Весь цивілізований світ вказав нам на рівнозначного з Путіним ворога, що не дає Україні рухатися далі, змінюватись і розвиватися – корупцію. І до цього пекельного дуету я б додав саме популізм. Спробую на одному простому прикладі показати, чому і як саме ця «зараза» практично живцем ховає хороші ініціативи, які реально могли б зробити нашу країну трішки кращою і комфортнішою для людей.
Мій приклад стосуватиметься історії, яка нещодавно трапилась в Києві, а точніше – у Київській міській раді (так, як виявилось, політика присутня і на місцевому рівні, де здавалося б, потрібен лише здоровий глузд і чисто господарський підхід).
5 жовтня поточного року деякі місцеві депутати відмовились затверджувати порядок денний пленарного засідання, допоки не будуть враховані деякі їхні вимови. Однією з них (на цьому наполягала фракція «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина») стало зняття з розгляду ініційованого мною проекту рішення №1569 «Про створення парку відпочинку «Набережна Лівобережжя» на земельній ділянці, що розташована між вулицею Микільсько-Слобідською та проспектом Броварським у Дніпровському районі м. Києва».
Даним документом пропонується фактично облаштувати нову сучасну набережну на столичній Микільській Слобідці (цьогоріч приймала «Євробачення-2017») від Броварського проспекту і аж до Русанівських садів, про яку місцева громада мріє уже не один рік.
Здавалося б, прекрасний проект, що означає створення в Києві ще однієї зеленої зони.
Але ні! Як виявилося, серед депутатів Київради знайшлися і такі, що виступають проти створення парків!
Цього разу уже вдруге «відзначився» депутат від фракції «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» Анатолій Шаповал, який і став ініціатором зняття з розгляду згаданого проекту рішення про створення парку відпочинку «Набережна Лівобережжя» (вперше це було, коли трапився нонсенс в ході підготовки міста до «Євробачення-2017». Тоді депутат Шаповал виступив проти скверу біля МВЦ, де у самісінькому епіцентрі пісенного конкурсу намагалися облаштувати незаконну парковку!). Ба більше – цього разу в непрозору справу шляхом маніпуляцій та обману він втягує поважних політиків – голів чотирьох депутатських фракцій у Київраді, які, на жаль, не розібравшись в ситуації, підписали юридично неграмотний альтернативний проект рішення, що затягує створення набережної на роки (саме на розгляді цього проекту наполягали деякі депутати на сесії Київради 5 жовтня)!
То в чому ж суть даної «альтернативи»? Проектом рішення Шаповала пропонується створити на Микільській Слобідці спортивний парк, площею 7 га. До слова, поряд з просто дитячим аргументом а-ля «я перший зареєстрував проект рішення про створення парку», саме площею депутат обґрунтовує свої претензії на те, аби Київрада проголосувала саме за його проект, мовляв, у проекті Петровця парк удвічі менший.
Насправді ж вся ця аргументація – ні що інше ніж окозамилювання, адже вона є абсолютно неграмотною і нереалістичною з юридичної точки зору, як і сам проект пана Шаповала. Не хотілося б, щоб це було правдою, проте складається таке враження, що депутат навмисне намагається якнайбільше відтягнути в часі створення парку на Микільській Слобідці для того, аби й надалі використовувати звичне для себе популістичне гасло про захист берегів річки для того, щоб хоч якось втримувати власні політичні рейтинги.
Розумію, що подібні висновки дуже сумні, проте на їх користь говорять юридичні факти, наведені в додаткових роз’ясненні Департаменту земельних ресурсів, про те, що на даному етапі створення парку в межах, запропонованих у проекті Шаповала, неможливе з цілої низки об’єктивних причин:
• Зазначені у конфігурації до проекту рішення території проходять по земельній ділянці, яка використовується для в’їзду та виїзду до Патріаршого Собору Воскресіння Христового. Крім того, в даній конфігурації містяться інші земельні ділянки, які є проїздами транспортних засобів та тротуарами;
• Згідно детального плану території, на частині земельної ділянки, зазначеній в конфігурації до даного проекту рішення, передбачено спорудження автозаправного комплексу. У зв’язку з цим, надання земельній ділянці статусу парку в запропонованій конфігурації можливе лише у разі попереднього внесення змін до детального плану території. Інша частина земельних ділянок згідно детального плану території потрапляють в межі червоних ліній;
• В зазначеній конфігурації до проекту рішення входить земельна ділянка, яка є інженерно-захисною спорудою стратегічного значення, а саме дамба. Слід зазначити, що даний інженерний об’єкт захищає міст через Русанівську протоку від повеней та затоплення, у зв’язку з чим надання статусу парку цій території є неможливим.
• До складу території, якій пропонується надати статус парку, входить земельна ділянка, якій відповідно до Рішення Київської міської ради від 10.11.2016 року №351/1355 вже надано статус скверу. За таких обставин територія не може мати одночасно статус скверу та статус парку.
• Частина території, якій пропонується надати статус парку, є не цілісною та містить в своїй конфігурації межі, які проходять по лінії асфальтного покриття вулиці Микільсько-Слобідської. Даний факт засвідчує, що надання статусу парку земельній ділянці, яка запропонована у проекті рішення, є можливим лише після зміни цільового призначення земельних ділянок.
Мало того, на дії депутата Шаповала на останньому пленарному засіданні Київради уже відреагувала громада Микільської Слобідки та Лівобережного масиву. Люди справедливо, вимагають від депутатів перестати годувати їх обіцянками, а демонструвати реальні дії та давати реальний результат. За наявною у мене інформацією, з цього приводу місцева громада також підготувала лист-звернення на адресу київського міського голови, який посилила багатьма зібраними підписами. Тож, думаю, це ще не кінець історії і боротьба за інтереси людей ще продовжиться.
А поки виходить, що через банальне політиканство створення парку на Микільській Слобідці знову можуть «відкласти в довгий ящик», бо ж реалізація пропозиції депутата Шаповала сьогодні неможлива, а підтримати проект рішення, який дає можливість без жодних проблем уже з наступної весни облаштувати зелену зону, він відмовляється, та ще й колег намовляє.
Іншого пояснення ситуації, що склалася, у мене просто немає, адже на запитання про те, як створення «Набережної Лівобережжя» заважає планам Шаповала щодо створення парку на сусідній території, я просто не отримав.
Ось з таких локальних прикладів, складається й цілісна популістична картина вже загальноукраїнського масштабу, адже політикам, на жаль, говорити набагато простіше й вигідніше, аніж робити реальні кроки для якісних трансформацій в рідному селі, місті, країні.