ГлавнаяБлогиБлог Віталія Скоцика

Від УНР до сучасної України: невирішене земельне питання як причина кризи державності

Сьогодні незалежна Україна перебуває в не менш складних обставинах, ніж ті, в яких 100 років тому була УНР. І земельне питання знову є наріжним каменем розвитку держави та барометром компетентності влади.

Фото: Макс Требухов

20 листопада 1917 року у Києві було проголошено УНР – Українську Народну Республіку. Новий державний статус засвідчував Третій універсал Центральної Ради – вищого керівного органу України, головою якого був вчений-історик Михайло Грушевський.

Ситуація, в якій перебувала Україна на той час, була надзвичайно складною. До влади у Росії прийшла радикальна партія більшовиків, яка пообіцяла народам колишньої імперії припинити війну (тривала Перша світова) та передати землю до рук селян. Україну більшовики розглядали як невід’ємну частину Росії, хоча на словах і підтримували «право народів на державне самовизначення». Популізм більшовиків мав чимало прихильників.

Центральна Рада не ризикнула повністю розірвати стосунки з Росією. У Третьому універсалі зазначалось, що до УНР належать усі землі, населені здебільшого українцями (за винятком Криму). Центральна Рада проголошувала 8-годинний робочий день (неабияке досягнення для початку минулого століття!). Запроваджувався державний контроль над виробництвом. Україна закликала воюючі сторони негайно сісти за стіл переговорів. Скасовувалась смертна кара, мало бути створено незалежний суд. Для національних меншин передбачались автономні статуси.

Однак, усі ці позитивні прагнення розбивались об підводні камені найважливішого питання – земельного. Велика частина землі до революції 1917 року перебувала в основному в руках латифундистів – поміщиків та багатіїв. Центральна Рада не гарантувала справедливого земельного законодавства та приватної фермерської власності. Це і стало передумовою відторгнення між народом і владою молодої держави.

УНР не змогла відвернути загрозу з боку агресивної більшовицької Росії. Боєздатну армію не було сформовано. І найголовніше - українські хлібороби, що сподівались на дієві реформи, були розчаровані у Центральній Раді, часто наївно розраховували на обіцянки комуністів дати землю «усім і відразу». Це стало однією з основних причин падіння УНР, призвело до збройної перемоги більшовиків та встановлення тоталітарної диктатури.

На початку ХХІ століття наша історія ніби пішла по колу – програючи інформаційну війну агресивному сусіду, Україна не змогла відвернути і збройну агресію від своїх кордонів. Що ж до земельної реформи, то її останні 26 років гальмували, а потім вчинили спробу форсованого впровадження ринку землі. Відповідь народу була цілком очікувана – масові протести.

Влада повинна зрозуміти: нині, як і сто років тому, головний порятунок від поразки державності – у тому, щоб державна влада і народ були одностайними. А щоб влада не втрачала довіру народу, вона має проводити реформи в його інтересах! І головна з цих реформ, як і століття тому, – земельна. Вона має бути втілена зважено, поступово і з усіма необхідними запобіжниками від махінацій національним багатством. Інакше – влада буде відторгнута народом, що стане ударом і для держави.

Чи зможе нинішня влада якісно вирішити земельне питання і зробити землю ресурсом розвитку країни, а не засобом збагачення «обраних»? Відповідь на це питання є відповіддю на те, яке майбутнє матиме Україна.

Віталій Скоцик Віталій Скоцик , Економіст, Голова Аграрної партії України
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter