Для партій парламенту, які замислили тектонічний зсув старих економічних і політичних платформ і заміну їх новими стійкими державними конструкціями, питання реалізації заявлених планів є питанням партнерських відносин із суспільством, яке базується на принципах публічності як абсолютної відповідальності за сьогодення і майбутнє.
На жаль, сьогодні ми є свідками процесу створення партійних бізнес-проектів елітарного державного бюджетування.
Така нова тенденція створення партійних бізнес-проектів на приватно-бюджетній основі монополістів у вітчизняному партійному будівництві показує як окремі партії, що втратили паритет із політичним процесом, який протікає в країні (новітні тренди спроможності середовищ життя), продовжують штучно, за рахунок бюджету держави та адміністративних статусів, утримуватися в публічному полі. Так вони створюють ефект фантомної присутності в суспільно-політичному житті не лише України, але й міжнародної спільноти геостратегічних партнерів. Користуючись імітаційною присутністю в парламенті, вони замість проведення необхідних кардинальних динамічних і повнофункціональних змін вітчизняного законодавства і, передусім, Основного закону, приймають ситуативні занодавчі документи, нерідко зводячи право до абсурду.
Як не прикро, ці політичні проекти очолюють представники сцени Майдану. Присутність свого часу на сцені Майдану дало їм можливість асоціювати себе із справжнім Майданом, виступати від його імені і прикриватись ним в складних ситуаціях, які потребують сьогодні прямої відповідальності не лише в парадигмі дискретних результатів, а й у вимірах довіри, перспектив і, головне, надій громадян і громад.
Все це веде до знищення Майдану як явища у свідомості пересічних українців та створює передумови для стратегічного реваншу антидержавних сил.
Політичні псевдоеліти ніяк не можуть усвідомити факту, що процес активного і перспективного життя вже перемістився в середовища громад. Вони все ще вибудовують для себе райдужні плани безхмарного існування-паразитування на бюджетних коштах і довірі електоральних мас. І не бачать, що потяг у майбутнє вирушає цього разу без них.
Патріоти мирної цивілізації не пішли з Майдану. Тому що Майдан це не територія, це продуктивні енергії відчуття перемін і бажання вже сьогодні творити майбутнє своїми силами. Патріоти мирної цивілізації не мають права забувати героїв Небесної сотні, не можуть відійти вбік, коли суспільство потребує рішучих і безкомпромісних дій по формуванню нового стилю і змістів росту життя спроможних громад. І таких патріотів є достатньо в країні для того, щоб зробити позитивні зміни невідворотними, щоб убезпечити Майданну Україну від реваншу геостратегічних агресорів сучасності.