Серед іншого увагу привертає пункт турботи про викладачів:
«Підготовка нормативно-правових актів щодо приведення у відповідність із європейськими стандартами норм навчального навантаження викладачів вищих навчальних закладів, збільшення показника кількості студентів на одного викладача до 18»
Те, що українські викладачі мають непомірно високе навчальне навантаження ні для кого не таємниця, 920 «горлових» годин на рік - це не легка справа. Питанням залишається до яких саме європейських стандартів будуть це все приводити? Поляки мають максимум 540 годин, італійські професори – 240 годин, французькі – 192 години. Цей ряд можна продовжувати, зрозуміло одне – якщо рівняння дійсно буде на європейські норми, то зменшення має бути відчутне.
Але це ще не все, план дій обіцяє нам і зміну нормативів співвідношення студент/викладач. Зараз у середньому норматив коливається на позначці 9-13 студентів на одну штатну посаду науково-педагогічного працівника залежно від спеціальності. Тобто його хочуть підвищити у 1,5-2 рази. Стривайте, якось не грає! Якщо викладачам хочуть зменшити навчальне навантаження, то логічно було б кількість студентів на одного викладача у нормативі зменшити.
Не складно здогадатись, що єдиною умовою втілення обидвох намірів є звільнення викладачів. І судячи з того, як хочуть підвищити норматив, звільнень слід очікувати не поодиноких. Недарма у тому ж таки плані на серпень прописана поява нових типових штатних нормативів ВНЗ. Уявіть собі, щойно закінчилась вступна гарячка, початок року видніється, а університетам треба переглядати свої штатні розписи.
Ну і акордом плану дій є продовження підпорядкування вишів міністерству - за мету взяли 90% ВНЗ під МОН до кінця року. Певно осторонь залишаться лише силовики. Не забули і про відоме усім укрупнення вузів – створення великих регіональних університетів, під яке, до слова, легше переробляти штатні розписи.
Насправді, можливо, скорочення кількості викладачів неминуче. Демографічний спад з року в рік скорочує кількість вступників і непопулярні кроки дійсно необхідні. Однак їх слід робити з найменшою шкодою для самої вищої школи, а це означає, що звільняти треба лише за професійними якостями. Тільки-от в державі, де немає нормальних конкурсів, коли викладача беруть на роботу, навряд з'явиться ефективна процедура, за якою б звільняли саме тих, хто пасе задніх.