ГлавнаяБлогиБлог Марини Бурмаки

5 законних і надійних способів не давати їм красти

Щоб оприлюднення декларацій стало кроком до нашої зрілості, варто визнати правду: ми самі дозволили їм красти. Визнати, набратися рішучості і почати контролювати владу.

Мітинги, пікети і перекривання доріг не дадуть результату без чіткої системи громадського контролю за діяльністю органів влади. Щоб спонукати чиновників чути громадян і нести персональну відповідальність за розкрадання бюджетних грошей, нам самим варто усвідомити необхідність опановувати основи цього дієвого механізму.

Марина Бурмака Марина Бурмака , Політолог, громадський діяч, президент Українського Центру суспільного розвитку

Фото: prioritet.org

Які конкретні кроки ми можемо зробити вже сьогодні, опираючись на існуючу законодавчу базу?

1. Контроль за виконанням рішень влади.

Одна з причин фікції українських реформ у тому, що прийняті прогресивні рішення так і залишаються пустими словами у законах, постановах, розпорядженнях. У відповідь на наші скарги чиновники надають формальні відписки, посилаючись на документи, які в реаліях не мають свого практичного втілення. Тому нам варто в публічний спосіб вимагати створення умов для громадського контролю: 1) внесення у Регламенти органів влади положень Законів України та Постанов КМУ щодо громадських обговорень суспільно важливих проектів нормативно-правових актів, практичних механізмів для проведення антикорупційної громадської експертизи; 2) своєчасне оприлюднення та відкритий доступ громадян до конкретної інформації про проведення тендерів, пропозицій та підсумкових результатів, а також планування та реальне використання бюджетних коштів; 3) публічні звіти голови органу влади, його заступників, керівників структурних підрозділів щодо використання бюджетних коштів, спрямованих на конкретний результат у наданні якісних послуг населенню та рівень задоволення ними споживачів.

2. Контроль за плануванням та використанням бюджету.

В Україні прийнята достатня кількість нормативних документів, які передбачають відкритість інформації про тендери, регламентують публічне обговорення проектів бюджетів територіальної громади. А також зобов’язують чиновників звітувати перед громадою про свою роботу та використання бюджетних коштів. Та без громадського контролю вони не будуть цього робити. Вивчення бюджету чи Плану соціально-економічного розвитку – річ не проста, вона потребує компетенції, терпіння і наполегливості, залучення фахових експертів. Але якщо ми не навчимося самостійно аналізувати прийнятий і використаний бюджет, подавати заяви у прокуратуру щодо участі конкретних посадовців у корупційних схемах – гроші й надалі будуть текти у кишені чиновників.

3. Контроль за відкритістю та прозорістю кадрової політики

Ми вже домоглися попереднього оприлюднення на офіційних веб-сайтах переліку вакантних посад. Але проведення конкурсів лишається непрозорим і необ’єктивним. Тому варто вимагати від чиновників оприлюднення списку осіб, які подають документи на конкурсну комісію, їх біографічних довідок, пропозицій щодо напрямків роботи на посаді, на яку вони претендують. Корисним буде публічне громадське обговорення кандидатур, враховуючи їх background, включення до складу конкурсної комісії представників громадськості, зокрема фахівців з даного напрямку діяльності. Ще крок вперед – пряма трансляція засідань конкурсної комісії.

І важливо спонукати вже призначених посадовців до звітування про свою діяльність, налагодити постійний контроль за їх компетентністю, спроможністю та культурою спілкування з громадянами. Останнє можна здійснювати шляхом анкетування мешканців за підсумками звернень до владних органів.

4. Контроль за створенням умов для роботи з громадськістю.

Чиновники не люблять нагадувань про їх прямий обов’язок надавати якісні послуги громадянам. Тим не менше – це їхня головна місія на посаді. Тому важливо перевірити всіх керівників органів влади, у т.ч. структурних підрозділів, на знання та реалізацію мети і завдань щодо роботи з громадськістю. З кожного підрозділу вимагати: 1) оприлюднення переліку послуг, що надаються громадянам, та роз’яснення щодо їх отримання; 2) призначення посадовця, відповідального за напрям «Зв’язки з громадськістю», формування, оприлюднення та реалізацію плану його роботи; 3) впровадження дієвих форм вивчення проблемних питань в організації роботи підрозділу, якими найбільш невдоволені громадяни, та покрокові шляхи їх усунення; 4) створення належних умов для відвідувачів: заходи щодо уникнення черг; достатня кількість місць для сидіння в коридорах; доступність до вбиралень тощо.

5. Контроль за роботою каналів зв’язку влади і громадськості.

Місцева демократія неможлива без ефективних каналів зв’язку влади і громадян. Найдоступнішою формою такого каналу є контактні центри та механізм звернення громадян. Але є справедливі нарікання на формальність реагувань чиновників на ці звернення. Тому варто запровадити контроль за відповідями – вони повинні бути конкретні, чіткі, однозначні щодо вирішення поставленого питання. У разі невідповідності зазначеним вимогам державний службовець, який підписує відповідь, заслуговує на догану. У повторному випадку - на звільнення. Проконтролювати наявність закріплення такого порядку в Регламенті органу влади, а також взаємозв’язків між підрозділами і громадськістю в інших нормативно-правових актах (Положеннях про роботу підрозділів, Посадових інструкціях, Планах роботи тощо). На офіційних сайтах мають бути сторінки громадських зауважень щодо роботи підрозділів, ініціатив та інформація про врахування цих звернень громадян; а також оприлюднення громадської думки щодо основних проблем галузі, задоволення громадян наданням послуг даним структурним підрозділом та ефективністю його роботи. Відчутний ефект дало б запровадження практики проведення паралельних звітів із соціально-важливих питань напрямку діяльності структурного підрозділу (звіти керівництва підрозділу та представників громадськості).

Ми вже не раз перезавантажували владу і легковажно довіряли новим обранцям. Пора брати на себе відповідальність за свою країну.

Досить скиглити!

Марина Бурмака Марина Бурмака , Політолог, громадський діяч, президент Українського Центру суспільного розвитку