ГлавнаяБлогиБлог Андрія Дикуна

​Чому аграрії відмовляються платити данину Фірташу?

На минулому тижні Міністерство економічного розвитку і торгівлі розіслало зацікавленим сторонам доповідь щодо основних висновків і фактів в рамках антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну карбаміду і карбамідно-аміачної суміші (КАС). Розслідування було ініційоване на підставі скарги підприємств групи Ostchem Дмитра Фірташа. Завдяки зусиллям журналістів текст доповіді став доступним широкому загалу, включаючи аграріїв. Завдяки цьому ми дізналися, що фахівці Мінекономрозвитку зійшлися в думці про наявність підстав для введення антидемпінгового мита на зазначені добрива, що обурило практично всіх аграріїв, оскільки, на наш погляд, їхні висновки суперечать цілій низці фактів і здоровому глузду.

Шукаємо не там, де загубили, а там, де світло

Українські хімічні підприємства дійсно знаходяться в тяжкому стані. Однак проблема пов'язана не з внутрішнім ринком або демпінгом на ньому, а з експортом, і стала результатом світового спаду цін на азотні добрива. Наша хімічна галузь експортно-орієнтована, адже наші потужності приблизно в 4 рази перевершують внутрішнє споживання. І саме втрата експортних ринків, а зовсім не внутрішнього, стала причиною масштабного спаду виробництва. Наші хімічні підприємства виявилися неконкурентоздатними на зовнішніх ринках через відсутність власної сировинної бази, в той час як їх основні конкуренти – виробники Китаю, Росії, країн Близького Сходу й Іран - всі мають власний газ.

В цьому легко переконатися, достатньо співставити дані про виробництво, експорт, імпорт і внутрішній попит на аміачну селітру, карбамід і КАС в Україні, і ми бачимо, що падіння виробництва азотних добрив в точності дорівнює падінню експорту. Тобто очевидно, що проблема, повторюсь, саме в падінні експорту, а не внутрішнього ринку.

ДАНІ ВІД КОМПАНІЇ АГЕНЦІЇ ААА

Динаміка загального виробництва, експорту, імпорту та попиту на аміачну селітру, карбамід та КАС в Україні

Уявний демпінг і реальна монополізація

Одним з ключових драйверів падіння міжнародних цін став Китай з його дешевими добривами, який, наприклад, як кажуть експерти ринку, витіснив українські добрива з ринків Індії та Китаю. Це призвело до того, що ціни на всіх без винятку міжнародних ринках по всій азотній групі стали падати.

Якщо ми подивимося на графіки, які говорять про те, як себе поводили ціни експорту, то побачимо – вони абсолютно однакові, що з Росії (FOB Чорного і Балтійського морів), що з Китаю, Близького Сходу, Ірану, до речі, що і з України (FOB Порт Южный). Ціни експорту скрізь однакові, оскільки ми всі на одному глобальному ринку. Немає ніякого демпінгу з боку російських компаній, вони не можуть підвищувати ціни, оскільки світовий ринок впав.

ДАНІ ВІД ІА «ІНФОІНДУСТРІЯ»  

ГРАФІК №1. Порівняння цін на аміачну селітру в Україні та світі

ДАНІ ВІД КОМПАНІЇ «ЄВРОХІМ»  

ГРАФІК №2. Порівняння ціни на карбамід в Україні та цін країн-виробників

ГРАФІК №3. Порівняння ціни на карбамід в Україні та цін країн-споживачів

Коли МЕРТ проводив розслідування, то виходив з того, що основна частка експортерів азотних добрив в Україні належить російським компаніям. Частка інших компаній невелика, так як логістика в нашій країні побудована таким чином, що з Росії везти добрива дешевше, ніж з того ж Близького Сходу або, тим більше, Китаю, оскільки на логістику з іншими країнами падає серйозна ціна фрахту. Виходячи з цього, МЕРТ зробив висновок про те, що падіння цін викликали російські компанії. Виходить спотворена картина – в усьому світі в падінні цін винен Китай, а в Україні – Росія. Виявляється, у всякому разі, на думку МЕРТ, Україна не живе в глобальному світі.

З логіки Мінекономрозвитку виходить, що експортувати українські хіміки повинні за однією ціною, яку диктує конкуренція з Китаєм, Росією та арабськими країнами на міжнародних ринках, а продавати на внутрішньому ринку – за ціною, значно вищою. Ми ж вважаємо, що внутрішні ціни не можуть бути вищими за експортні, оскільки від експортної ціни потрібно як мінімум відняти вартість перевалки в порту.  Іншими словами, на думку МЕРТ, українські аграрії повинні купувати азотні добрива дорожче, ніж, наприклад, їхні турецькі конкуренти, ніж вони могли б купувати в тому ж порту Южному, і це буде справедливо.  

Важливо відзначити, що за той період, коли проводилося розслідування, частка українських підприємств на внутрішньому ринку зросла, а не впала. За всіма законами економіки, якщо є демпінг від частини компаній, то частка інших компаній скорочується, а не росте. Уже на цій підставі МЕРТ повинен був закінчити розслідування, а вони ці дані наводять у власному розслідуванні, їх не помічають і продовжують розмірковувати про демпінг. Більш того, найбільший російський імпортер продає свої добрива на ринку дорожче, ніж Ostchem.

Насправді всі дані свідчать не про демпінг, а про монополію і монопольне завищення цін на українському ринку добрив. Тому що, коли у виробника зростає частка при тому, що він продає дорожче, ніж конкуренти, то це говорить про монополію і нестачу продукції на ринку, ні за яких інших економічних умов це не можливо. При чому той факт, що існує монополія, визнав сам МЕРТ, коли прийняв від Ostchem заявку. Для того, щоб почалося антидемпінгове розслідування заявки повинні падати компанії, які закривають більше 50% внутрішнього виробництва.

Підкреслю, сам факт того, що МЕРТ прийняв від них заявку, означає, що вони визнають, що доля групи компаній  Ostchem в загальному українському виробництві складає більше 50%. Якщо ж врахувати, що, знову ж таки за даними МЕРТ, доля імпорту на українському ринку ніяк не перевищує 15%, то виходить, що компанія Дмитра Фірташа у будь-якому випадку контролює більше 30% ринку, що за українським законодавством є монополією. Якщо ж врахувати, що інші українські виробники в основному працюють на імпорт, то ми прийдемо до більш точної оцінки, що Ostchem належить більше половини всього українського ринку азотних добрив. Тобто МЕРТ визнав, що це монополія. Він також бачить, що внутрішні ціни вище, ніж експортні, і ціна реалізації кінцевому виробнику у російських компаній вища, але, не дивлячись на ні на що, МЕРТ стверджує – це не монополія, а демпінг з боку імпортерів. Саме тому виникає сумнів в об'єктивності їхніх висновків.

Якщо МЕРТ доб’ється введення мит на імпортовані в Україну азотні добрива, відбудеться наступне: українські хіміки зможуть продавати свою продукцію на українському ринку за набагато завищеною ціною в порівнянні з іншими країнами. Тобто фактично вони зможуть компенсувати свої втрати, яких вони зазнали на міжнародному ринку, за рахунок українських аграріїв. Таким чином, аграріям пропонують фінансувати хімічну промисловість. Логіка така: втратили в одному місці, а брати будемо в іншому, а спишемо все на війну. Росія ж – країна - агресор, в цьому ніхто не сумнівається, тому ми їх компанії й караємо. Але тільки справа в тому, що в дійсності платити за цей бенкет під час чуми пропонують не росіянам, а нам - українським аграрним виробникам. І останнє, український ринок для наших хіміків вже є преміальним, вони мають привілейовані позиції в порівнянні з імпортерами відповідної продукції – існує мито в розмірі 6,5% на імпорт азотних добрив з будь-яких країн, а на додачу - монополія і ціни, що перевищують експортні.

Не з тим порівнюємо

Представики компанії Ostchem, намагаючись обгрунтувати свої позиції,  порівнюють ціни на добрива в Україні з цінами європейських країн, зокрема Франції й Німеччини. Однак, чомусь забувають сказати, що ці країни кардинально відрізняються від України тим, що в них існує державна підтримка рослинництва.

Франція – світовий лідер за розміром дотацій на гектар в рослинництві (зазначу, у нас з наступного року рослинництво не отримує ніяких дотацій). У бюджеті Євросоюзу дотації сільгоспвиробникам складають приблизно 50 млрд євро. Якщо перерахувати цю суму на нашу площу (так, якби ми надавали порівняний рівень підтримки нашому аграрію), то нам потрібно було б витрачати приблизно 10 млрд євро з бюджету на рік, це майже 300 млрд грн. Бюджет України 1 трильйон гривень, нам третину бюджету потрібно було б віддати на підтримку аграріїв, а нашим аграріям цього року виділять близько 6 млрд грн. Порівняйте 6 млрд і 300 млрд. Чи можна брати такі країни для порівняння? Зазначу, в цих країнах також передбачені дотації на придбання добрив внутрішнього виробництва.

У такому випадку з ким нас можна порівняти? Нас можна порівнювати з країнами, де також немає держпідтримки. Наприклад, Бразилія й Індія, хоча наші витрати значно вище, до того ж вони збирають як мінімум два врожаї на рік, тоді як ми один.

Ціни на селітру і карбамід у Бразилії в 2015 році нижчі, ніж в Україні, незважаючи на те, що їх постачали з Балтійського моря, тобто у них було фрахтове плече приблизно 25 доларів. Якщо врахувати ці 25 доларів, то розрив стає колосальним. Зараз ціни на селітру у них  трохи вищі, ніж у нас, тому що українські аграрії почили замінювати селітру іншими азотними добривами через введення мита. А на карбамід навіть зараз ціна в Бразилії й Індії нижча (за даними на квітень 2016 року, ціна в Україні 240 доларів, в Індії і Бразилії - 190-200 доларів), якщо ж порівнювати з 2015 роком то розрив був колосальним, тобто ми переплачували.

Що робити

За даними ОЄСР, у 2014 році, коли в Україні працював спецрежим ПДВ, підтримка в ЄС була в 20 разів вища, ніж в Україні. Добре, дайте аграріям такий же рівень дотацій і тоді підвищуйте внутрешні ціни на добрива до европейского рівня. Але чому потрібно підтримувати хімічну галузь за рахунок підтримки аграріїв, тобто передавати гроші хімікам через аграріїв, у чому сенс? Якщо ми розуміємо, що наша хімічна галузь постраждала від падіння цин на міжнародних ринках, то давайте підтримаємо хімічну галузь.

Давайте допоможемо їм, дамо привілейовані умови на розробку газових родовищ, розвідані, але не розроблені родовища. Організуємо тендер і оголосимо умову: газ, здобутий на цьому родовищі, може бути використаний тільки на виробництво добрив азотної групи. Такий крок дав би нашим хімікам сировинну базу, без якої вони, повторюся, неконкурентоздатні на міжнародних ринках. Однак, для того, щоб вигоду від цього отримав не Фірташ, а саме хімічна галузь і економіка України, поставимо, за європейським зразком, вимогу про знищення монополії – про продаж частини заводів  Ostchem незалежним покупцям, щоб вони конкурували один з одним на внутрішньому ринку. Упевнений, що в такому випадку ми дуже скоро опинимося в ситуації, коли ціни українського ринку виявляться нижчими за експортні.

Але чомусь МЕРТ пропонує взяти данину з аграріїв, щоб підтримати хімічну галузь. Насправді не всю, а лише компанію Ostchem, так як всі інші виробники не зверталися в МЕРТ і навіть не підтримали вимог Ostchem, коли розслідування було почате. Тобто існує тільки одна компанія, яка вимагає ввести мита на імпортні добрива, і це компанія Дмитра Фірташа.

Повторюся, ми всі бачимо, що в українській хімічній галузі є серйозні проблеми, але пов'язані вони з втратою експортних ринків і з тим, що на міжнародному ринку азотних добрив з'явилися гравці, які продають свою продукцію дешево. Ніяким введенням внутрішніх мит ми цю проблему не вирішимо. Ми просто збільшимо доходи однієї конкретної компанії і однієї конкретної людини, а саме Фірташа. Замість цього потрібно вирішувати, як зробити так, щоб наша хімічна промисловість, яка виробляє азотні добрива, була конкурентоспроможна на міжнародному ринку, а для цього у неї повинен бути власний газ, інакше ми все одно програємо на зовнішніх ринках.

Якщо не будуть вжиті ніякі заходи, в кінці кінців закінчиться все тим, що аграрії будуть змушені налагодити поставки з інших країн. На це піде час, але це станеться. Так, ми будемо платити за фрахт, але це все одно виявиться дешевше, ніж те, що від нас хоче отримати Ostchem. У результаті ми повернемося туди, звідки починали, але вже остаточно втративши свій експортний потенціал, тобто три чверті всієї галузі. До речі, хіміки це прекрасно розуміють, тому в розроблених ними проектах  меморандуму йдеться про те, що держава повинна взяти на себе зобов'язання починати антидемпінгові розслідування проти всіх виробників імпортних добрив, які загрожують українській хімічній галузі, тобто мова йде не тільки про росіян, а про всіх, хто налагодить сюди поставки. Але це не вихід, це спосіб збагатитися конкретним людям, а не рішення для країни.

Андрій Дикун Андрій Дикун , Глава Всеукраїнської Аграрної Ради
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter