Крапку в історичному завершенні Другої світової війни має поставити Україна разом із світовою цивілізацією

Фальсифікація історії Другої світової війни, відомої на території СРСР як Велика Вітчизняна війна, розпочалася сталінським комуністичним режимом 9 травня 1945 року. Цього дня мешканці СРСР дізналися про перемогу СРСР над гітлерівською Німеччиною з повідомлення державного інформаційно-пропагандистського відомства Радінформбюро о 22.00 за московським часом.

Фото: пресс-служба президента

Насправді Акт про капітуляцію німецьких збройних сил був підписаний сьомого травня 1945 року у французькому місті Реймс уповноваженими представниками верховного командування вермахту, верховного командування антигітлерівської коаліції та Радянського Союзу. Цей юридичний документ означав припинення опору гітлерівських військ та вихід Німеччини з війни. В дію він вступав 8 травня і цей день є історичною фіксацією перемоги коаліції держав, що воювали із світовим нацизмом, над гітлерівською Німеччиною.

Сталіна не задовольнив цей колективний факт, був він незадоволений і документом, який відкривав перспективи миру як способу співжиття. Адже лаврами переможця тоді увінчувалися всі країни-союзники. А у далекоглядних планах майже світового диктатора були зовсім інші розклади і переможцем мав стати саме він і тільки він, хоча за офіційною версією таким проголошувався Союз радянських соціалістичних республік (СРСР). Тому Сталін фактично шантажем, опираючись на багатомільйонну армію у Європі, добився церемонії вторинного підписання цього документа у передмісті Берліна Карлсхорсті наступного дня, 8 травня. Сама дія відбулася о 22.43 за середньоєвропейським часом, коли в Москві годинник відраховував вже 00.43 9 травня.

В СРСР про історичний і виключно капітуляційний акт, підписаний у Реймсі, воліли не говорити, певний час навіть існувала сувора заборона на цю інформацію. Згодом вона подавалася в науковому середовищі, але без акцентування про фактичну роль і значення 8 травня для світової спільноти. Факт подавався в потрібному комуністичним ідеологам контентному тлумаченні та тиражованому висвітлені, де 8 травня не просто замовчувалося, а знищувалося, вилучалося із ментальної пам'яті закатованих радянщиною та сталінізмом народів СРСР. Про те, що акт у Реймсі цивілізованим світом визнавався як остаточна, реальна капітуляція, а текст – офіційним, не згадувалося взагалі.

Волею союзників включно із СРСР колишні керівники гітлерівської Німеччини були засуджені спеціально створеним Міжнародним військовим трибуналом. Судовий процес проходив у німецькому Нюрнберзі з 20 листопада 1945 по 1 жовтня 1946 року.

Сьогодні, з вершини української державності та мирного загальноцивілізаційного історичного бачення процесів післявоєнного розвитку Європи, формування і діяльності системи міжнародної колективної безпеки, а зараз – її фактичного руйнування до стану реального розпаду чітко прослідковуються ключові точки нинішнього цивілізаційного стану світової спільноти.

Вихідним моментом розуміння сучасного безпекового безладу на планеті слід вважати саме Нюрнберзький процес. З одного боку це велична правнича дія. З другого – поступка союзників комуністичному диктатору Сталіну. Тому варто визнати, що Нюрнберзький процес як акт історичного визнання вини агресорів, які спричинили пожежу світової війни, не завершений і досі. Там судили лише одного із співавторів Другої світової війни – гітлерівський режим нацистської Німеччини. Другий співорганізатор наймасовішого знищення людства в усій його історії – комуністично-сталінський режим СРСР в процесі світової війни трансформувався в жертву, а згодом в межах військово-політичного союзу під назвою Варшавський договір – в переможця цієї планетарної бійні.

Слід нагадати, що світова антигітлерівська коаліція виникла як відповідь на злочинний напад гітлерівської Німеччини на Польщу. І на першому етапі Другої світової війни ворогом коаліції був і СРСР, який одночасно і за домовленістю з Гітлером про зони впливу, а фактично дозволом на загарбання і поневолення народів Європи (пакт Молотова-Ріббентропа) розпочав агресивні завойовницькі дії на своїх західних рубежах. Це вже потім, коли двом агресорам стало тісно на європейському континенті і один випередив іншого у нападі, Радянський Союз долучився до коаліції.

Пакт Молотова-Ріббентропа передбачав розділ Європи (а фактично світу) між Німеччиною і СРСР за зонами впливу і територіальних інтересів. Нині цього ж вимагає наступник сталінського режиму – режим путінський (рейтинг Сталіна за існуючого путінізма сягнув вже 70% довіри і поклоніння в РФ). І вперше відверто і безапеляційно це прозвучало у сумнозвісній промові В. Путіна на Мюнхенській безпековій конференції у 2007 році. Час йде, а сутність імперії московитів не змінюється – вона залишається, як і при народженні, підступною, агресивною і злочинною. Через майже 70 років після Нюрнберзького процесу ми (світова громада) пожинаємо плоди відмови засудити тоді, нехай і суто юридично, агресію сталінського комуністичного режиму проти людяності.

Більше того, сталінська історична «далекоглядність» щодо фіксації у свідомості радянського населення перемоги у тій війні СРСР з часом отримала нову якість – Кремль «застовпив», а насправді демонізував в межах РФ як сутність перемоги в Другій світовій війні, так і право на перемогу (ігноруючи інші 14 держав, що вийшли із СРСР). Зараз Кремль намагається це зробити і у світовому масштабі. Нинішніми можливостями комунікаційно-креативних технологій та потокового контентного дизайну тема пам’яті про події Другої світової війни набула форми агресивного реваншу з боку цієї неоімперії. Це реванш публічного державного режиму, який вивів себе за межі міжнародного законодавства (рішення Держдуми від 4 грудня 2015 року), який привласнив право на захоплення територій країн-сусідів і втручання у справи будь-якої держави у світі.

Погрози владного режиму Кремля і його очільника втрачають реалії здорового глузду і межують із параноїдальною істеричністю. Минулого року на засіданні міжнародного дискусійного клубу «Валдай» Путін оприлюднив відповідь на питання-заготовку щодо відповідальності тих, хто застосує ядерну зброю проти РФ: «Агресор повинен знати, що відплата неминуча, що він буде знищений. Ми жертви агресії, ми як мученики потрапимо в рай. А вони просто зникнуть. Тому що навіть покаятися не встигнуть».

Знищення міжнародного права, а відтак системи колективної міжнародної безпеки, фізична і комунікаційно-контентна агресія проти держав і народів, які захищають свою ідентичність, незалежність, історичність, інші агресивні дії по відношенню до країн і світових систем стали відображенням сутності сучасної політики державного режиму РФ.

Радянський Союз навіть в межах 15 республік та їхніх народів не був виключним автором перемоги у Другій світовій війні. У війні будь-якого масштабу, а особливо світовій за великим рахунком взагалі не буває переможців. Бо з позиції мирної цивілізації кожне втрачене життя є світовою трагедією. А коли кількість загиблих вимірюється мільйонами – це постійна ментальна незагойна рана людства. І вона кровоточить в конфліктах і війнах, що не припиняються досі.

Сьогодні Україна протистоїть глобальному агресору – путінському режиму Кремля, що ховається від міжнародного права за шатами месіанської агресивності та практиками гібридизованого тероризму. І до перемоги –відновлення національної справедливості, соборності, незалежності, суверенітету – нам ще потрібні сили, стійкість духу, воля народу і держави як єдиного суспільства, справжні знання, державницька пам’ять про історію і розуміння світових процесів як минулого, так і нинішнього часу. Це необхідно для того, щоб наша історія і наша велична пам'ять не перетворилися в новітню зброю путінських центрів глобального гібридного тероризму .

То ж Друга світова війна, як мінімум, для українців, а фактично для всієї цивілізованої спільноти народів планети, не завершилася. Вона до цих пір кровоточить. І також не можна вважати завершеним Нюрнберзький процес 1945-1946 років. Крапку в ньому має поставити Міжнародний суд ООН, який розглядає позов України проти агресора – нинішньої РФ, який, безумовно, притягне путінський режим до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації, злочинів проти людяності, які не мають термінів давності і забуття...

Тому день перемоги у Другій світовій війні, особливо для українців, нині звучить радше насмішкою, ніж констатацією. Генеральна асамблея ООН в резолюції до 60-ї річниці завершення Другої світової війни запропонувала відзначати 8 травня – день перемоги над нацизмом – як День пам’яті та примирення всіх жертв тієї війни. З 2015 року до цього дійства приєдналася і Україна.

Жертви української нації, покладені на вівтар перемоги у Другій світовій війні і у кривавому протистоянні з нинішнім агресором вимагають від нас вилучення сталінського 9 травня і поняття «вітчизняна війна» із історії та пам’яті держави і суспільства.

Великі жертви минулого не виправдовують планетарні жертви сучасного, а саме на це робить ставку путінський режим і про це мріють інші диктатори у світі…

Місія України – поставити остаточну крапку в історичному завершенні Другої світової війни. Разом із світовою цивілізацією, якщо міжнародна громада усвідомлює, чим можуть для неї завершитися безперервні і щораз потужніші агресії кремлівської неоімперії.

Микола Голомша Микола Голомша , Голова політичної партії "Патріот"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter