ГоловнаБлогиБлог Станіслава Шуха

Безумство монарха породжує хаос

Затяжна політична криза в Україні перейшла в значно гострішу фазу. Центр уваги всього світу зараз прикуто до клаптика землі на вулиці Грушевського в Києві, на якому фактично вирішується подальша доля країни. І якщо раніше протистояння відбувалось в площині «влада-опозиція», то зараз на політичну арену вийшла третя сила, яка не сприйматиме ні перших, ні других – радикалізоване суспільство.

Фото: Александр Рудоманов

Саме поява «третього гравця» у внутрішньополітичному протистоянні стала ключовим елементом, який, або нарешті завершить тривалу політичну кризу, або ж приведе до розростання конфлікту в нових, незнаних досі масштабах.

Події на Грушевського показали, що ні влада, ні опозиція реально не впливають на ситуацію в країні, а третя сила – радикально налаштовані протестувальники, яким набридли безрезультатні щотижневі віче та переговори, ще не має достатньої кількості бійців для вирішення питання за допомогою сили.

Але що буде якщо до активних дій мітингарів на Грушевського вирішить приєднатися хоча б 1 % населення України? Цілком зрозуміло, що навіть така кількість вчорашніх мирних громадян може створити в країні ситуацію, вихід з якої знайти буде нелегко.

На фоні нерішучості опозиційних сил, єдиним і досить ефективним виглядало б компромісне рішення з Банкової. По-перше таке рішення значно б підняло добряче підмочену репутацію партії влади, а по-друге дозволило б сьогоднішньому керівництву гарантовано протриматися в країні до 2015 року. Проте, за два місяці жодної такої пропозиції зі сторони Банкової запропоновано не було. Навпаки, кроки, які зараз роблять наближені до сьогоднішнього керманича країни політсили, позбавлені будь-якого адекватного підґрунтя, а останні законодавчі ініціативи, прийняті в найгірших традиціях середньовічного парламентаризму, призвели до значного зростання напруги в суспільстві.

Найбільше дивує те, що численні професійні політтехнологи та досвідчені аналітики Банкової прекрасно розуміють, що ефект «стисненої пружини», застосування якого зараз можна спостерігати в Україні, завжди має кінцевий цілком прогнозований ефект – стиснута пружина врешті-решт боляче б’є по «розумній» голові того, хто її стискає. Враження, що хтось дуже наближений до ВФЯ навмисно радить йому приймати абсолютно хибні рішення, з кожним днем стає все сильнішим. Бо як інакше можна пояснити те, що кожна чергова спроба влади вийти з кризи, заводить країну в ще критичніше положення?

Тріумф безглуздя.

Останні події є цьому яскравим підтвердженням. Бажання увійти в клуб сучасних диктаторів, докорінно перелаштувавши на свій лад деякі законодавчі норми, завело ВФЯ в глухий кут, адресу розташування якого зараз знає весь світ – вулиця Грушевського.

Варто нагадати, що появі цих відверто радикальних змін законодавства передувало кілька важливих змін в політичній ситуації в країні. В першу чергу в суспільстві почало відчуватись загальне розчарування малоефективними кроками опозиційної трійки та фактичною трансформацію Євромайдану в звичайний пісенний фестиваль. Додалась до цього і відверто пасивна та вичікуюча позиція, яку останнім часом зайняла у відношенні до правлячої української верхівки європейська політична спільнота. Так, попри те, що європейські чиновники нещадно критикують дії нинішньої влади, очікуваних санкцій проти режиму, блокування банківських рахунків, арештів майна, не відбувається.

Здавалося б ще кілька віче, кілька концертів, кілька заяв лідерів опозиції і громада сама поступово розійдеться… Але, як показала практика двохмісячного протистояння, влада легких шляхів не шукає і людям знову знайшли причину зібратися разом.

В ці дні, як і попередні рази, Банкова продемонструвала, що робить головну ставку не на такий очікуваний діалог з суспільством, а на кийки «Беркуту» та інші спецзасоби МВС.

Щодо президента, то він взагалі практично зник з життя країни, залишаючи свій ледь помітний слід тільки в скупих повідомленнях прес-служби та монотонних монологах-зверненнях до українського народу – всього цього абсолютно недостатньо в такий складний для країни час.

Взагалі, з моменту початку конфлікту, складається враження, що президент не може, не хоче або не здатен оцінити весь масштаб та трагізм ситуації, в якій зараз опинилася влада та країна в цілому. Ось тільки деякі загрози та ризики, які в подальшому можуть виникати в країні якщо не піти на такий очікуваний компроміс.

Внутрішні загрози. Повернення партизанки.

Заповнивши всю столицю різноманітними видами спецпризначенців практично з усіх регіонів України, керівництво МВС залишило незахищеними від злочинності значні території в регіонах. І якщо Київ зараз нагадує гігантську банку, під зав’язку набиту чорною ікрою, то в регіонах навпаки можна ставити таблички «всі пішли на фронт». Звичайно епоха 90-х минула, але ніхто ж не застрахований від того, що завтра в будь-якому з регіонів з’явиться добре озброєна банда, яка почне грабувати один за одним банки та помешкання заможних громадян, викрадати дорогі авто. Який особовий склад тоді обласне УМВС виставить на план «Перехоплення» чи на план «Сирена»??? Паспортисток з міграційної служби, прибиральниць з райвідділів, чи може дільничних буде по районах збирати? А якщо, в якійсь з колоній суворого режиму розпочнеться бунт, то кого туди направляти, учнів 9-11 класів чи студентів ПТУ?

Зрозуміло, що зараз не Середньовіччя і перекинути спецпідрозділ на віддаль у кількасот кілометрів справа кількох годин, але з іншої сторони всі ми прекрасно розуміємо, що може зробити група кількох озброєних чоловік в регіоні без належного міліцейського захисту всього за цих самих кілька годин.

Ще однією загрозою, на яку може наштовхнутися влада після придушення народних протестів у тому вигляді, в якому вони зараз діють, є початок активних підпільних дій спрямованих проти представників діючої влади.

Українці завжди славились умінням вести партизанську війну. Для влади і переш за все для МВС така ситуація складна тим, що доведеться воювати на всіх фронтах проти невидимого ворога. Якщо сьогодні міліція має змогу увімкнути будь-який незалежний інформаційних ресурс і бути одразу в курсі всіх подій на Євромайдані, в КМДА і т.д., то в умовах партизанки така можливість буде назавжди втрачена. Ніхто ж не буде позувати перед камерами та давати інтерв’ю перед тим як ітиме палити райвідділок або ж будівлю ОДА.

В умовах партизанки вже не знайдеться місця дипломатії, якою перші дні був переповнений Євромайдан. Ніхто вже не гратиме бійцям ВВ на фортепіано і симпатичні дівчата не прикрашатимуть їхні щити гвоздиками. Ніхто не ходитиме усміхнений з прапорцями ЄС та України – їх замінять заточками, ножами, палицями і легендарними коктейлями «Молотова».

Зовнішні ризики. Війна без переможців.

Але найбільшою проблемою, з якою зараз може зіткнутися Україна є зовнішня загроза. Будучи ослабленою зсередини, маючи цілу низку проблем в економічній та соціальній сферах, країна є ласим шматком для провідних гравців на міжнародній арені. Більше того, історичною та географічною особливість незалежної України є те, що практично кожна з нині існуючих країн-сусідів має певні територіальні амбіції на українські землі. За таких обставин, керівництво країни мало б розпочати активні дії по стабілізації ситуації, а не шукати способів аби її продовжувати.

Такі, м’яко кажучи, неадекватні дії та вчинки наштовхують на певну історичну аналогію: Середньовічною Францією в період з 1380 по 1422 рік правив Карл VІ, який тривалий час страждав психічним захворюванням. Внаслідок цього захворювання король практично повністю був усунутий від влади і не цікавився державними справами, живучи в своїй резиденції. В період його правління Францією керувала родина короля, а також різні політичні сили, які часто ворогували між собою. Як наслідок Франція, не маючи одного лідера, була розділена між кількома ворогуючими таборами і врешті-решт практично повністю завойована сусідньою Англією.

Сьогодні в Україні, на жаль, повторюється подібна ситуація, яка не зміниться до тих пір, доки керівництво країни та його найближче оточення не почне реально і об’єктивно оцінювати всі масштаби небезпеки, в якій зараз може опинитися наша держава.

Станіслав Шух Станіслав Шух , Журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram