Роздуми молодої українки
Україна після набуття незалежності все більш нагадує розлучену жінку, втомлену й психічно, і фізично. За плечима – невдалий шлюб, довгий і болісний розділ майна, взаємні звинувачення, змарновані роки і не дуже успішні намагання залишитися друзями з «колишнім». Ото й стоїть та жінка вже котрий рік на розпутті: чи то повернутися в стару-нову сім’ю (до Митного союзу), чи то будувати іншу (з ЄС), чи то залишитися гордою й самотньою (не входячи до жодного інтеграційного об’єднання). Час підганяє, але жінки такі вітряні істоти: то з Москви вітер подує, то з Брюсселя, а ось із Києва лише легкий вітерець. Може подумаємо, як зарадити бідній жінці?
Варіант 1: Самотня та незалежна
Вираз «всидіти на двох стільцях» має негативний відтінок, але чи справедливо? Принаймні в політиці це не образа, а скоріше комплімент. Політика нейтралітету – це, в якомусь сенсі, мистецтво. Мистецтво дипломатії та макрополітичного розрахунку.
Проте все складніше бути самостійним економічним і політичним гравцем у світовій грі. Так, інтегруючись у будь-яке союзне об'єднання, держава неодмінно стикнеться з загрозою часткової або й навіть суцільної втрати своєї державної ідентичності. Не дивлячись на це, сьогодні інтеграційні процеси охопили більшість держав світу. На планеті функціонують декілька десятків союзних об'єднань (спеціалісти налічують вже понад 60), на які припадає близько 2/3 ВВП планети. Цифра, що досить красномовно свідчить про глобалізацію інтеграційних процесів і неможливість абсолютного відмежування від них.
Так що незалежність незалежністю, але мужнє чоловіче плече в здоров’ї та хворобі не завадить. Особливо в хворобі.
Варіант 2: Колишніх чоловіків не буває
Склалося так, що за роки незалежності Україна не змогла позбутися економічного впливу Кремля. Загалом як практично і весь пострадянський простір. Багато в чому це пов'язано зі специфікою економічної структури Радянського Союзу, яка міцно й, вочевидь, надовго з'єднала промислові структури вже незалежних політично, але досі залежних економічно держав. Тому, можливо, є сенс замислитися над вірогідністю євразійського шляху вітчизняного розвитку?
Інтеграція до євразійської спільноти, у будь-якому разі, буде відбуватися менш болісно, ніж інтеграція до ЄС. Бо на одній чаші ваг – ментальна спільність і більш лояльна політика Росії щодо нафтогазового питання (та й не тільки цього, якщо вірити обіцянкам російських керівників), а на іншій – необхідність ґрунтовної перебудови всіх державних систем із метою наближення їх до стандартів ЄС.
Від членства в Митному союзі виграють безперечно ті, хто вже мають ринок збуту в державах союзу, у першу чергу – в Росії, яка є найбільш масштабним, але, водночас, і найбільш захищеним регіоном для збуту української продукції.
Але ще питання, чи буде Україна рівноправним партнером в об’єднанні, у якому, очевидно, домінуватиме Росія як держава, що має найбільші територію та ресурси. Адже Росія є, хоча й не географічним, але фактичним центром євразійської цивілізації.
Вступ до Митного союзу не принесе Україні «технологічної» революції, не приведе до реформування її економіки і державного життя, а скоріше занапастить ще слабкі, але вже паростки на цьому шляху. Та й насторожує, як зухвало «освідчується в коханні» північний «наречений»: то газовий шантаж, то сирна і шоколадна війни, то експортна блокада… Навіть у нас, в Донбасі, багато прихильників вступу до Митного союзу після таких «залицянь» змінили свою думку.
Так що спільне минуле минулим, але рівноправ’я в цьому шлюбі нам не дочекатися. Членів сім’ї поменшало, але голова родини незмінний.
Варіант 3: Шлюб із розрахунку?
Склалося так, що українські політики виразно проєвропейської орієнтації завжди були схильні культивувати в суспільстві образ утопічності Старого світу. Багато людей граються поняттям «європейська інтеграція», не розуміючи правил гри. ЄС розрекламований, та не роз'яснений.
Дійсно, євроінтеграція дає багато переваг, так само як і обов’язків. Але чи готова Україна їх на себе взяти?
ЄС – це, у першу чергу, злітна смуга для розгону вітчизняної економіки, а ось чи заглухне народне господарство, чи злетить воно, – залежить більше від технічних характеристик самої економіки, ніж злітної смуги. Сьогоднішній стан української економіки не призначений для польоту. В ЄС треба входити на рівних правах, а не через обіцянки одних і поблажливість інших. Євросоюз може стати й стимулюючим поштовхом, і непосильним ударом.
Та й ореол слави ЄС потьмянів. Криза розпалила з новою силою й без того не охолоджені суперечності в межах об’єднання. Нещодавно єврокомісар Г. Еттінгер навіть висловив думку, що «Європа потребує капітального ремонту». Що не дивно, адже з початку XXI ст. динаміка приросту ВВП у Європейському союзі майже вдвічі нижча, ніж у світі.
І справа не тільки в кризі. Досить різке збільшення кількості членів об'єднання похитнуло консервативну стійкість союзу. Стабільність стала жертвою економічної неоднорідності. Але що поробиш? Коли в автобус набивається занадто багато пасажирів, тяжче дихається й повільніше їдеться всім.
На даний момент Україна не готова стати членом ЄС ні політично, ні економічно, ні психологічно. На шляху до європейського суспільства та європейського рівня життя стоять непопулярні, перш за все економічні та соціальні реформи. Але справа в тому, що реформи працюють на перспективу, а психологія українського громадянина не розрахована на віддалений ефект. Це одна з особливостей української ментальності, викликана довгою залежністю держави від зовнішніх політичних сил, що призвела до формування образу майбутнього, яке залежить від примх «господарів». Саме тому для багатьох українців поліпшення має бути лише негайним. Але як казав Рамон Серна: «Черепаха не поспішає, тому й живе довго». А Україні в будь-якому разі не оминути перехідних шокових реакцій.
Однак політика європейської інтеграції, якщо навіть у перспективі вона не призведе до очікуваного членства в ЄС, по своїй суті є для України шляхом найбільш прогресивним, що передбачає реформування основних державних систем, і є для багатьох ескізом національної ідеї. За умов поетапної інтеграції членство в Євросоюзі – не самоціль, а скоріше засіб. Засіб просування прогресивних політичних та економічних проектів. Адже Україні потрібно не стільки формальне членство в ЄС, скільки фактичний європейський рівень життя, який, звісно, у віддаленій перспективі може бути досягнутий і без членства в ЄС, але не без орієнтації на ЄС.
У своєму есе «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала» Ліна Костенко писала про те, що безглуздо ображатися на Росію або будь-яку іншу державу через те, що вони не враховують українських інтересів. Влада кожної країни думає про власні національні інтереси. Так було, і так буде.
Ще в минулому столітті були популярні теорії національного егоїзму. Так, слово «егоїзм» має негативний відтінок, але в політиці, як вважають, нема друзів, а є партнери. Тож Україна, обираючи свій поступ, має думати, насамперед, про свої національні інтереси. Шлюб із розрахунку? Дещо прагматично, але для нас це єдино можливий засіб налагодити своє сімейне життя.
Наші національні інтереси спрямовані саме до європейської спільноти. Лукавить той, хто обіцяє «манну небесну» відразу після підписання угоди про асоціацію з ЄС. Шлях буде болісний, на ньому нас чекає багато втрат. Але настав час думати не про сьогодення, а про майбутнє.