З перших днів агресії Росії на сході України ворог вбивав, калічив і катував наших громадян. Фактично одразу одним із методів терору та шантажу з боку агресора стало захоплення людей у полон, заручництво.
Треба було діяти. Рішення про створення у 2014 році при СБУ Міжвідомчого центру допомоги громадянам у питаннях звільнення полонених, заручників та віднайдення зниклих безвісти покликане було допомогти українським родинам віднайти інформацію своїх рідних і повернути їх додому.
Попри те, що це була складна і не відома до того часу для СБУ робота, ми пропускали її через власне серце, бо добре розуміли, що переживають українські родини, які чекають на повернення своїх найрідніших.
Для мене історія порятунку з полону наших бійців почалася ще у квітні 2014-го. Під Слов’янськом група офіцерів СБУ, яка проводила рекогностування місцевості перед початком активних дій під прикриттям "Альфи", потрапила в засідку озброєних бойовиків.
Тоді був перший важкий досвід: повернути трьох бійців негайно замість заарештованих сепаратистів. Коли після СБУ у бій почали вступати добровольці, бійці ЗСУ, до полону вже потрапляли вони, волонтери, журналісти - українські і зарубіжні.
Я ніколи не забуду очей рідних і близьких українських воїнів, добровольців, волонтерів, журналістів: ми зустрічалися, ми розуміли біль наших людей: ми не мали права не допомогти.
За 2014 і до червня 2015 року нам вдалося вирвати з полону понад дві з половиною тисячі (!) незаконно утримуваних бойовиками і їхніми московськими кураторами громадян України.
Принцип передачі "всіх на всіх" для нас був головним і безумовним. Тому сьогодні мене не може не обурювати, коли людське горе, біль дружин і матерів намагаються вкладати у математичні розрахунки: 60 на 50, 50 на 100 - це вже не статистика, а якийсь "ринок работоргівлі". Торгу тут бути не може: повернуто має бути ще 158 українських заручників, без жодних але та виправдань!
Обговорюючи нещодавно у Вашингтоні питання протидії російській агресії та надання Україні летальної зброї, я одержав від наших партнерів чіткі запевнення, що питання звільнення українських заручників і полонених є пріоритетним для американської сторони і займає центральне місце у переговорному процесі між Волкером та Сурковим.
На моє глибоке переконання, державі Україна вже давно потрібно вирішити питання правової, соціальної та матеріальної підтримки наших співвітчизників, на чию долю (і долю їхніх родин) випали тяжкі випробування полоном, заручництвом, політичними переслідуваннями з боку агресора.
Українська влада має підтримати діяльність новоствореної Української асоціації полонених, а парламент - законодавчу ініціативу пана Юрія Шухевича щодо прийняття закону про соціальні гарантії полонених і визволених.
Парламентом також мають бути прийняті акти, які базуватимуться на міжнародному праві і визначатимуть статус політичних заручників, що перебувають в іноземних тюрмах через переслідування їх кремлівськими спецслужбами за власну позицію, а найчаствше - за фіктивними і сфабрикованими справами.
Це нова проблема і нова реальність, з якою Україна не стикалася ще кілька років тому, але останнім часом щомісяця список заручників-українців у російських СІЗО та тюрмах поповнюється. Це питання слід було порушити під час головування України в РБ ООН, але цією нагодою чомусь не скористалися.
Слід законодавчо передбачити державну підтримку політичних заручників та членів їхніх родин. Сплата за адвокатські послуги, витрати на відвідування, медичне забезпечення, реабілітація і таке інше – мають стати справою держави, а не лягати тягарем на бюджети нещасних родин заручників. Держава має допомагати своїм громадянам – це її основна функція!
Вважаю, що доцільно створити окрему державну інституцію (спеціальний департамент Мінюсту чи МЗС, або міжвідомчий орган чи офіс Спеціального Уповноваженого з питань заручників) , яка б опікувалася правами політичних заручників, членів їх сімей, а також забезпечувала юридичний супровід кожної такої справи. Адже треба інформувати міжнародну громадськість, проводити перемовини із міжнародними інституціями, подавати справи до судів, в т.ч. до міжнародних – все це має бути справою професіоналів, а не лише небайдужих громадян.
Частиною цього законопроекту має стати національний санкційний список стосовно іноземних осіб, які причетні до неправомірного затримання, ув‘язнення та засудження політичних заручників (аналог списку Магнітського). Ці списки мають щорічно надаватися нашим міжнародним партнерам та інституціям для запровадження відповідних санкцій з їхнього боку та посилення тиску. Знущання над українцями не повинні бути безкарними!
Робити все це потрібно негайно - кожен день, проведений в неволі, є тяжким випробуванням для наших співвітчизників. Інформація про злочини агресора проти кожного з них можє і має скласти доказову базу у позовах проти Росії у міжнародних судах.