Проблеми є в усіх галузях економіки. І замість того, щоб констатувати їх та моделювати варіанти вирішення, був обраний найпростіший варіант – замовчування. Про логіку мислення владних структур я можу здогадатись: вони хотіли б, щоб їх віра формувала реальність. Але економіка занадто прагматична, щоб покладатись на одну віру. Потрібні реальні кроки в найбільш фундаментальних речах.
Візьму, для прикладу, один із фундаментальних показників для успішного розвитку економіки – середній рівень заробітної плати (статистично було б краще ввести показник «середній рівень доходу»). На початку 2014 року даний показник становив 3 500 грн. Частина економіки у нас в тіньовому секторі (понад 30%) тому зробимо поправку на заробітну плату «у конвертах» і отримаємо середній показник по країні в розмірі 4 500 грн. Отже, на початку 2014 року «середній громадянин України» отримував 4 500 грн., що по курсу 8.20 грн. за дол. складало майже 550 дол.
Минуло 10 місяців. Купівельна спроможність середньої заробітної плати знизилась на рівень інфляції (близько 20%) і склала 3 600 грн. А при теперішньому реальному курсу долара в 14.20 грн. за дол. «середній громадянин України» отримує вже 317 дол. Падіння середньої заробітної плати в доларовому еквіваленті склало 42%. Що означає цифра в 3 600 грн. на практиці? Це означає відсутність двох можливостей: заощадження та інвестицій. Відсутність заощаджень означає відплив депозитів із банківської системи, а відсутність можливості інвестицій приводить до нікчемності національного фондового ринку, слабкої системи страхування та відсутності багаторівневої пенсійної системи (саме тієї системи, яка дозволяє американцям та європейцям пенсійного віку безтурботно проводити свою старість та подорожувати по світу). Що означає падіння середньої заробітної плати в доларовому еквіваленті? Це означає фактичну відмову від подорожей за кордон, обмеження можливостей купівлі імпортних товарів та останнє місце у Європі по цьому показнику.
Які варіанти має уряд в подібний ситуації? В першу чергу необхідно усвідомити формулу економічної активності населення в розвинутих країнах: Доходи = Витрати + Заощадження + Інвестиції. В Україні для «середньостатистичного громадянина» ця формула набуває більш простого вигляду: Доходи = Витрати. Тобто, для того, щоб у населення була можливість заощаджувати кошти та інвестувати їх необхідно або підвищувати доходи (середню заробітну плату), або знижувати витрати. Я не буду розглядати варіанти зниження витрат, оскільки навряд чи уряд піде на зниження комунальних затрат та жорстке регулювання цін на споживчий кошик (фактично ця можливість виключена). А ось варіант по підвищенню рівня доходів населення у уряду є і це необхідно робити через залучення іноземних інвестицій та спрощення можливостей ведення бізнесу в країні, для чого необхідно провести необхідні реформи. На сьогодні це є базові показники для реальних структурних змін у економіці: кошти іноземних інвесторів мають запустити механізм розвитку економіки, а простіші умови ведення бізнесу підтримають позитивні процеси і мотивують більше вкладати у національну економіку. І тому саме по цим показникам я буду оцінювати роботу уряду у найближчий час, а інші економічні реформи мають другорядне значення.
P. S.: є тільки одна проблема. Необхідні реформи на практиці зустрінуть шалений опір, оскільки необхідно ліквідовувати корупційні схеми, які роками годували обличчя біля державного корита. І боротьба буде вестись не тільки з верхівкою - організаторами масштабних схем, але й з державними чиновниками середньої ланки, які звикли «отримувати подяку» за кожен папірець, дозвіл чи позитивний висновок. Фактично необхідно пожертвувати інтересами обмеженої групи людей заради потужного економічного старту усієї країни. Чи вистачить у уряду бажання та сил?