ГлавнаяКультура

Книжкове ембарго: імітація реформ чи панацея?

Ініціатива депутата Остапа Семерака щодо заборони імпорту російських книг облетіла український інформаційний простір надзвичайно швидко. Свята скінчилися, фейсбук втомився від благих святкових настроїв, і нова #зрада і #перемога рознеслися українськими інтернетами зі швидкістю благої вісті.

Напис на полиці в книгарні Є в Києві
Фото: www.dw.com
Напис на полиці в книгарні Є в Києві

Внаслідок звернення Семерака Айварас Абрамовичус, Сергій Квіт, В'ячеслав Кириленко та Юрій Стець отримали доручення від прем’єр-міністра Яценюка «опрацювати порушене питання» та «внести відповідні пропозиції Кабміну». Власне, під цим опублікованим документом Семерак і запитує аудиторію про поради і пропозиції. У коментарях під публікацією пропозицій чимало: від «давайте, і серіали давно треба заборонити!» і до «ждите под кабмином майдан с Петровки».

Хвилю було піднято вдало, бо не забарилася також ініціатива заборони взагалі будь-якого російськомовного контенту на телебаченні та в радіоефірі. 28 січня вже анонсовано прес-конференцію за участі Антіна Мухарського, Івана Леньо, "Kozak System", Володимира Шерстюка "Kozak, System", Тараса Компаніченка, Андрія Середи, "Кому Вниз", Сергія Фоменка, "Мандри".

Тим не менш, поза емоційними лементами, у соцмережі і на окремих ресурсах почалися активні професійні обговорення цієї пропозиції, які насвітлили і загалом усю ситуацію в українському книговиробництві та книготоргівлі.

Олександр Красовицький виклав свою позицію спочатку у колонці, а потім – у розгорнутому інтерв’ю, і далі продовжує її просування у мережі. Узагальнено – він підтримує ініціативу депутата Семерака, і вважає, що це прекрасна нагода для розвитку внутрішнього українського книжкового ринку як російською, так і українською мовами. Натомість, чимало коментаторів його заяви вбачають у цьому персональний комерційний інтерес – Фоліо як видавництво з достатніми виробничими потужностями зможе незле скористати з видання російськомовних книг в Україні. Ілля Стронґовський – також один з апологетів заборони – зауважує, що це чи не вперше «наміри Красовицького підуть на користь галузі», бо «все, що не повезуть до нас російською, нарешті почнуть друкувати українською».

Олександр Красовицький
Фото: mediananny.com
Олександр Красовицький

Хоч публікуючи свою заяву, пан Остап Семерак писав про широку підтримку видавничої сфери, та далеко не усі експерти і гравці ринку поставилися до книжкового ембарго з таким захопленням, як Красовицький.

Олександр Афонін, голова Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів України, коментуючи тези Олександра Красовицького на користь ембарго, тактовно зазначає, що «якщо командувач розумний, то він ретельно готує наступ, а не кричить на кожному розі про свій наступ, при цьому не маючи ані війська, ані зброї»: «Яка ресурсна, організаційна і фінансова база закладається під цю операцію? У нас що, уже прийнято державну стратегічну програму підтримки книговидання і читання, чи ми готуємось відбивати чергову атаку уряду на податкові пільги для вітчизняної книги та знову доводити, показуючи на пальцях, необхідність фінансування участі України у міжнародних книжкових заходах, щоб світ врешті-решт дізнався, що у нас теж видають книжки? <…> А заходи з підтримки власного виробника і забезпечення імпортозаміщення приймають до, а не після введення ембарго».

Олександра Коваль, президент Форуму видавців у Львові та багаторічна активна промоутерка глибинного реформування галузі, також не вважає ембарго найкращими ліками для українського книжкового ринку чи українського інформаційного простору, і вкотре радить урядовцям взятися за системну роботу: «За визначенням ембарго є репресивним заходом, який має на меті зашкодити іншій державі. Чи зашкодить Росії і російським видавцям заборона імпорту книжок? Так, офіційна статистика каже, що на 3 млн. доларів. Чи відчує цей удар російська економіка і навіть російські видавництва, які стверджують, що обсяг їхнього експорту в Україну не перевищує 2%? Навіть на перший погляд зрозуміло, що ці цифри далекі від реальності, тому що ми досі бачимо, що в роздрібній книжковій торгівлі частка російської продукції аж ніяк не менша за 50%. На жаль, досі нема офіційної статистики продажу книжок, але ж ми не припускаємо, що весь український ринок – це 150 млн. гривень? Очевидно, що він разів у десять більший. Як ми оцінюємо шанси, що після запровадження заборони припиниться також нелегальне ввезення? Треба буде витратити чимало ресурсів, щоб відслідковувати наявність російських книжок в точках роздрібного продажу.

Олександра Коваль
Фото: Прес-служба Форум Видавців / Vitaliy Hrabar / Фотоагентство LUFA
Олександра Коваль

Встановлюючи ембарго, уряд має також подбати про заміщення заборонених товарів. Очевидно, що таке заміщення неможливо організувати збільшенням імпорту з інших країн, тому слід думати про стрімкий розвиток власного виробництва і виділяти на це кошти.

Я оцінюю потрібну суму чи то на закупівлю книжок для бібліотек, чи у вигляді бюджетного замовлення на видання перекладів чи підготовку соціально важливих видань, чи у вигляді компенсацій банкам за низьковідсоткові кредити не менше, ніж у 400 млн. грн. на цей рік із поступовим збільшенням в наступні роки.

Буде добре, якщо хтось підкаже, як можна перерозподілити бюджет, щоб виділити цю суму.

Тому я пропоную депутатам і урядові спочатку зосередитися на питанні підтримки українських видавців і книготорговельних мереж, різко збільшити закупівлі для бібліотек і виділити кошти на заходи з промоції читання, перевести весь імпорт в легальний стан і збирати з нього податки».

Дана Павличко, лідерка команди видавництва «Основи», у своїй колонці також вважає подібні міри застарілими ще від часів Холодної війни, і підсумовує свою аргументацію так само в бік конструктивних реформ: «Ми не простимулюємо українських видавців популістськими заборонами. Аби українці читали книги наших видавців, ми повинні створити умови, в яких галузь зможе процвітати. Першочерговий шлях, з огляду на світовий досвід, — обкласти митом російські книги та продовжити податкові канікули для вітчизняних видавців».

Святослав Померанцев, президент Meridian Czernowitz, як видавець нішевої і якісної художньої літератури теж не бачить доцільності в урядових заборонах. На його думку, читач має право на купівлю книги неукраїнського виробництва: «Я вважаю, що не потрібно нічого забороняти. Потрібно зробити відповідні мито та податки на книжки, які видаються не в Україні».

Святослав Померанцев
Фото: Facebook / Тетяна Давиденко
Святослав Померанцев

Одним з перших активних противників «ініціативи Семерака-Красовицького» виступив критик Юрій Володарський. На його сторінці у фейсбуці розгорнулося жваве обговорення, хто якої літератури буде позбавлений, якщо справді закрити постачання книг з РФ. Оксана Форостина, одна з нових учасниць видавничого ринку в Україні, у цій дискусії сформулювала цікаву суто економічну деталь: якщо досі український переклад світових бестселерів, виданий в Україні, був відчутно дешевшим за російський переклад, виданий у Росії, то за умов ембарго російські переклади, найвірогідніше, будуть друкувати вже в Україні – а отже, цінову перевагу буде цілком втрачено. В окремому коментарі для LB.ua, Оксана підсумовує: «Моє припущення – стратегічною метою цієї заборони є друк книжок російських видавництв в Україні. Тобто, умовний Пєлєвін буде продавати права українському видавництву, і його новий роман друкуватимуть десь у Білій Церкві, або, вірогідніше, у Харкові. Або ж українське видавництво за субліцензією російського друкуватиме у нас переклад російською, скажімо, американського автора. З точки зору доходів друкарень, робочих місць, податків – все ок, але якщо ініціатори заборони думають, що вони таким чином підтримують книжку українською мовою, то, боюсь, це ілюзія».

Основний виграш від друку російських книг в Україні таким чином отримають друкарні. Артем Літвінець, керівник напрямку книжкової продукції у Yakaboo.ua, резонно запитує: «Что будет с украинским книгоизданием, если будет возможность печатать все тайтлы в Украине на русском? О какой конкуренции может идти речь? Кто будет идти по трудному пути и делать качественные переводы на наш язык, а не привлекать переводчиков из РФ? Импорт - своего рода преграда и фора для украиноязычного книгоиздания + уверенность в том, что будет конкуренция за качество – перевода, издания, печати». Євген Красовицький відвертіший за свого батька, і у цій дискусії говорить прямо: він претендує на видання російської літератури в Україні, а ембарго та відокремлення ринків російськомовної літератури полегшить йому це завдання.

Отже, справа не у захисті української книги, а у збільшенні прибутків окремих гравців за рахунок видання книг російською мовою всередині України.

Також про економічні та статистичні аргументи йдеться перш за все Івану Богдану, СЕО Yakaboo.ua, найбільшого онлайн-магазину книг в Україні. У своєму коментарі LB.ua він зазначає, що незалежно від офіційних заборон, близько 70% російських книг в Україні – це чорний імпорт, і для них ситуація ембарго буде тільки на руку. Натомість, за словами пана Богдана, попит на українську книжку в Україні є вже і зараз: «На каждую книгу, предлагаемую украинским издательством, приходится 2,3 книги российского производителя. При этом структура спроса несколько иная – на каждую купленную книгу украинского производства приходится 1,8 книги от российского издателя - т.е. можно сделать вывод, что для украинцев украинские книги привлекательнее российских.

Фото: Катя Куницкая

Следует отметить, что средняя стоимость украинской книги составила в 2015 году 139 грн, тогда как российской - 174 грн. Это говорит о том, что на рынке нет российского демпинга – произведенная в России книга в среднем дороже, чем украинская на 25%, что открывает для украинского издателя хорошие рыночные перспективы».

У Yakaboo вважають, що українські видання тих книг, що затребувані зараз українцями навіть у російському виданні, стримують різні фактори: висока вартість перекладу, малі тиражі, а також дорогі авторські права. За відсутності продуманої системи пільг та фінансової підтримки, більшість видавців не можуть собі дозволити інвестувати великі суми у такі «просвітницькі» проекти (йдеться про спеціалізовану, нішеву та навчальну літературу). Тому наполягають: замість ембарго потрібні промоція читання, розвиток книготоргівельної та бібліотечної мереж, а також підставові законодавчі зміни усієї галузі.

Українська культурна сфера і раніше не страждала від браку уваги українських політиків: щоразу, коли десь треба було відвести пильні погляди від чергової великої «підстави», з рукава виймали карту мовного питання, і всі на місяць прикипали до екранів з роликами за участі Ірини Фаріон. Тепер тему повернули трохи іншим боком, але підстави, так виглядає, лишаються ті самі: замулити професійне питання популізмом і унеможливити тим самим його кваліфіковане вирішення.

Останні два роки за умов повної відсутності реформ у культурі і майже повної (за рідкісними винятками) ізоляції Мінкульту від громадськості, відносини культурна сфера-держава стали вже просто суцільною больовою точкою. Тому без належного попереднього узгодження зі справді широким колом зацікавлених учасників галузі подібні заборонні ініціативи ризикують звести важливу тему на манівці, і вже вкотре замість ґрунтовних реформ підсунути нам «створення видимості бурхливої діяльності».

Євгенія НестеровичЄвгенія Нестерович, Критик, журналіст
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter