ГлавнаяБлогиБлог Олега Петровця

Нардеп за сумісництвом або Чи потрібні Україні депутатоміністри?

Днями спікер парламенту Андрій Парубій «підкинув» українцям ще одну дуже цікаву тему для дискусії – чи потрібно Україні, щоб міністри водночас були і депутатами Верховної Ради? Очільник законодавчої обителі впевнений, що таким чином її вдалося б зробити ефективнішою.

Крім того, як підказує нехитра арифметика, прийнявши відповідне рішення, ми можемо автоматично і суттєво знизити рівень корупції у владі, адже коли одна людина займає дві офіційні посади, це означає, що кількість державних посадовців зменшується, а відповідно – й корупційні ризики. Здавалося б, непогана перспектива, бо ж в умовах тотального реформування і підвищити продуктивність законодавчої діяльності не завадило б, ну і боротьбу з корупцією в нашій країні ще ніхто не відміняв. На користь втілення такої ідеї в життя, як наголосив спікер, свідчить і європейська практика. Проте в даному випадку запровадження європейського досвіду без зміни українських реалій може принести абсолютно протилежні плоди. Як це? Спробуємо розібратись.

Олег Петровець Олег Петровець , Політичний експерт

Фото: LB.ua

Для початку зазначу, що ідея, озвучена Парубієм, в Україні не нова. Свого часу з аналогічною ініціативою виступав лідер Радикальної партії Олег Ляшко. А у квітні минулого року він навіть зареєстрував у Верховній Раді відповідний законопроект під номером №4357. Кількість співавторів цієї законодавчої ініціативи просто вражає і багато про що говорить, але не забігаймо наперед. До слова, за інформацією, розміщеною на офіційному сайті парламенту, законопроект й досі «опрацьовується в комітеті».

А тепер по суті.

Перш за все, хотілося б нагадати про існування відомого принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, який свого часу винайшов Шарль Луї Монтеск’є. Відповідно до нього, кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою особою або органом держави. Тобто, якщо говорити простіше, даний принцип, по-суті, є узаконеним запобіжником перетворення демократій у диктатури.

Між іншим, закріплений він і у вітчизняному законодавстві не мало не багато – на рівні Конституції. Отже, будь яка реформа в даному контексті означає зміну до Основного закону. Та чи принесе це користь Україні?

Сьогодні надзвичайно популярно посилатися на європейський досвід. І цей аргумент при обґрунтуванні необхідності будь-яких трансформацій у нашій країні сприймається переважною більшістю суспільства як аксіома. Щось подібне відбувається і цього разу.

Дійсно, коли Парубій говорив про європейський досвід щодо суміщення депутатства з членством в уряді, він не збрехав. Так, подібна система дійсно функціонує, до прикладу, у Великобританії.

Разом з цим, перефразовуючи відому приказку, варто зазначити, що не все те, що в Європі добре, добре в Україні. Адже можливість суміщення характерна для європейських парламентських демократій з добре розвиненим інститутом політичних партій. Ці партії здатні продукувати якісні програми та бути відповідальними за їх втілення в життя.

Загальною ж вимогою до парламентарів у президентських і напівпрезидентських республіках є неможливість суміщення депутатського мандата з іншими, як виборними, так і невиборними посадами.

Як відомо, Україна належить до держав зі змішаною формою правління, тому запропонована Парубієм реформа за таких обставин нам дещо не властива. Крім того, похвалитися добре розвиненими політичними партіями наразі Україна теж не може, на жаль.

Саме тому Конституція встановлює несумісність депутатства з іншими видами діяльності (ст. 78).

Ну і останній, але не менш важливий момент: яка користь від втілення вищезазначеної ідеї в життя Україні? І чинний спікер парламенту, і автори законопроекту №4357 в один голос стверджують, такий крок допоможе зробити представницький орган більш ефективним, а також посилити комунікацію між парламентом та урядом.

З одного боку, логіка у цих аргументах дійсно є. Крім того, реалізація цієї норми на практиці могла б посприяти запобіганню політичних криз, а також посилити відповідальність політичних партій перед суспільством, а уряду – перед парламентом, що також непогано. Мало того, як вже було підкреслено вище, в теорії зменшення кількості державних посадовців має призвести до зниження рівня корупції.

Разом з цим затвердження відповідних змін до Конституції може мати й не такі позитивні наслідки:

- Розмивання меж між законодавчою та виконавчою гілками влади може призвести до ще більшої концентрації влади в руках політичних кланів. В результаті можемо мати зовсім не переполовинювання корупційних ризиків, а їх подвоєння. В даному контексті періодичне виринання на світ ідеї владного суміщення може свідчити або про гострий дефіцит дієздатної політичної еліти, або про високий рівень тієї ж закланованості української політики, де існування принципу розподілу влад просто-на-просто не вигідне, або ж банальну річ – таким чином топ-політики хочуть підстрахуватися від безробіття (яскравий приклад – Яценюк, який склав мандат задля прем’єрства, а потім подав у відставку й залишився ні з чим). І тут навіть не зрозуміло, що гірше;

- Якість парламенту від впровадження такого «ноу-хау» може як виграти, так і постраждати, адже робота депутата, як і урядовця передбачає системну працю на професійній основі. «Депутатоміністру» ж буде ой як не легко розриватися між різнорідними обов’язками, переплетеними в часі. Звідси і ризик, що і парламент як пустував, так і пустуватиме, та ще й уряд працюватиме так-сяк. Звісно, між словами Парубій згадав і про те, що в деяких країнах світу на час роботи в уряді за депутата може голосувати його делегат. Але як же тоді бути зі ст. 84 Конституції України, яка зобов’язує депутата голосувати особисто?

Насправді, аби досягнути задекларованих цілей від реалізації озвученої Парубієм ідеї (а це підвищення рівня ефективності ВРУ та її комунікації з КМУ), існують й інші способи. І схоже, парламентарям про них добре відомо, адже відповідні законодавчі ініціативи не просто існують, але й активно дискутуються. Мова про законопроект №6256 «Про внесення змін до законів України «Про комітети Верховної Ради України» та «Про центральні органи виконавчої влади» щодо оптимізації роботи комітетів Верховної Ради України та співвідношення предметів їх відання із сферами діяльності міністерств», який нардепи днями так і не змогли включити до порядку денного.

А між іншим, даним документом пропонується встановити, що парламент на першій сесії нового скликання утворює не більше 20 комітетів, що співвідноситимуться з родом діяльності міністерств. Таким чином і комунікація між законодавчою та виконавчою гілками влади покращилась би, і ефективність їхньої роботи зросла б.

Непоганою для покращення продуктивності роботи ВР є також озвучена Парубієм ідея, аби законопроекти хоча б у першому читанні могли голосуватися простою більшістю від присутніх у сесійному залі депутатів.

Ну і не слід забувати, що для співпраці між гілками влади можна користуватися вже існуючими механізмами, як то право законодавчої ініціативи, яке належить в тому числі українському уряду.

Отже, підводячи риску під усім вищезазначеним, хочеться сказати, що прагнення до постійного удосконалення – це, безперечно, добре. Так і повинно бути, якщо є бажання розвиватися і рухатись в ногу з часом, відповідно до нових умов та викликів. Але рішення в даному контексті повинні бути максимально виваженими, а їхні наслідки – передбаченими. Інакше може вийти як у тій п’єсі, коли погоня за двома зайцями принесла зовсім не заплановані результати.

Олег Петровець Олег Петровець , Політичний експерт