ГлавнаяБлогиБлог Михайла Поживанова

Порошенко залишиться до 2020-го?

В своєму бажанні пролонгувати перебування на посаді українські президенти невтомні на вигадки. Хоча, щиро кажучи, їхні вигадки зводяться до двох схем. Причому обидві були обкатані ще Кучмою. Перша схема: ухвалити зміни до Конституції і оголосити свій перший термін не дійсним. Так зробив Леонід Данилович, заручившись підтримкою покірного йому Конституційного Суду, котрий запропонував вести відлік його каденцій від 1999-го, а не від 1994-го. Таким чином, Кучма отримав можливість балотуватися у 2004 році втретє, проте вбивство Георгія Гонгадзе та плівки Мельниченка, «Україна без Кучми» й скандал із «Кольчугами» обнулили його рейтинг та змусили шукати наступника в особі Януковича.

Фото: Макс Левин

Інший метод випробувано ним же. Слід протягти у другий тур такого спаринг-партнера, котрий для частини електорату слугує однозначним фактором подразнення. Котрий є одіозною, неприйнятною, небажаною (з будь-яких причин) персоною. Решту ж конкурентів усунути у той чи інший спосіб. На президентських виборах-1999 високі шанси мав В’ячеслав Чорновіл, але його шанси урвалися на Бориспільський трасі. А от заздалегідь програшний Петро Симоненко, який вийшов разом із Кучмою у другий тур, якраз і став передумовою успіху чинного на той момент «гаранта». Бо більшість проголосувала не так за Кучму, як проти червоного реваншу.

На обрання «меншого зла» робив ставку і Віктор Янукович, коли його кризові менеджери з усіх сил штовхали до другого туру Олега Тягнибока, котрому створювали імідж небезпечного праворадикала. «Міцний господарник» Янукович мав зійтися на ринзі з «націоналістом» Тягнибоком і перемогти його, навіть не вдаючись до нокауту. Чи спрацював би такий сценарій, ми вже не дізнаємося, але можемо побачити, чи вийде у Порошенка поставити проти себе Юрія Бойка і (як колись за Кучми) розіграти карту небезпеки реваншу з боку «колишніх». Цього разу не комуністів, а екс-«регіоналів». (Варіант із популістом Ляшком також є, до речі, непоганим спарингом). Але до другого туру ще далеко, бо й перший навіть не почався. Наразі перед Банковою стоїть інше завдання: визначитися з датою виборів.

Здавалося б, тут все просто: якщо попередні вибори глави держави мали місце у 2014 році, то наступні мають відбутися у 2019-му. Адже позачергового «свята демократії», судячи з усього, не передбачається. Сам Петро Порошенко не раз говорив про те, що вибори відбудуться згідно із планом. Але є вагомий нюанс, і він полягає у тому, що вибори-2014 поламали усю усталеність правильної черговості. Тож зараз в експертному середовищі заговорили про варіант, котрий дозволить Порошенкові залишитися при владі до 2020 року. Забігаючи наперед зауважу, що подібний сценарій має для чинного президента як плюси, так і мінуси. Але чому саме 2020-ий?

Річ у тім, що 103-тя стаття Конституції говорить про те, що строк повноважень Президента України обмежений п’ятьма роками. Однак разом із тим там же йдеться й про те, що «черговi вибори президента України проводяться в останню недiлю березня п'ятого року повноважень президента України». А оскiльки Петро Порошенко розпочав виконувати обов'язки 7 червня 2014 року, то в останню недiлю березня 2019 року п’ятирічний термiн його президентства ще не закінчиться. Звичайно, з цим можна просто змиритися, «подарувавши» два зайвих місяці своєму наступнику. Або можна побачити в цьому зачіпку, яка дозволить ще трохи затриматися на посаді.

Теоретично парламентарі (з фракції БПП, певна річ) можуть звернутися до Конституційного Суду, аби той визнав конституційним перенесення президентських виборів на останню неділю березня наступного року – 2020-го. Власне, з часів Кучми у стосунках «президент – Конституційний Суд» нічого не змінилося. Останній все так само керується побажаннями з Банкової, яка зараз дуже сильно підганяє суддів КС щодо висновків з приводу законопроектів про зняття депутатської недоторканності. Та, попри всю свою зайнятість, Конституційний Суд, безперечно, знайде час і для вердикту щодо дати президентських виборів.

Експерти зазначають, що при бажанні та добрій волі Петра Порошенка проблему можна розв’язати, не вдаючись до послуг КС. Наприклад, якщо для президента так важливо «відсидіти» на посаді рівно п’ять років, то вибори можна було б провести вчасно (в останню березневу неділю 2019 року), а от інавгурацію наступника відкласти до початку червня. Таким чином, і гонор Петра Олексійовича не постраждає, і Конституцію буде дотримано. В кожному разі, це все таки кращий варіант, аніж накидати собі цілий додатковий рік повноважень, що було б відвертим маніпулюванням Конституцією.

А тепер до питання про те, чи вигідно Порошенкові відтерміновувати вибори майже на рік. З одного боку – так, вигідно. Особливо, якщо припустити, що з посадою йому доведеться попрощатися та поступитися місцем комусь іншому. До того ж, якщо в березні програти президентські вибори, це означатиме неминучу поразку на виборах парламентських. Але якщо на час переобрання Верховної Ради Порошенко все ще буде при своїх президентських повноваженнях, це дасть йому можливість використати адмінресурс у парламентській кампанії та краще підготувати перемогу своєї політичної сили. В проходженні до Ради БПП (та ще й підсиленого значною кількістю мандатів) – запорука політичного майбутнього Порошенка. Навіть позбувшись портфеля президента, він зможе претендувати на іншу посаду – зокрема, глави уряду.

Втім, якщо Порошенко гарантовано залишиться на другий термін, то тоді переобиратися можна й у березні. Але чи має він подібний шанс? Власне, тут і криється мінус відтермінування президентських виборів. Зараз, у 2017-му, він має непогані шанси на повторну каденцію. За даними соціологів з «Соцісу» та Центру Разумкова, наразі Петро Порошенко є лідером за рівнем електоральної підтримки. Проте ніхто не дає жодної гарантії, що таким самим його рейтинг залишиться й у 2019 році. А тим паче – у 2020-му. Все таки головний його суперник – Юлія Тимошенко – відчутно наступає йому на п’яти, а за даними центру соціальних досліджень «Софія», навіть випереджає Порошенка на цілих 3 відсотки.

Тож вибори краще все ж було б не відкладати, бо, граючись у таку гру, легко переграти самого себе. Тим паче, що подібне явно не сподобається нашим зарубіжним партнерам. В останньому інтерв’ю посла США в Україні Марі Йованович чітко звучить дата президентських виборів – 2019 рік. Гадаю, що на Заході іншого варіанту розвитку подій навіть не розглядають. Бо й не розуміють того, що взагалі-то можливостей збереження статус кво у чинної влади багато. Можна, наприклад, оголосити воєнний стан і, таким чином, перенести вибори на невизначений «мирний час». Можна посилити парламентську модель управління, і, внісши відповідні зміни до Конституції, мінімізувати повноваження президента, а відтак – пересісти у крісло прем’єра. Проблема лише в тому, що така перестановка фігур на шахівниці хоч і забезпечує перемогу основним гравцям, але нічого не дає соціуму, котрий спостерігає за грою звіддаля. Звісно, лише до того моменту, поки соціуму не урветься терпець і він не переверне стіл, за яким відбувається партія. Вчергове, але, мабуть, не востаннє.

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter