Для початку давайте порівняємо нашу практику з розвинутими країнами світу.
Наприклад, ви не знайдете жодного міста в Європі чи США, де людей в центрі системно заганяють під землю як у нас. Підземні переходи в центрі можна перерахувати на пальцях однієї руки. Виключенням є переходи, які сумісні з виходами зі станцій метрополітену, котрі, як правило, не використовуються задля безпосереднього переходу через дорогу, а виконують функцію входу в метро. Для переходу через дорогу пішоходи користуються наземними переходами.
Наведемо декілька прикладів найбільш відомих міст Європи:
- Лондон. Міська влада з 2009 року ввела політику заміни всіх позавуличних переходів;
- Єлисейські Поля в Парижі. Незважаючи на те, що це є однією з головних магістралей міста по 4 полоси в одну сторону, там все одно користуються наземними переходами. А нещодавно влада Парижа взагалі представила план зробити 5 центральних площ повністю пішохідними. При цьому ми не чуємо галасу про ускладненя руху в центрі;
- Рим. Громада використовує підземні переходи тільки задля входу/виходу з метро. Нагадаю, що це є одне з найбільш відвідуваних і популярних міст світу;
- Стокгольм. В місті існує декілька пішохідних переходів, сумісні з виходом з метро та використовуються якраз як підземні переходи, але всі вони облаштовані ескалаторами та ліфтами й розташовані під жвавими міськими перехрестями;
- Барселона. Пасаж де Грасія та Діагональ по 4 полоси в одну сторону, але, незважаючи на це, там виключно наземні переходи;
- Відень - одне з найпрекрасніших міст Європи, яке відвідують мільйони туристів щороку саме для прогулянок. Відсутність підземних переходів є гарним тоном і влада не наважується заганяти туристичний потенціал величного міста під землю, в свою чергу, жодних ускладнень руху в центрі не відбувається;
- Прага відноситься до Східної Європи, але при цьому може похвалитися практичною відсутністю підземних переходів в історичній частині міста, адже не мала такого впливу радянщини;
Отже, країни Західної Європи мають за правило віддавати перевагу пішоходам і використовують наземні переходи в центрі міста. Дещо інша ситуація в Східній Європі, адже до її міст добрались «радянські архітектори».
Варшава після Другої Світової війни була повністю зруйнована, її перебудова відбувалась за нормами СРСР і місто, як наслідок, має рекордну кількість підземних переходів, натомість зовсім малою кількістю підземних переходів може похвалитись місто Краків. В його історичній частині існував лише один підземний перехід на привокзальній площі під жвавим перехрестям (характерна його особливість - це повна відсутність сходів, що дозволяє без перешкод пересуватись маломобільній частині пішоходів). Ще такі два підземні переходи з'явились в 2009 році після відкриття в місті швидкісного трамваю.
Ще декілька прикладів можу привести з досвіду США. На Манхеттені через кожні 50-100 метрів "зебра", а у Вашингтоні дорога до Капітолію не має жодного підземного переходу, але є наземні через кожні 150 метрів.
Таким чином, стає зрозуміло, що Європейська транспортна політика (до речі, як і Американська), направлена на людиноорієнтований вектор розвитку і має засади "пішохід - велосипедист - громадський транспорт - авто, що рухається - припарковане авто".
Тепер перейдемо до нашої столиці. Київ – це одне з найбільших та найстаріших міст Європи з стародавньою історією, великою кількістю пам'яток та красивою архітектурою. Київ завжди називали зеленим містом з значною кількістю парків та скверів. Наша столиця має величезний туристичний потенціал, але, нажаль, через існуючу хибну думку щодо користі та потреби в підземних переходах в центрі міста, ми його втрачаємо. Підземні переходи в центральній частині Києва не дають можливості пішоходам зручно та комфортно пересуватися і люди намагаються уникати маршрутів, де їм доводиться спускатися під землю. До того ж, у нас щороку тисячі людей потрапляють в ДТП через недолугу організацію переходів. Бажаючи скоротати власний час, людина часто наражає себе на небезпеку, перебігаючи дорогу в місці де не передбачений наземний перехід, а частіше це відбувається саме біле підземних переходів. Водій не готовий, що на дорозі з'явиться пішохід, тому реагує запізно. Натомість будувати паркани від людей в центрі міста є дикунством.
Деякі апелюють тим фактом, що створення наземних пішохідних переходів в центральній частині Києва призведе до величезних заторів на дорогах. Але кожен випадок потрібно аналізувати та проводити розрахунки. Фахівці з транспортного планування та моделювання компанії A+S нещодавно оцінили вплив влаштування наземних переходів на пропускну спроможність вулиці Хрещатик. В ході аналізу було розроблено 5 моделей для ранкових та вечірніх “піків”, для чого використовувалася комбінація німецького програмного забезпечення для мікромоделювання PTV Vissim з програмним забезпеченням для оптимізації циклів світлофорного регулювання та створення координаційних маршрутів LISA+. В ході дослідження було встановлено, що Хрещатик має надлишкову пропускну спроможність і влаштування наземних пішохідних переходів, навіть в поєднанні зі звуженням проїжджої частини та влаштуванням виділеної смуги для міського транспорту не призводить до відчутного погіршення умов руху. Що стосується можливих ускладнень руху на центральній вулиці, то, на думку спеціалістів A+S, проблема полягає скоріше в організації руху Бессарабської та Європейської площі. Отже, наземні пішохідні переходи на Хрещатику - це є крок на зустріч створенню безбар’єрного середовища в центрі міста. В той же час використання провідних німецьких технологій для аналізу цієї гіпотези, виключає експертний суб’єктивізм. Міська влада тісно співпрацює з Світовим Банком, котрий також підтримує ініціативу, яка направлена на створення комфортних умов для пішоходів. Наземні переходи в центрі - це є приклад компромісного рішення при котрому вулиця є доступною для всіх її учасників.
В нашій столиці є багато прикладів планування незручного публічного простору, наприклад, бульварна частина Шевченка. Гуляючи бульваром, вам кожен раз доводиться переходити перехрестя, або порушуючи правила, або сходити з бульвару на сусідній тротуар, проходити перехрестя, а згодом повертатися назад на бульварну частину, знов перейшовши через проїжджу частину. Ми втрачаємо туристичний потенціал через таку недолугу організацію перехресть і наше місто стає незручним для людей. На моїй пам'яті бульвар був завжди такий і прикро, що ніхто весь цей час не дбав про пішоходів. Бульвар Шевченка міг би стати улюбленим місцем для прогулянок киян, натомість зараз практично не використовується. А чого вартий поряд цілий підземний перехід через вузеньку вулицю Пирогово вздовж бульвару?
Звичайно, що підземні переходи повністю не зникнуть з міста. Вони дуже потрібні на великих магістралях, наприклад, таких як проспект Перемоги, Бажана, або Кільцева автодорога, натомість в центрі простір має бути відданий саме пішоходам. Цієї концепції вже багато років притримуються прогресивні й розвинуті країни по всьому світу. Так чому нам не перебрати їх досвід, щоб створити зручним простір в рідному місті, який буде відданий саме для комфорту людей? Адже наземні переходи в центрі міста це лише маленький крок до перебудови цілої системи, яка роками віддавала пріоритет кому завгодно, але не громаді…