І нагадався мені вірш визначного українського письменника та філософа, засновника Української Гельсінської Групи, Героя України Миколи Руденка «Голуб і дракон», який ми разом з побратимом Миколою Сомом зробили епіграфом до ювілейного вечора, присвяченого 90-річчю М. Руденка.
Звісно, ювілейний вечір організовували ми самі, але це таке…
Голуб і дракон
В часи, які розтанули в імлі,
У зелені садів та винограду
На сонцем задарованій землі
Страшний дракон скорив людську громаду.
.
Він був захланний вереда-ласун:
Любив хмільне вино і страву свіжу.
Хлоп‘ят уранці, уночі – красунь
Вели йому на втіху і на їжу.
.
Та сталось так, що люд його скарав.
І всюди покотилось понад краєм:
— На охоронця наших вічних прав
Ми голуба святого обираєм.
.
Йому поставили високий трон
І привели полки для охорони.
Аж гульк: на троні знов сидить дракон
І видає драконівські закони.
.
Ішли роки. Кривавились віки.
Драконів кидали в пустиню голу.
І знов, і знов з народної руки
На трон злітав богоподібний голуб.
.
Того не записали до пуття
Ні літописець, ні міністр-ледащо,
Як воскресав дракон із небуття
І як він голуба ловив у пащу.
.
Не знали навіть слуги і раби,
Які стояли в царській охороні:
Драконами ставали голуби,
Як тільки опинялися на троні.
Микола Руденко, 1968 р.