Для мене - народженого і вихованого у Запоріжжі українця, сьогоднішній день є особливим, бо маю честь разом зі своїми побратимами і однодумцями знову бути на Лисоні - у велелюдному товаристві рідних і близьких мені братів та сестер Поділля, Тернопілля, Бережанщини.
Особливе хвилювання і захоплення викликає наше сьогоднішнє перебування на землі і серед нащадків великих українців Дмитра Вишневецького, Йосипа Сліпого, Івана Пулюя, Леся Курбаса, братів Ґжицьких, Соломії Крушельницької, Ярослава Стецька, Романа Лубківського.
Кожного разу нас усіх кличе на Лисоню пам'ять про нескорених усусусів, які ціною власного життя зупинили ворога.
А зупинивши ворога, вони виконали значно вищу місію: увійшли у вічність, написали славну сторінку української історії, укріпили підвалини нашої омріяної самостійності, 25 річницю якої ми всі святкували через сто років після подвигу Лицарів Залізної Остроги - у серпні 2016 року.
Лисоня, Конюхи, Маківка, Гаімаки - це трагічна і, водночас, звитяжна географія нашої національної гідності і слави!
Слов'янськ, Іловайськ, Дебальцево, Донецький аеропорт - це криваві, але й героїчні координати нашого сьогодення, бо наша боротьба за свободу далеко не закінчена.
Але я вірю в той час, коли наші нащадки, нехай і через сто років поруч з іменами сотника Романа Дудинського, четаря Василя Кучабського, поручника Романа Сушка, хорунжих Миколи Загаєвича і Михайла Матчака, пошановуватимуть славні імена тернополян: медика-волонтера Першого добровольчого мобільного шпиталю, хірурга з Борщева Анатолія Стодоли, героя Іловайська Володимира Шавкуна, госпітальєрки з Великої Березовиці, тендітної героїні Іванни Чобанюк, старшого лейтенанта Василя Гулика, рятівника десятків українських воїнів, доцента Тернопільського університету Ігор Кулянди, а також Володимира Вовка, Юрія Горайського, Михайла Думанського, Андрія Питака, Михайла Стасіва, Володимира Яницького, Олександра Орляка, невтомного волонтера Василя Конька і сотні, сотні інших героїв.
Понад 5 тисяч тернополян пройшли жахіття війни і 87 героїв з них уже ніколи не повернеш...
Як і століття тому, коли гинули безстрашні військові старшини і вояки, наш патріотичний інтелектуальний цвіт, сьогодні на Сході гинуть і знищуються у тюрмах кращі сини і доньки України.
Герої Лисоні гідно виконали свою місію - вони з честю захистили рідну землю.
Наше з вами завдання - продовжити їхню справу, оборонивши і звільнивши Україну від чужинської окупації і розбудувати успішну, позбавлену брехні, здирництва, корупції та злиднів Державу гідності.
Маємо це зробити власними силами, власним розумом і серцем!
Бо ніхто і ніколи не допоможе нам окрім нас самих.
Немає і не може бути жодної віри і надії, ані на власних корупціонерів і здирників, ані на хитрих гастролерів, які з'являються і зникають в пошуках політичної і фінансової наживи.
У мене є єдина і непохитна віра - віра у великий український народ, віра у Тернопіль, у Кременець і Теребовлю, у Бережани і Збараж, у Заліщики і Гусятин.
Ми, українські патріоти, маємо відкинути чвари, другорядне і порожнє, об'єднатися тут і зараз навколо України, заради майбутнього!
Ми - велика працьовита нація оборонців і розбудовчих і ми готові до боротьби і творіння!
Ми - велика і непоборна Армія гідності!
Ми хочемо справедливості!
Ми вийдемо сильнішими і згуртованішими з нав'язаної нам ворогом і внутрішнім корумпованим агресором війни!
Саме тому ми сьогодні разом!
Саме тому ми говоримо на Лисоні про минуле і майбутнє, про гідність і справедливість!
Саме з окропленої кров'ю героїв Лисоні я бачу щасливе майбутнє України!
"Йде січове військо
Та й співає стиха:
Як поборем вороженьків —
Не буде в нас лиха.
Йде січове військо
В боротьбу криваву,
Як поборем вороженьків —
Здобудемо славу.
Йде січове військо
Пісня степом лине.
Як поборем вороженьків —
Слава не загине.
Йде січове військо
Та й співає стиха:
Як поборем вороженьків —
Не буде в нас лиха."
Слава Україні!