Проте головна мета візиту була все таки не в участі міністра у прийняттях та інших культурних заходах. Він виконує завдання Президента Порошенка щодо організації його зустрічі з Президентом Трампом. Виконує так, як вміє, вже третій місяць. Тому скупість інформації в ЗМІ протягом всього третього дня його перебування у Вашингтоні про результати переговорів з керівництвом США насторожувало.
Більше того, навіть на вечір вчорашнього дня складалося враження, що все обмежиться виключно зустріччю з Державним секретарем Тіллерсоном, який, як випливає з останніх його телефонних розмов з Президентом України, став правонаступником нелегкої місії, яку ніс тривалий час віце-президент Джо Байден, - бути куратором України.
Не дивно, що засипалося на фоні таких неоднозначних дипломатичних пасьянсів тривожно. Так виглядало, що Лаврова прийняли всі перші особи США, а наш Клімкін переговорив лиш з Тіллерсоном і смиренно чекав що вирішать щодо України важковаговики.
Проте ранок порадував. Таки прийняли нашого міністра. І Пенс, і Трамп. Хоча деякі фото в Інтернеті з протокольної точки зору явно неординарні, - ніби господар Білого Дому виступив у ролі директора школи, який викликав на килим нерадивого учня і його куратора. Але то таке, маємо наразі те, що маємо. Головне, - зустріч таки відбулася. Перша з офіційним представником України.
А по суті можна стверджувати як мінімум про три речі:
По-перше, за минулу добу вчергове відчулася різниця у геополітичній вазі України і Росії. Здати нас Дональду Трампу не дозволяють лиш суто внутрішньополітичні причини. Аналогічно десь так до речі виглядає і ситуація в ЄС, якщо не гірше.
По-друге, позиція США щодо Росії невпинно викристалізовується. Не проглядається білого і чорного. Буде, і навіть вже є, багатовекторність і багаторівневість. Чим далі, тим інтенсивніше йтиме болючий процес пошуку непростих компромісів між Кремлем і Білим Домом. Поки що ознак того, що за рахунок України, не має. Проте тримати руку на пульсі варто постійно.
І останнє, але чи не найважливіше для України. Адміністрація Президента США, після 100 (ста) днів в офісі нарешті включилася у процес. Той факт, що в один день у Вашингтоні перебували обидва міністра закордонних справ двох воюючих держав говорить сам за себе. Ймовірно задумка в американців була доволі обнадійлива - звести обох за одним столом переговорів, і взятися за їх модерацію. Проте не склалося. Скоріш за все не дозрів ще Путін. Або ж момент вибраний невдало, адже ж лише два дні тому на всіх площах ключових міст Росії скандували про "павтарім", а тут бачите якісь переговори там прямі з бандерлогами...
Ну а що ж далі?
А далі все дуже не просто. Кожен день війни для України - це втрати, в тому числі людські, яких не повернеш. Кожен день нероблення реформ - це відкат в ізоляцію, не говорив про те, що влада буксує, хіба лінивий, і то вся, - і нардепи, й урядовці і Президент, адже він сам взяв на себе відповідальність за все, незважаючи на парламентсько-президентську Конституцію України.
Тож треба нарешті ці довгоочікувані реформи робити! Треба нарешті зупинити корупцію! Треба нарешті ухвалити нове виборче законодавство європейського типу, змінити персональний склад ЦВК і провести дострокові парламентські вибори!
І треба нарешті запустити грамотні лобістські і PR зусилля, і у Вашингтоні, і в провідних європейських столицях та Пекіні. Якщо не справляється дипломатія, треба підключати профі-лобістів!
Не будемо того всього, що "треба" (!), робити отак і будемо перебиватися крохами зі столів важковиговиків, як учора...
ПС. А про візит Президента наразі і не йдеться. Ні з чим їхати, і ні з чим його приймати. залишається сподіватися, що це не надовго.