В Чаплинці, на місці підриву електроопор, відбулися сутички між активістами та силовиками, які намагалися розблокувати проведення їх ремонту. Відновлювані роботи поки не ведуться, спеціалісти лише провели заземлення залишків опор ЛЕП. Повноцінні роботи можуть відновитися за умови повного доступу до об’єктів, фактично – до моменту, коли влада і "блокадники" не дійдуть консенсусу.
Разом з тим, серйозно до припинення електропостачання ніхто не готувався. І влада, і активісти переоцінюють потенціал блокади у протистоянні агресору і нав’язаним ним "духовним скрепам". Ба більше – жодна зі сторін поки не демонструє, що тактичні перемоги складаються у стратегічні підходи.
Наприклад, кримці та націоналісти, які складають основу акції з блокування Криму, наголошували: саме енергетична блокада стане достатнім тиском на окупаційну владу і дискомфортом для жителів півострову – з тим, щоб припинити порушення прав людини в Криму. Однак вони не врахували, що такий крок може лише пришвидшити будівництво "енергомосту" – силового кабелю через Керченську протоку, який росіяни почали прокладати у жовтні цього року.
Перша гілка "енергомосту" потужністю 400 МВт, яку обіцяють запустити вже до кінця року, дозволить суттєво зменшити дефіцит, створений енергетичною блокадою. До середини 2016 року російсько-окупаційна влада планує прокласти другу гілку, що подвоїть потужності кабелю. Агресор задекларував бажання іти далі та витрачати кошти на супровідну інфраструктуру – ЛЕП і трансформаторні підстанції. Таким чином, з урахуванням резервних джерел живлення (дизель-генераторів, мобільних газотурбінних установок), вже через рік-два будь-яка енергетична блокада може втратити сенс.
При реалізації плану з підриву ЛЕП, активісти також не врахували вразливості Об’єднаної енергосистеми (ОЕС) України: за твердженнями Міненерговугілля, через її розбалансування під загрозою відключень опинилися 40% споживачів Херсонської та Миколаївської областей. Також Росія оголосила про припинення відвантаження антрацитових марок вугілля для українських ТЕС.
З боку влади також не помітно дій, які б підтверджували стратегічну ініціативу з повернення Криму під значний економічний і соціальний вплив – як одного з кроків до повернення під український суверенітет. Відсутня політична воля щодо скасування режиму вільної економічної зони "Крим", який було запроваджено у 2014 році як тимчасове рішення. Саме цей режим дозволяє передачу електричної енергії до Криму, причому ця передача не має ні експортного статусу, ні статусу міждержавних перетоків.
Більш того, кроки із посилення енергетичної безпеки мають враховувати будь-які сценарії щодо Криму. Логіка підказує, що для цього необхідно максимально позбутися залежності від поставок енергоресурсів з боку країни-агресора, а також її маріонеток на окупованих територіях.
Власне, саме тому уряд знижує закупівлі російського газу, відмовився від імпорту електроенергії з РФ, проводить иверсифікацію на ринку ядерного палива, шукає антрацит на інших ринках. Саме з метою підвищення безпеки від ОЕС України від’єднано енергосистему Луганщини.
Очевидно, подібні дії мають відбуватися і щодо Криму – з урахуванням стратегії РФ із досягнення енергонезалежності півострова від материкової України, прискореної політичної та культурної асиміляції його мешканців. Це вимагає рішення щодо статусу Кримської енергосистеми, інвестицій у підвищення безпеки Південної енергосистеми, зокрема посилення Каховського енерговузла. Також має бути переглянутий План розвитку ОЕС України на 2015-2024 роки.
Не слід обманювати себе швидкими ефектами енергетичної блокади. Агресор готовий платити високу ціну за незалежність від української електроенергії, як і за можливість продовжувати свою тоталітарну політику в Криму. А яку ціну готові платити ми? Готуватися до "отвєтки" у вигляді повної блокади поставок газу, нафтопродуктів, вугілля варто було вчора. Зараз це стало необхідністю. Причому готуватися треба разом, у формі діалогу влади і громадян, яким небайдужа доля Криму.