Незважаючи на бадьорі заяви очільників уряду про допомогу переселенцям з Донбасу та Криму, картина насправді далека від райдужної. Майже два роки бойових дій на сході країни, на жаль, не спонукав урядовців до створення системи програм допомоги переселенцям, яка б відповідала викликам часу.
Ось перелік заголовків матеріалів, розміщених на сайтів міністерства соціальної політики в розділі «Інформація для переміщених осіб»: «Врегульоване питання обліку дітей, переміщених із тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції без законних представників», «Програма "Ділова англійська онлайн для вимушених переселенців" стартує в п'яти областях України», «Радник з питань внутрішньо переміщених осіб у кожному регіоні України», «Допомога внутрішньо переміщеним особам та постраждалим, які знаходяться в складних життєвих обставинах», «Мінсоцполітики започатковано Програму "Посилення участі громадського суспільства у роботі Міністерства соціальної політики України та процесі національного примирення"»...
Навіть відкривши ці посилання, переселенець навряд чи зможе дізнатись щось життєво необхідне або таке, що допоможе йому і сім’ї вирішити нагальні проблеми протягом найближчого часу, не кажучи вже про «сьогодні в обід чи вранці наступного дня». Це так звана імітаційна звітність — щось і десь робиться, а коли завершиться — невідомо, бо анонси - як процедурна управлінська відповідальність - відсутні.
Наразі переселенці змушені самостійно влаштовуватись на роботу, навчання, шукати місце проживання тощо. Держава певною мірою допомагає лише людям похилого віку, та й то не завжди. Та частка матеріально-фінансової допомоги, яка надходить від зарубіжних фондів чи урядів, є досить незначною і швидко «розчиняється» серед тих, кому потрібна допомога.
Звичайно, найактивніша частина луганчан та донеччан зуміла знайти собі застосування. Хтось отримав роботу за фахом, хтось відкрив власну справу, а ще хтось перенавчився і працює зовсім в іншій галузі. Головне — не чекати мани небесної, а намагатися працювати.
Однак цих людей, які втекли від терористів, путінці не відпускають і не випускають зі свого поля зору, навіть на заході країни. Хижий «рускій мір» намагається дістати мешканців Донбасу і в новому житті, щоб назавжди полишити їх спокою. Через ЗМІ (зауважимо, українські), громадські організації, соціальні мережі тощо постійно вкидуються публічні ідеї, які під прикриттям миролюбства і вічно-російської теми «братерської» любові є насправді надзвичайно емоційно-дискусійними, тобто роз’єднуючими. І червоною ниткою в цих дискусіях проводиться тема мешканців Донбасу як людей, що не люблять Україну, не бажають працювати, розділяють ідеї Путіна тощо. Враховуючи, що до цього масштабного технологічного дійства путінці долучили РПЦ МП, то ми зіткнулися з цілеспрямованою політикою створення всіма доступними засобами комунікації атмосфери масової ненависті українців до переселенців та й жителів Донбасу загалом.
Не добившись особливих успіхів в бойових діях на Донбасі, Кремль зосереджує всі свої зусилля в комунікаційно-контентній площині. На боротьбу за свідомість і душі українців путінські технологи не шкодують коштів. Вони прекрасно розуміють, що в разі перемоги ці «інвестиції» повернуться сторицею.
Очільники української держави проводять величезну роботу щодо втілення в життя Мінських домовленостей, фізичного зупинення подальшого просування російського агресора. Однак саме в напрямі комунікаційно-контентного спротиву в країні робиться обмаль. Навряд чи свідомо. Але від цього не легше — варто усвідомити, що сьогодні фронт проходить по лінії серця кожного громадянина України в кожному, навіть найменшому, населеному пункті.