На майдані я не за ЄС – я на ньому за цивілізовану Україну. Більше того – за самоповагу. Бо проковтнути цей черговий плювок влади, цього разу по-щедрому рясний – це розписатися у власному статусі «терпилы». Це добре, коли знайомі слідкують в Інтернеті, скільки людей вийшло, дзвонять із питанням: «ну скільки вас там», і потім здивовано -- «ого». Така цікавість підбадьорює. Але більше би підбарювало їхне плече поруч на Євромайдані. Шанс є – в Києві зараз, в інших містах – щонайменше, у четвер, у день, на який Вільнюський саміт було заплановано.
Якщо камарилья Януковича заявила, що не готова асоціюватися з Європою, то всі, хто вже дозріли до цього, повинні це не за кухонним столом заявляти. Промовчати – це не лише визнати, що кремлівські дурниці про «євросодом» спрацювали, але й довести, що «регіони» правлять під загальний «одобрямс».