималий.Ефект буде відчутнішим, якщо скорочення розміру уряду відбуватиметься за рахунок найбільш шкідливих для економічного зростання податків - прямих, зокрема, надто високих податків на працю. Інакше, податкова система не повинна перешкоджати реалізації конкурентних переваг країни, зокрема, має якнайменше пригнічувати розвиток людського капіталу, створення робочих місць (особливо – високооплачуваних, які використовують ті самі наукові та інженерні кадри), підприємництво як таке, і зовнішньоекономічну діяльність. Також, вона має, за можливості, стимулювати ефективне використання сільськогосподарських угідь.
Бюджетно-фіскальний маневр із зниження податкового навантаження на працю надасть статистично значимий позитивний вплив (як короткостроковий, так і середньостроковий) на обсяги виробництва та зайнятість, пожвавлюючи економічне зростання. При цьому, рішення, яке впроваджено Україною у 2016 році - зменшення ставки ЄСВ до 22% - було концептуально вірним, але на жаль недостатнім. До того ж, його ефект було у значний мірі зруйновано директивною політикою українського уряду щодо шокового зростання розміру мінімальної заробітної плати.
Але, слід розуміти, що зниження податкового навантаження на працю не є чарівною паличкою, держава повинна проводити інші, не менш важливі структурні реформи, такі як:
- перезавантаження ДФС та митниці, що включає набір нових співробітників на прозорих конкурсах; встановлення гідних, близьких до ринкових заробітних плат; запровадження персональної відповідальності співробітників; впровадження ризикоорієнтованих систем моніторингу та виявлення фактів податкових правопорушень;
- цифрова революція для оновленої ДФС, що передбачає масове поширення електронних сервісів та електронних документів, зокрема, впровадження системи контролю ланцюжків постачання товарі (Tax Invoice) та електронних товаро-транспортних накладних, що з одного боку дозволить мінімізувати контакти між податківцями та бізнесом, а з іншого боку - зменшить можливості ухиляння від сплати податків та ускладнить легалізацію контрабанди і контрафакту;
- стимулювання добровільної сплати податків та зростання рівня дотримання вимог законодавства, зокрема, шляхом мотивування покупця отримувати фіскальний чек та реалізувати механізм «кешбеків» для споживача, надавши частину контролюючих функцій активним споживачам та лібералізації системи РРО (смартфони та планшети у якості РРО) та точкове розширення сфери застосування РРО на найбільш ризикові категорії платників податків, а саме на платників ПДВ та суб’єктів господарської діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю на значних торгівельних площах (більше 100-150 кв.м.).
Реалізація цих та ряду інших завдань, про які детальніше йдеться у дослідженні щодо оцінки переваг і недоліків різних варіантів зменшення можливостей для ухилення від оподаткування при імпорті та продажі товарів.
Нещодавно ці кроки обговорювали представники влади, експерти та представники бізнесу на III Економічному Форумі, за підсумками якого було сформовано спільну Резолюцію.
Експерти, міжнародні партнери, представники бізнесу сподіваються, що представники влади, які так активно та вдало почали реалізовувати найважливіші для країни реформи у 2014 та 2015 роках - зможуть зібрати свої сили, щоб протистояти підвищеним олігархічним та монопольним впливам, та реалізувати у 2018 році всі ці вкрай важливі реформи, які завмерли останні два роки.