ГлавнаяБлогиБлог Станіслава Шуха

Спіраль історії або чи стануть серіали сильніше книг

Серіал навряд-чи стане книгою, на противагу книзі, яка запросто може стати серіалом – доповненою і узагальненою для широких мас думкою авторського колективу. Таку думку легко сприйняти, засвоїти, вона зрозуміла. Ціла команда працювала над тим аби адаптувати її для всіх без виключення, незалежно від світогляду і рівня інтелекту. Серіал не втомлює, він дає прямий посил і головне не потрібно нічого аналізувати - all inclusive, всі думки розфасовані в красиву упаковку і завдання глядача смикнути за вузол пакувальної стрічки. Вивести букви на екран справа не легка, але якщо Вам це вдалось, то чекайте на овації мільйонів, бо серіал це той хронометраж, який зручний для всіх. Головне аби красиво, головне аби подобалось якщо не кожному, то більшості.

Фото: instagram/zelenskiy_official

Історія українського народу значно древніша за історію виникнення серіалів, але, схоже, що спрощене сприйняття складного світу, закладено в наших генах. Схильність ховати себе в зручний світ, де тобі абсолютно комфортно, була притаманна українцям завжди. Історія знає тисячі таких випадків. Зі свіжих у пам’яті битва під Крутами. Головна її біда не в тім, що така битва відбулась і не в тому, що українські оборонці маленької залізничної станції понесли втрати, загинули чи потрапили в полон – найбільша драма битви під Крутами це те, що півмільйонне місто, яке всього за 170 кілометрів жило в ці дні спокійним і мирним життям. Правда, недовго. За шість днів більшовики показали своє обличчя українській столиці, вперше дати зрозуміти, що таке репресії, до яких доведеться звикати не одному поколінню українців.

Звичайна байдужість чи життя по принципу «війна далеко і нас не стосується»? Як можна пояснити факт, що в битві під Крутами Київ захищало близько тисячі чоловік, хоча населення міста на той час вже становило більш півмільйона? Більше того! 1918 році Київ захопила не багатомільйонна армія більшовиків, а семитисячний загін Муравйова, який хоч і був добре озброєний, але для штурму такого міста явно не годився. Тим не менше більшовики ввійшли в місто і за кілька днів кияни, які до останнього дня відмежовували себе уявною зоною комфорту вже пожинали плоди більшовицького візиту. Серед киян того часу було багато фахових військових, були просто чоловіки, яким не подобалась політика УНР і вони намагались дочекатись кращої альтернативи, були і ті, хто допомагав банді Муравйова, з вірою прийнявши ідеали більшовизму, про який вони тільки чули. На практиці ж значна частина симпатиків не знали і сотої частини про тих, хто вже завтра обіцяв їм щастя.

Але історія це довго і нудно, це багато букв і книжний пил. Значно простіше, коли на плазмі, взятій в кредит, транслюється зручна і вигідна картинка, про те, що все буде добре, про ідеальний світ та ідеальних політиків, які зможуть сотворити диво і це диво буде вже завтра.

Розчарую. Дива не буде. Україна не зможе стати загубленим в океані островом, який далекий від зовнішніх загроз і ризиків, нам доведеться ще не одне покоління обмежувати себе у багатьох речах, які давно вже стали буденністю там, де немає війни. Доведеться бути сильними, набиваючи кулаки і не чекаючи милості, не покладаючи надій на телевізійні рейтинги… але ж нам і далі хочеться всього і зразу, і головне за аби за помахом чарівної палички. Нехай це і нереально, нехай навіть в найрозвинутіших країн на це йшли віки. Ми віримо, що у нас це вийде.

Є два прості варіанти розвитку майбутніх подій і ми або знову будемо відкинуті на сотню років і не одне покоління чекатиме аби повернутися на сьогоднішній рівень, або нарешті підемо далі.

Станіслав Шух Станіслав Шух , Журналіст
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter