Але мову зараз хочу повести не про те. А про слоган, який обрали в той час для своєї революції мрійники-французи. Заборонено Забороняти. Наче то були слова великого волелюба Жан Поль Сартра. До цієї аналогії ми поки ще не добралися, але впевнено почали крокувати в той бік.
Безліч моїх знайомих зараз хапаються за сокиру, клавіатуру ноутбука, келих пива, чи то що там буде вже під рукою задля бойового гикання: Заборонити! Російські продукти, російську мову, корупціонерів чиновників, непрофесіоналів та бюрократів. Місце для заборони знайдеться майже для всього. Але ж ворог не дріма, от же російське у нас в першу чергу. Чесно кажучи, я й сам, як то би так потолерантніше сказати, втомився трохи від цих бидлячих пик по М1 чи шансону на радіо. Ото ж наче це така добра справа – заборонити все гамузом і кінець падлючому контенту! Але чогось мене ця думка як почала муляти, так і не відпускає. І вирішив я трохи зануритися у глибину питання. А що ж саме мене муляє у цьому? Чому я свідомо переходжу на українську, декларую свою позицію, закликаю це робити всіх публічних діячів, а забороняти... не забороняється мені і все тут. Кожного разу парасюком мене крутить і фаріониться в макітрі.
От друзі лякають совком, кажуть треба витравлювати, треба, кажуть забути тяжке “наслєдіє”. А в мене навпаки, з кожною думкою про “запрєти” це “наслєдіє” тхне могильним смородом у скроню. Я згадую тисячне: “Товарищи, єто же нельзя!”, “Октябрятам єто запрещено” і інші багатогранні варіації. І після цього спливають в пам’яті бабусині розповіді про голодомор, материнські - про колхозні заборони, татові про дідусеві трудові табори. Імперія Зла стояла на заборонах і під уламками заборон була й похована. Правда, як виявилося не до кінця.
Все наше життя проходить в страху. Йоппі завжди каже: “Боюся чого-небуть торкатися, раптом це заборонено?” Щоденник Анни Франк
На жаль, історія має багато прикладів для тих, хто не лінується її шанувати. На радість їм самим, власне шанувальників прикладами вона робить часто вже після смерті. Нацистська Німеччина теж добре відзначилася заборонами. Нацисти пішли, можливо трохи далі совків. Вони забороняли нації і людяність, хоча, згадуючи 1944 рік в Криму, розумієш, що совки навчалися добре. Але не про те зараз. Потужна заборона так чи інакше породжує страх. В когось протест, в когось злість, а в когось страх. Мені не можливо заборонити слухати російський шансон і дивитися серіал про ВДВ. Бо я те не роблю. А в нашій країні, на жаль, є ті, які те дивляться. Так є хлопці, які слухають шансон. Є діб.. кхм, нерозумні українці, скажемо, прости Господи, які дивляться сьогодні фільми про російський спецназ. Є ті, хто дивиться кліпи Кіркорова і фільми з Пореченковим. Є ті, хто читає Єсеніна, слухає Висоцького, Макаревіча та Басту. Ну добре, заберемо все, що вихваляє війну, прославляє імперію, викладає войовничі цінності загарбника. Без питань. А що з іншими робити? Хто буде тримати в руках лезо? Чи просто всю кирилицю з ьі та твердим знаком за борт? Нещодавно я почув десь дуже слухняне питання – від когось з наших поетів, чи літераторів, нажаль не згадаю: Якщо людина має право помирати за Україну, чи має право вона, повернувшись із того пекла живою, розмовляти російською, якщо на то її воля?
Якщо хлопчикам не дозволяють плакати сльозами, деякі з них будуть плакати кулями. Уільям Полак
Я ніяк не можу второпати: навіщо ми завжди ліземо в чужі душі в чоботях? Часто ви отримували подяку за те, що радите знайомим щось в їхніх стосунках з дівчиною чи бодай Боже з хлопцем? Часто вам посміхаються, коли ви радите своїм родичам робити щось за вашим розумінням без їх прохань?
Я сам намагаюся не купувати російські продукти, бо розумію конкретний зв’язок між недоотриманою вигодою і падінням збуту, а значить, падінням виробництва і зменшенням прибутків.
Але я ніяк не можу зрозуміти, чого ми не напрямляємо хоча б половину своєї енергії в творення? Тому що важче будувати? Тому що складніше давити на наших дєбілоїдів при владі, щоб вони дотримувалися обіцянок та приймали працюючи закони? Тому що не навчилися відстоювати свої права без клейміння прав інших? Так, це важко, безумовно. Але мову і культуру треба ВЧИТИСЯ любити. А для цього потрібно створювати умови, розмірковувати над своїми діями, а не витрачати енергію на заборону продуктів інших мов та культур. Якщо це для нас найдорожче – наша свобода, наша культура, наші традиції, наша мова – то чого ж ми так зневажливо ставимося до цих надбань? Людина не може бути вільною за рахунок інших. Наша правда, наша воля, наша самобутність, вони наче паростки під асфальтом, що прагнуть до сонця – маленькі, але міцні й вперті. Вони знаходять собі дорогу. І не треба зривати бульдозером все наскрізь, бо за асфальтом і пилом ми зриємо і ці самі паростки. Треба прибирати власними руками. По камінчику, по шматочку, щоб всю любов й наснагу вкласти в ту працю – ось тоді буде діло.
Що ми не конкурентоспроможні? В нас нема креативу? Та де ви ще знайдете стільки ремесл, пісень, фольклору, побутових приколів, матеріалу для фільмів та оповідань крім як в українців? Подивіться на нашу фантастичну історію, в якій кожного десятиріччя знайдеться по десятку звитяжних подій світового значення! Якщо б ми так напружилися, як ми хочемо всіх перехрестить, то були б у нас і пісні, і фільми, і книжки - стільки, що на 10 країн вистачило б! І люди самі б хотіли кайфувати від цього.
Дивно, - сказала фройлян Бюрнстер, - дивно, що мені доводиться забороняти вам саме те, що ви повинні були би заборонити самі собі. Франц Кафка. Процес.
Так це дуже важко. Досягти того, щоб у нас була реальна щоденна квота на телебаченні і на радіо хоча б в 50% контенту.
Так, це дуже важко, перевести чиновників на тотальне використання української мови.
Так, це надтяжкий труд пролобіювати грошові надбавки викладачам непрофільних предметів в школах та ВИЩах за викладання українською.
Так, це майже неможливо пану Президенту і пану міністру внутрішніх справ хоча б матюкатися один з одним українською.
І це реально діло Стругатських, мабуть, звільнити від оподаткування українське кіно і видавничій бізнес...
Але ж хто казав що добрі справи робляться легко!? Хто казав, що життя змінюється на раз, два? А на останок, хочу згадати фразу, яка для мене сьогодні і є тим, що допомагає мені “забороняти забороняти”, допомагає ніколи не забувати чим був Майдан для моєї свідомості: “Усвідомлення права розвиває усвідомлення обов'язку. Загальний закон — це свобода, яка закінчується там, де починається свобода іншого”. Віктор Гюго.