ГлавнаяБлогиУкраїнський арт-календар
Спецтема
Календар українського мистецтва

17 вересня. Микола Глущенко

17 вересня 1901 року народився Микола Глущенко. Художник родом із Новомосковська Дніпропетровської області, закінчив комерційне училище в Юзівці (Донецьк), а коли обставини долі закрутили його у вихорі громадянської війни, у 1918 Глущенка мобілізували в Добровольчу армію Денікіна – і вивезли в Польщу, а згодом у Німеччину.

Український юнак обрав мистецький шлях: вчився у Школі-студії Ганса Балушека, потім - у приватній школі професора Кампфа (там познайомився з Олександром Довженком), продовжив навчання в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва у Шарлоттенбурзі.

В берлінський період молодому художнику допомагають представники української еміграції – гетьман Павло Скоропадський, колишній представник УНР в Німеччині Роман Смаль-Стоцький, Володимир Винниченко. Першу персональну виставку в берлінській галереї Casper допомагає організувати Винниченко.

З 1925 до 1936 року жив у Франції та Іспанії. У 1934 році Святослав Гординський писав: «У сучасному малярстві ми бачимо виразно дві сили, що безнастанно змагаються зі собою – інтелігенцію, чи там інтелєктуалізм і інтуіцію. Глущенко спочатку вибрав цей перший напрямок, але скоро перейшов до другого. Від неоклясицизму, майже готично строгого, він перескочив досить нагло до імпресіонізму, - а тепер змагає до форми незалежної, в якій найсвобідніше міг би висловлюватись його неспокійний темперамент… Увесь час малярства Глущенка є в його молодості і живучості, кожен мазок дихає ними. Його вражіння сильні, у його малярстві є живе і радісне відчування».

Зима. 1962
Зима. 1962

Вечірня Венеція. 1972. Картон, олія. 50,50х69,5
Вечірня Венеція. 1972. Картон, олія. 50,50х69,5

Ранні твори Миколи Глущенка здебільшого втрачені, ми знаємо про них з репродукцій або згадок у тогочасній пресі – «Автопортрет з квіткою» (1923), «Процесія», «Жіночий портрет», «Пара з оленятком», «Гра в карти». Переїхавши у 1925 році у Францію, Глущенко захоплюється імпресіонізмом і пірнає в той художній «бульйон», що варився в той час у Парижі. Він знаходиться в епіцентрі художнього життя, досягає успіху, критики відзначають його стиль, манеру, талант.

Недавно відкрився інший бік біографії Миколи Глущенка. Документи з архівів СБУ свідчать, що художник був радянським розвідником, займався промисловим шпигунством, одним із перших здобув інформацію про підготовку нападу гітлерівською Німеччиною на СРСР. Цей «джеймсбондівський сюжет» ледь не витіснив із біографії Миколи Глущенка його мистецьку іпостась, я згадую його лише тому, що це пояснює сприяння Глущенку на найвищому рівні радянськими чиновниками. В його біографії був такий епізод, який підтвердила в інтерв’ю газеті "День" екс-генеральний директор каналу «Культура» Тамара Бойко, яка часто спілкувалася з мистцем: «Перед Другою світовою війною його попросили переглянути роботи, які дібрали для виставки в Берліні. Він подивився, а там — колгоспи, робітники, верстати... Тоді Микола Петрович запропонував інші твори, і його відрядили керувати виставкою в Німеччині. Виставку відвідав Гітлер. Вони з Глущенком перетнулися лише на кілька хвилин. Фюрер оглянув роботи, уважно подивився на Миколу Петровича і пішов. Потім до Глущенка підійшли і сказали: «Фюрер хоче подарувати вам альбом своїх творів. Він запитує, чи підписати вам його?» Микола Петрович відповів, що повинен порадитися, проте альбом принесли без автографа. Про роботи Гітлера Глущенко говорив, що вони абсолютно професійні».

На морі. 1967. Картон, оля. 36х73
На морі. 1967. Картон, оля. 36х73

У 1936 році Глущенко отримав радянське громадянство, деякий час мешкав у Москві, у 1944 році переїхав до Києва і жив тут до кінця життя. Викладав у Київській художній школі та Київському художньому інституті, у 1972 році отримав Шевченківську премію, мав звання народний художник УРСР та СРСР, без перешкод подорожував і мав багато закордонних відряджень. Помер 31 жовтня 1977 року, похований на Байковому кладовищі.

Ранні твори та роботи останнього періоду життя Глущенко вважав вартими уваги, а картини радянського періоду – вимушеним соцреалізмом, і просив рідних спалити, власноруч відібравши для знищення, 250 робіт. Втім, картини вціліли, їх передали в музей, але без права експонування. Отже, страшенно кортить побачити і їх також.

Вид на Дніпро
Вид на Дніпро

У майстерні. 1973. Полотно, олія. 100х130
У майстерні. 1973. Полотно, олія. 100х130

Оголена. 1950-ті роки
Оголена. 1950-ті роки

Ще раз зацитую Тамару Бойченко: «Пам’ятаю, мені тоді сказали: художник чекає тебе під редакцією, вийдеш — одразу його впізнаєш. І справді, виходжу — стоїть іноземець... Це була людина, яка дуже вирізнялася своїм одягом, манерою триматися, виразом обличчя. Прекрасна постава, більше схожий на спортсмена — до речі, в сімдесят років він перепливав Дніпро. Тоді вперше Глущенко мене вразив своєю надзвичайністю. У поводженні з жінками він був парижанином. Микола Петрович так умів говорити з жінкою і на неї дивитися, що кожна відчувала себе першою красунею. Він і українською розмовляв як іноземець.

Пейзаж був для нього всім. Микола Петрович прагнув залишити українську природу на полотні такою, якою нащадки її не побачать, і вважав, що немає на світі прекраснішого краю, ніж береги Дніпра. Тому він залишив для нащадків серію пейзажів тих дніпровських берегів, які опинилися на дні штучного моря.

Це море було для нього особистим болем. Хоч би де він бував, малював пейзажі. Якось ми одночасно відпочивали в Паланзі. Коли всі тільки йшли на сніданок, Глущенко вже повертався з етюдів. Я не знаю іншої людини, яка так багато й натхненно працювала б, як він».

Український арт-календар Український арт-календар , Спецпроект з історії українського мистецтва
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter